* Навіщо я? Про що співаю? Чим обдарую любий світ? Частіше чарівним буває, ніж вітром дме як сам не свій... Зустрічний вітер підіймає, і небеса п'янить озон, а сонце тіні підминає, почувши предків дзвін-резон... * * А мій маяк – не час, а вічність, світило, дух, – не суєта. Як гість ціную дивовижність, яка корисна і свята. Обов'язки душі призначень нехай пронизують серця і йдуть нащадкам для присвячень, на що надія є в Творця! * * * На землі проживаю, а живу вічно в небі як (є прізвища близькість) зачарований син. Повзать зовсім не стану я в літати потребі як думок мрійна пристрасть, де є свіжість роси. Муз небесних сфер милих, пропливаючи, чую, бо чиСЛО є і СЛОво – рідні крила мої, з літер трьох (назв їх спільність) двигуном де лечу я золотими шляхами, де зірки – водії. Як же багатомовні ви, мої діти-вірші! Винахідливість ваша – дар духовних багатств. Революцій науки поетичність – ще вище, ніж поезії гори. В відкриттів – свій Пегас. | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
