Конкурс МСП "Новый Современник"
Положение о конкурсе
Раздел для размещения текстов
Призовой отдел








Главная    Новости и объявления    Круглый стол    Лента рецензий    Ленты форумов    Обзоры и итоги конкурсов    Презентации книг    Cправочник писателей    Наши писатели: информация к размышлению    Избранные блоги    Избранные произведения    Литобъединения и союзы писателей    Литературные салоны, гостинные, студии, кафе    Kонкурсы и премии    Проекты критики    Новости Литературной сети    Журналы    Издательские проекты    Издать книгу   
Творчество наших авторов на YouTube
Николай Бледных, Оренбургская область
Кабачок "12 Стульев"
Презентации книг
наших авторов
Анна Гранатова
Фокстрот втроем не танцуют.
Приключения русских артистов в Англии
Вход для авторов
Логин:
Пароль:
Запомнить меня
Забыли пароль?
Сделать стартовой
Добавить в избранное
Наши авторы
Знакомьтесь: нашего полку прибыло!
Первые шаги на портале
Правила портала
Новости и объявления
Блиц-конкурсы
Тема недели
С днем рождения!
Клуб мудрецов
Наши Бенефисы
Книга предложений
Справочник писателей
Писатели России
Центральный ФО
Москва и область
Рязанская область
Липецкая область
Тамбовская область
Белгородская область
Курская область
Ярославская область
Калужская область
Воронежская область
Костромская область
Северо-Западный ФО
Санкт-Петербург и Ленинградская область
Мурманская область
Архангельская область
Калининградская область
Республика Карелия
Вологодская область
Приволжский ФО
Cаратовская область
Cамарская область
Республика Мордовия
Республика Татарстан
Нижегородская область
Республика Башкирия
Пермский Край
Оренбурская область
Южный ФО
Ростовская область
Краснодарский край
Волгоградская область
Город Севастополь
Республика Крым
Северо-Кавказский ФО
Северная Осетия Алания
Уральский ФО
Cвердловская область
Тюменская область
Челябинская область
Сибирский ФО
Республика Алтай
Республика Хакассия
Красноярский край
Омская область
Новосибирская область
Кемеровская область
Иркутская область
Дальневосточный ФО
Магаданская область
Приморский край
Cахалинская область
Писатели Украины
Писатели Белоруссии
Писатели Молдавии
Писатели Казахстана
Писатели Узбекистана
Писатели Германии
Писатели Франции
Писатели Литвы
Писатели Финляндии
Писатели Израиля
Писатели США
Писатели Канады
Журнал "Фестиваль"
Журнал "Что хочет автор"
Журнал "Автограф"
Журнал "Лауреат"
Положение о баллах как условных расчетных единицах
Реклама

логотип оплаты

.
Произведение
Жанр: РазноеАвтор: Ляля Малышева
Объем: 744 [ строк ]
Розплата
* * *
Минуле... Деколи воно допомагає жити спогадами. Коли в житті не залишилось нічого хорошого, коли ти розумієш, що все важливе залишилось позаду, і в майбутньому тебе вже нічого не чекає, ти живеш спогадами. Ці спогади зігрівають твою душу, допомагають вижити у важкому сучасному світі. Ти дивишся старі фотокартки в альбомі, утираючи сльози. Але ці сльози – сльози щастя. Ти розумієш, що не дарма прожила життя, в тебе виросли чудові діти та онуки, які і є твоє майбутнє. І навіть коли тобі надто важко на душі, ти завжди можеш подзвонити дітям, поговорити з ними, запросити в гості. А тоді радіти з їхнього приїзду, адже діти тебе не забули. Саме головне в тому, що як би тобі не було самотньо, ти знаєш, що десь є рідні тобі люди, які завжди тобі допоможуть в твоїй самотності. Ти знаєш, що ти не одна.
Але це лише одна сторона погляду на минуле. Є ще й інша...
* * *
...Наталю ніколи не кидала думка про те, що колись, у майбутньому, вона повинна буде спокутувати гріх, який вчинила в минулому. Ця думка не давала їй спокою довгі роки, вона отруювала її життя, яке і без того було нелегким. Минуле тримало її своїми довгими і цупкими щупальцями, не даючи розслабитися ні на хвилину, не даючи отримувати задоволення від свого життя. Все її життя було отруєне думками про майбутню розплату. Деколи вона мала надію на те, що все залишиться в тому самому минулому, що її улюблений син так ніколи і не дізнається про те, що вона вчинила. Лише ця надія давала їй сили жити, лише вона підтримувала її довгі роки життя.
Але час розплати рано чи пізно настане...
* * *
Колись Наталя була гарною молодою дівчиною, яка свято вірила в свою щасливу зірку. Вона знала, що не все в житті складається так, як хотілося б, але їй здавалося, що саме в неї все буде добре, що саме її жде щастя. І, якби їй в той час сказали, що з нею трапиться така дивна подія, яка переверне все її майбутнє життя з ніг на голову, вона лише б посміялася з того.
З самого дитинства Наталя дуже любила читати книги. Саме книги її виховали доброю, чуйною людиною, яка вважала своїм обов’язком допомагати людям. Саме в книгах Наталя прочитала, що існує таке почуття, як кохання. І вона чекала на своє кохання, вірячи, що в неї воно буде особливе, не схоже на почуття інших людей.
Коли дівчина вперше по-справжньому покохала, їй було вісімнадцять років. Вона навчалася на першому курсі київського університету імені Т.Г.Шевченка на філологічному факультеті. Своє щастя, як вона тоді вважала, Наталя зустріла на одній із дискотек, куди вона прийшла зі своєю найкращою подругою Мар’яною.
Його звали Сергієм. Він навчався в авіаційному інституті, приїхавши з іншого міста. Цей вісімнадцятирічний юнак виділявся серед своїх ровесників приємною зовнішністю та веселою вдачею. В колі своїх найближчих друзів, як потім зрозуміла Наталя, він був лідером.
Наталя запримітила його одразу ж, як юнак з’явився на дискотеці. І вже тоді вирішила запросити його на білий танець, як тільки випаде слушна нагода. Але цього не сталося, тому що Сергію теж сподобалася гарненька дівчина, яка до того ж гарно танцювала, і він запросив її перший, як тільки пролунала повільна мелодія. Наталя в його обіймах відчула таке щастя, що їй здалося, нібито починають збуватися її одкровенні мрії.
Вони з Сергієм танцювали, розмовляли та сміялися, неначе давні знайомі. Їм було дуже хороше разом. Наталя навіть забула про свою подругу Мар’яну, яку залишила, танцюючи з Сергієм танок за танком. І, коли вона побачила, що Мар’яна без неї не танцює, а лише самотньо стоїть біля стіни, її охопило почуття вини. Схопивши Сергія за руку, вона потягла його до подруги, промовивши на ходу:
- Ходімо, я познайомлю тебе зі своєю подругою.
Мар’яні Сергій теж сподобався, і невдовзі вони танцювали вже втрьох. Незабаром і друзі Сергія приєдналися до них, чому Наталя була лише рада, адже Мар’яні теж потрібно було з кимсь подружитися, щоб не відчувати себе зайвою.
Ввечері, коли Наталя з Мар’яною зібралися йти додому, їх пішли проводжати Сергій і його найкращий друг Олег. Дівчата всю дорогу додому радісно щебетали, адже настрій у них був краще нікуди. Вони нарешті познайомилися з хлопцями, які їм насправді сподобалися. Жодна з подруг ще не пізнала справжнього кохання, хоча обидві деколи зустрічалися з хлопцями, які запрошували їх на побачення. Але все це було настільки несерйозно, що навіть не варто згадувати...
* * *
Пройшов деякий час. Наталя зустрічалася з Сергієм все частіше. Мар’яна теж не втрачала зв’язок з Олегом. Хлопці вчилися в одному інституті, жили в одному гуртожитку, тому почали запрошувати дівчат до себе в гості.
В перший вечір дівчата весело провели час зі своїми друзями, але, коли хлопці запропонували їм залишитися на ніч, подруги відмовилися, мотивуючи це тим, що не попередили батьків.
Наступного разу, коли Сергій подзвонив Наталі і запросив її до себе у гуртожиток, то відразу попросив, щоб вона попередила батьків, що не прийде ночувати. Наталя розгубилася. З одного боку, вона була ще незайманою і боялася починати з Сергієм інтимні відносини. Але з іншого боку дівчина вважала себе вже дорослою. До того ж було цікаво пізнати те, про що вона так часто читала в книгах, але так до кінця і не розуміла, не пізнавши цього сама.
Коли дівчина розповіла Мар’яні про свою проблему, та лише розсміялася у відповідь:
- Наталю! Ти вже доросла і маєш право знати, як це чудово. Тому не вагайся. Тим більше, що ти закохана у свого Сергія. А справжнє щастя – це спробувати перший раз з коханою людиною, а не з кимсь іншим. Повір мені.
Наталя затримала дихання:
- А ти вже?..
- Так, я вже! Ми з Олегом це зробили. І повір мені, це таке відчуття!.. Я просто не можу знайти слів, щоб передати тобі все, що я відчула. Тобі треба самій спробувати, тоді ти мене зрозумієш. – Відповіла подруга.
* * *
Відтоді події в житті Наталі почали розгортатися занадто швидко. Після того, як Наталя виконала пораду Мар’яни і віддалася Сергію, пройшло дуже небагато часу. Зрозумівши, що вона хоче провести залишок свого життя лише з Сергієм, Наталя запитала в нього:
- Як ти вважаєш, Сергію? Може нам варто одружитися?..
* * *
Весілля відбулося через два місяці після цієї розмови. Дружками були, звичайно ж, Мар’яна та Олег, які взяли приклад з щасливого подружжя і невдовзі одружилися теж.
Батьки Наталі були проти цього шлюбу, але переконати Наталю в тому, що не потрібно поспішати, вони не змогли. Тому змирилися і старалися не втручатися у справи молодої сім’ї.
Перші місяці після весілля були найщасливішими у Наталиному житті. Це було саме те щастя, про яке вона завжди мріяла. Наталі здавалося, що так буде завжди, і, що немає в світі нічого, що могло б заважати цьому щастю.
Декілька місяців Наталя з Сергієм прожили в його гуртожитку, але потім вирішили зняти квартиру. І, хоча в матеріальному плані, це виявилося для них занадто важко, адже працював лише Сергій, відриваючи час від навчання в інституті, вони трималися.
Все в молодого подружжя йшло добре до того часу, як вони зрозуміли, що з якоїсь невідомої причини Наталя не може завагітніти. Вони обоє дуже хотіли дитину, тому з нетерпінням ждали, коли ж нарешті це станеться. Але пройшов місяць, два, півроку, а Наталя все ніяк не вагітніла. Сергій почав випивати, зривав свою злість на Наталі. Їхнє подружнє життя затріщало по швах.
І ось одного разу, коли Сергій дізнався, що в його найкращого друга Олега, який одружився на Мар’яні, скоро буде дитина, він наче сказився.
- Мене не цікавить, з якої причини ти не можеш завагітніти. Ходи по лікарям, дізнавайся про цю причину. Мені все одно, що саме ти будеш робити, але мені потрібна дитина. – Кричав він, стукаючи кулаком по столі. – Якщо справа не в тобі, а в мені, то піди з кимсь переспи, але я хочу, щоб у нас була дитина. Ти мене зрозуміла?
Наталя плакала, слухаючи злі слова свого коханого чоловіка. А коли він запропонував їй переспати з іншим, то вона не повірила своїм вухам. І це людина, яку вона кохає понад усе?..
* * *
Наступного дня дівчина пішла до лікаря, який пояснив їй, що ще надто рано переживати з цього приводу. Інколи для молодого подружжя буває потрібно більше часу, щоб дружина завагітніла. Наталя, плачучи, пояснила, що в неї немає часу, бо, якщо вона якнайшвидше не завагітніє, чоловік її кине. На що лікар відповів:
- Значить, приведіть свого чоловіка сюди. Я дам йому направлення на обстеження. Можливо, справа не в вас, а в ньому. Ми в таких випадках спочатку перевіряємо чоловіків, бо це зробити набагато легше, ніж обстежити жінку. Для жінки це – довготривала процедура. Треба зробити дуже багато обстежень, щоб виявити причину, з якої вона не може завагітніти. І, якщо ми зрозуміємо, що справа не в вашому чоловікові, лише тоді я направлю на обстеження вас.
Попрощавшись з лікарем, Наталя пішла додому, де стала з нетерпінням чекати повернення Сергія з роботи.
Почувши, що порадив лікар, Сергій наче сказився:
- Зі мною все в порядку! Як ти могла подумати, що справа в мені? Сама йди перевіряйся!
Наталя була сама не рада, що почала розмову на цю тему. Знову вийшло, що винна тільки вона. Сергій навідріз відмовився йти до лікаря, попередивши, що, якщо Наталя протягом трьох місяців не понесе дитину, він її кине.
І тоді Наталя, як їй здалося, знайшла вихід. Вона раптом згадала слова Сергія, які він вигукнув у момент їхньої сварки. В той час їй здавалося, що вона робить правильно, рятуючи своє кохання і свою сім’ю. Лише потім, через двадцять років, вона зрозуміє, що Сергій, сам того не розуміючи, штовхав її на вчинок, який все життя не дасть Наталі жити спокійно.
Але тоді вона вирішила зробити все, щоб урятувати своє кохання і свій шлюб...
* * *
Незабаром видався слушний момент для виконання задуманого Наталею плану. Сергій поїхав у своє рідне місто, щоб навідати батьків, яких давно не бачив. Наталю він брати з собою не захотів, але це не надто її засмутило. Їй здавалося, що сам Бог допомагає їй у виконанні задуманого.
Про те, на що наважилася дівчина, не знав ніхто. Навіть своїй найкращій подрузі Мар’яні Наталя не відкрилася. Інколи вона сумнівалася, що чинить правильно, але в неї не було вибору. Сергій ясно сказав: або Наталя народжує дитину, або він з нею розлучається.
А вирішила Наталя ось що: завагітніти від якогось незнайомця і видати цю дитину за дитину Сергія. Деколи їй здавалося, що вона з глузду з’їхала, зважившись на такий вчинок, але дороги назад не було. І дівчина зробила так, як вирішила.
* * *
Одного разу, коли вона сиділа у невеличкому кафе і їла морозиво, задумливо дивлячись перед собою і ні на що не звертаючи уваги, до неї за столик підсів симпатичний юнак років двадцяти п’яти.
- Не можу спокійно дивитися, як така гарна дівчина сидить у самоті. Ви дозволите?
Наталя вже хотіла його відшити, як завжди це робила після одруження з Сергієм, але тут раптом згадала, що час іде, а вона ще не виконала те, що задумала. А від хлопця, який запитливо дивився на неї, могла б бути дуже гарна дитина. Дівчина швидко сховала руку з обручкою під столик і запросила юнака сідати напроти неї. І, хоча вона відчувала себе, неначе в лихоманці, вирішила не відступати від здійснення свого плану.
Виявилося, що юнака звати Ігорем і він проїздом у місті, де народилася і жила Наталя. Це її влаштовувало. Вона збиралася лише переспати з цим юнаком і попрощатися назавжди, не даючи своїх координат.
Вийшло все набагато простіше, ніж Наталя вважала. Ігор запросив її до себе у готель. Спочатку вони випили шампанського, смачно повечеряли, а вже потім здійснилося те, ради чого Наталя і прийшла до Ігоря...
Вранці Наталя стала прощатися з юнаком. І, коли він попросив її дати йому свій телефон, вона назвала йому невірний номер, знаючи, що наступної зустрічі ніколи не буде, адже Наталя кохала свого чоловіка...
* * *
Через два місяці Наталя впевнилася, що вагітна. Вона не могла в це повірити. Невже це насправді сталося? Вирішивши поки що нічого не говорити Сергію, Наталя пішла до лікаря. Лікар повідомив, що вона не помилилася і через сім місяців народить дитину.
Додому Наталя летіла неначе на крилах. Їй не терпілося повідомити коханому свою важливу новину. Як вона і чекала, Сергій дуже зрадів новині, але Наталя не помітила, що за останні декілька місяців їхні з чоловіком відносини настільки зіпсувалися, що їхній шлюб не могла вже спасти навіть майбутня дитина. Зрозуміла вона це надто пізно...
* * *
В призначений строк Наталя народила чудового гарненького хлопчика, якого вони з Сергієм назвали Тимуром. І, хоча вони з чоловіком жили ще разом, Наталя вже почала розуміти, що їхнє розлучення не за горами. Вона зрозуміла, що навіть дитина не втримає їхню сім’ю від розпаду, і це лише питання часу. Спочатку Наталя страждала від того, що її жертва виявилася даремною, але згодом зрозуміла, що народжений нею хлопчик допоможе їй врятуватися від відчаю. Вона буде жити тільки заради нього, забувши про Сергія.
* * *
Наталя не помилилася. Життя з Сергієм ставало все більше і більше нестерпним. Він пив, відпочивав з друзями, в той час, як Наталя опікувалася малим сином, почав її зраджувати. І, коли вже стало зовсім тяжко, Наталя вирішила подати на розлучення. А незабаром сталося те, чого вона так побоювалася. Сергій вирішив відсудити у неї сина. Вирішивши зробити все можливе і неможливе, щоб цього не сталося, молода жінка заявила колись так коханому нею чоловікові:
- В тебе нічого не вийде. Тимур – не твій син. Тому забудь про нас і ніколи не з’являйся на нашому шляху. Зрозумів?
Відразу втративши всю свою самовпевненість, Сергій мовчки повернувся і пішов геть. Через деякий час Наталя востаннє зустрілася з ним на процедурі розлучення. Все пройшло дуже швидко і без взаємних претензій. А потім Сергій на довгий час зник з життя Наталі та Тимура.
Наталя дуже важко переживала свій розрив з коханою людиною, але вибору в неї не було. Жити з Сергієм стало просто нестерпно, а жертвувати своїм спокоєм заради сина не було ніякої потреби, адже Сергій все одно не був рідним батьком Тимурові. Вона заспокоювала себе тим, що вчинила правильно, розлучившись із Сергієм, і вирішила жити заради сина, не озираючись назад.
* * *
Життя продовжувалось. Перший час Наталя з сином жила з батьками, а потім з їхнього дозволу підшукала ідеальний варіант розміну квартири і вони роз’їхалися. Батьки залишилися в тому ж районі, а Наталя з сином переїхала в інший. Після народження сина вона одразу ж перевелася на заочне відділення і знайшла роботу. Тепер вона мала покладатися тільки на себе, адже чоловіка, який утримував би її та сина, в Наталі не було. Деякий час молода жінка працювала в школі викладачем української мови та літератури, але згодом зрозуміла, що на зарплатню викладача сина не виростиш, і стала міняти роботи одна за одною. Їй було важко, але, дивлячись на сина, вона ні про що не жалкувала...
Тимур виріс і став дуже гарним і розумним юнаком. Закінчивши школу, він вступив у авіаційний інститут, в якому колись вчився Сергій. Жінку дуже здивував такий збіг обставин. Інколи Наталі здавалося, що син схожий на її колишнього чоловіка, але вона була впевнена, що це неможливо. Обличчя ж Ігоря вона не пам’ятала зовсім, тому нічого не могла сказати напевне.
Сергій зник з їхнього життя. Після розлучення Наталя не бачила його жодного разу, чому була тільки рада. Їй зовсім не хотілося, щоб виникло запитання про батьківство. Дівчина не хотіла зайвих запитань ні від колишнього чоловіка, ні від сина. Як вона може зізнатися рідному синові, що вона навіть прізвища його рідного батька не знає. Як син відреагує на те, що Наталя бачила людину, яку зробила його батьком, лише раз у своєму житті, не знаючи ні хто він, ні звідки він. Ні, Тимурові не можна про це знати. Він просто відвернеться від своєї рідної матері і ніколи більше не захоче її бачити.
З такими думками Наталя йшла по життю, лякаючись кожного дзвінка у двері чи по телефону. Їй здавалося, що в той день, коли все стане відомо синові, її життя закінчиться.
Зі своєю колись найкращою подругою Мар’яною Наталя не спілкувалася. Вона розсудила правильно, вирішивши, що чоловік Мар’яни Олег – найкращий друг Сергія, тому їм нічого не заважає спілкуватися, як і раніше. А про те, що у Мар’яни виникнуть питання до Наталі з приводу батьківства Сергія, у жінки не було ніяких сумнівів. Адже раніше дівчата повіряли одна одній усі свої таємниці. Наталя ж, вирішивши берегти свою таємницю все життя, вирішила порвати будь-який зв’язок з колишньою подругою і ні перед ким не звітувати.
Подруга деякий час дзвонила Наталі, цікавилася її справами, розповідала про своє життя з Олегом, але згодом, зрозумівши, що Наталя не виявляє ніякого бажання до спілкування з нею, дзвонити припинила.
Наталю це тільки порадувало, адже це означало, що Сергій не буде нічого знати про неї та Тимура, навіть спитавши у Мар’яни.
Спочатку Наталя переживала, що негарно вчинила з подругою, від якої в неї багато років не було жодного секрету. Але потім вона заспокоїла свою совість тим, що робить це заради спокою сина.
Тимур же, наче зрозумівши, наскільки є болючими для матері запитання про його батька, ніколи про нього не запитував, хоча його дуже цікавило, який саме в нього батько. Лише одного разу, коли ще хлопчик вчився у школі, він запитав у Наталі:
- Мамо, а чому в деяких дітей є і мама, і тато, а в мене тільки мама. Чому ми живемо без мого батька. Він нас покинув?
Наталя, хоча і знала, що син, рано чи пізно, поставить таке запитання, спочатку розгубилася. Але вже через кілька секунд, взявши себе в руки, почала говорити:
- Розумієш, синку, життя – така складна штука, що дещо дуже важко пояснити. Але ти, звичайно, маєш право знати, тому я спробую тобі все пояснити. Не знаю, чи ти зможеш все правильно зрозуміти, але постарайся, синку. Справа в тому, що колись ми з твоїм батьком дуже кохали один одного, тому і одружилися. Але згодом зрозуміли, що ми помилилися і поспішили. Коли ти народився, ми з твоїм батьком вже не любили один одного і, щоб не псувати собі життя, вирішили розлучитися. Ось і вся історія. – Сказала Наталя, дивлячись на Тимура і очікуючи нових запитань.
Вона не помилилася. Синові було замало таких пояснень.
- Але чому він не приходить до мене? Я ж його син. – Здивовано спитав хлопчик.
- В цьому винна я. – Винувато відповіла Наталя. – Твій батько захотів забрати тебе у мене, і мені нічого не залишалося робити, як сказати йому неправду, щоб він залишив нас у спокої.
- А яку неправду ти йому сказала, мамо? – Наївно запитав Тимур.
- Я... Я йому сказала, що ти не його син, а іншого чоловіка. Вибач, синку, але мені більше нічого не залишалося робити. – Сказала Наталя, ховаючи від сина очі. – В іншому випадку твій батько забрав би тебе у мене. А я б цього не пережила. Адже ти – це все, що в мене є.
- Ясно. Тепер він думає, що я йому чужий, і не хоче мене бачити. – Задумливо промовив Тимур. – Це все пояснює. Ну, нічого, коли я виросту, і він не зможе вже мене відібрати в тебе, ми йому все пояснимо. Правда, мамо?
Наталя мовчки кивнула головою, подумавши, що буде, коли зустрінуться Тимур і Сергій. Їй цього дуже не хотілося, і вона вирішила в майбутньому переконати сина не зустрічатися з людиною, яку він вважав батьком. Як Наталя це зробить, вона не знала.
* * *
Наталя завжди пам’ятала свою розмову з сином. Але все ж таки вона сподівалася, що пройде деякий час і син забуде про те, що він збирався побачитися з батьком. Сподіватися, то вона сподівалась, але в глибині душі все ж розуміла, що надіється дарма. Рано чи пізно, але колись її Тимур захоче зустрітися з Сергієм, якого вважає своїм рідним батьком.
Намагаючись спекатися важких думок, Наталя продовжувала жити далі. Серце жінки краялося від болю, але нічого змінити вона вже була не в змозі. Зробивши в своєму житті одну лише фатальну помилку, Наталя мала розплачуватися за неї все своє життя. І жінка мовчки несла цей тягар, розуміючи, що нічого змінити неможливо.
Багато років Наталя не зустрічалася з чоловіками, надто багато болю вона несла в своїй душі після розлучення з Сергієм. Але одного разу до бібліотеки, в якій тільки-но почала працювати жінка, зайшов один чоловік років сорока, який їй дуже когось нагадував, але кого саме – Наталя ніяк не могла зрозуміти. І лише, коли чоловік взяв книги, які вибрав, і пішов собі геть, Наталя зрозуміла, що цей чоловік нагадав їй Ігоря – справжнього батька Тимура. Захвилювавшись, жінка зазирнула в абонентську картку цього чоловіка і, прочитавши його ім’я, зітхнула з полегшенням – його звали не Ігор, а Павло. Але ця невеличка подія все ж таки на деякий час вибила її з колії. Вона здавалася Наталі невипадковою.
* * *
Те, що зустріч з чоловіком по імені Павло дійсно була не випадковою, Наталя невдовзі зрозуміла. Але жінка все одно ще навіть не здогадувалася, наскільки ця зустріч змінить все її життя.
Через декілька днів цей чоловік знову з’явився в бібліотеці. Цього разу він не брав жодної книги, лише здав ті, що вибрав минулого разу. Наталя з цікавістю дивилася, як цей високий гарний чоловік переминається з ноги на ногу, але чомусь не спішить йти з бібліотеки. Пом’явшись декілька секунд, він все ж таки насмілився заговорити з нею:
- Пробачте, що затримую вас. У вас, мабуть, і без мене багато справ. Але я хотів би з вами познайомитись, якщо ви, звісно, не маєте нічого проти. Мене звати Павло. Я багато років являюся читачем цієї бібліотеки, але вас раніше тут не бачив.
- Ми з сином лише нещодавно переїхали жити до цього району. Раніше я працювала в іншій бібліотеці, але вирішила, що вона знаходиться надто далеко від нашої нової квартири. Тому знайшла нове місце роботи, щоб далеко не їздити. Нещодавно звільнилася одна жінка і мені запропонували її замінити. Ось я й тут. Мене звати Наталя. Дуже приємно з вами познайомитися. – Чемно відповіла Наталя.
- Мені теж. – Сказав Павло. – А як ви подивитесь на те, щоб повечеряти зі мною сьогодні ввечері. Тут поруч є дуже миле кафе, в якому я жодного разу не був, але бажання таке маю. Ви складете мені компанію?
- Сьогодні я не зможу. Але дякую за запрошення. – Відповіла Наталя, приховуючи здивування. – Можливо, іншим разом. А зараз вибачте, в мене дуже багато роботи.
Чоловікові нічого не залишалося робити, як попрощатися й піти. Наталя здивовано дивилася йому услід. Що потрібно цьому чоловікові?
* * *
Наступного дня Павло з’явився знову. Наталя так звикла все своє життя уникати чоловіків, що не дуже зраділа тому, що він прийшов знову, щоб запросити її на вечерю. Але Павло, неначе зрозумівши, що його не дуже раді бачити, не наполягав на зустрічі. Він лише зав’язав розмову з Наталею на нейтральну тематику. І скоро жінка, не помітивши, як це сталося, з натхненням вела бесіду з Павлом на тему, яка цікавить кожного бібліотекаря. Вони говорили про книги.
Наталя могла обговорювати ту чи іншу книгу годинами, тому Павло безпомилково зрозумів, як знайти підхід до цієї гарної, але чимось скутої жінки. Вона йому дуже сподобалася з першого погляду, але чоловік зрозумів, що в житті цієї жінки сталася якась трагедія, яка і змусила її закувати себе і свої почуття в дуже міцний панцир. Про книги вона могла говорити годинами, але як тільки Павло спитав її про щось особисте, як вона знову замкнулася у собі, неначе в панцирі...
* * *
Їхні зустрічі ставали все частішими та частішими. І вже скоро не проходило жодного дня, щоб Павло не зайшов до Наталі у бібліотеку. Згодом Наталя так до цього звикла, що, коли одного разу Павло не з’явився, вона стурбувалася. Саме цього дня жінка зрозуміла, що нарешті сталося те, чого вона так довго уникала: вона закохалася. Це Наталю збентежило. Вона зовсім не бажала, щоб з нею таке трапилося. Але, незважаючи ні на що, це сталося, і як би жінка не хотіла все повернути назад, було вже надто пізно.
Подумавши над ситуацією, в яку вона потрапила, Наталя вирішила не противитися долі. Вона надто стомилася боротися з нею все життя. Їй було всього-на-всього сорок років, а вона майже поховала себе заживо після того, як розлучилася із Сергієм. Наталя подумала, що, можливо, Павло і не збирається заводити з нею серйозні стосунки, можливо, вона просто потрібна йому, як хороший друг, з яким приємно поговорити, поділитися своїми думками.
Але дуже скоро Наталя зрозуміла, що все зовсім не так. Одного вечора, коли Павло за звичкою зайшов у бібліотеку, щоб провести Наталю до її дому, він не витримав і запитав:
- Наталю, колись ти мені пообіцяла повечеряти зі мною, але ми знайомі вже майже два місяці, а ти так і не дала своєї згоди. Можливо, саме сьогодні ти передумаєш? Дивись, який гарний вечір! Мені, наприклад, зовсім не хочеться просидіти його у телевізора.
- Так, вечір чудовий! – Погодилася Наталя. – Так куди ми підемо?
Павло так зрадів її згоді, що Наталі стало ніяково. Вона взяла чоловіка під руку і він повів її туди, куди вже давно збирався її відвести, але все не було підходящого випадку.
* * *
Кафе, куди Павло привів Наталю, сподобалося їй відразу. Воно знаходилося на набережній Дніпра, зовсім недалеко від її дому. На воді стояло невеличке судно, яке підприємці облаштували під місце відпочинку. Називалося кафе дуже привабливо: „Вечір”. Сидячи на палубі цього судна і мирно вечеряючи, відпочиваючі уявляли себе на кораблі у відкритому морі. Тим паче, що цей весняний вечір був дуже теплий та погожий.
Наталя дуже любила море. В дитинстві вона кожного літа разом з батьками відпочивала на Азовському морі. Пізніше, ще до зустрічі з Сергієм, Наталя їздила разом з Мар’яною на Чорне море.
Зараз же, сидячи на березі Дніпра з Павлом і уявляючи себе на борту якогось шикарного лайнера, вона подумала про те, як багато років вона загубила, страждаючи від того, що зробила в юнацтві. Можливо, якби вона могла прожити життя спочатку, Наталя ніколи б не зробила того, що зробила. Але щось підказувало жінці, що вона б вчинила так само, адже в іншому випадку в неї не народився б Тимур. Так, народився б хтось інший, але Тимура б не було. А це Наталі було дуже важко уявити. Син за двадцять років став для матері сенсом життя.
Від роздумів Наталю відволік Павло, який вже другий раз запитував у неї, що їй замовити з того, що пропонують в меню кафе. Наталя зашарілася:
- Пробач, я трохи задумалася. Згадала, як колись я любила відпочивати на морі. Востаннє я їздила у Крим, коли мені було вісімнадцять років. Тоді я була найщасливішою людиною у світі.
- Ти так любиш море? Тоді чому ти не їздиш відпочивати? – Запитав Павло.
- Так сталося. Я не могла собі дозволити відпочинок. У мене хватало коштів тільки на відпочинок сина.
Трохи згодом, коли офіціант приніс їхнє замовлення і Павло з Наталею випили червоного шампанського та повечеряли, Павло повернувся до цієї теми знову.
- Можливо, ти погодишся поїхати зі мною відпочивати у серпні? Я буду дуже радий, якщо ти візьмеш відпустку саме у цьому місяці, і я зможу повозити тебе по всьому Кримському узбережжю. Я збирався їхати сам, так, як і завжди, але це було до зустрічі з тобою, Наталю. Я не прошу тебе зараз же дати мені відповідь. Я розумію, що це просто неможливо. Але ти все ж таки добре подумай над моїм запрошенням. – Сказав він. – Окрім того, я давно хотів тобі сказати, що ти зачепила моє серце, яке давно нікого не кохало з тих пір, як померла моя дружина. Це сталося десять років тому. І ось, нарешті, зустрівши тебе, я зрозумів, що починаю жити знову. І я дуже вдячний тобі за це.
Павло лагідно взяв Наталю за руку і сказав:
- Пробач, якщо я чимось тебе образив, але я не можу більше мовчати. Наталю, я тебе дуже кохаю і хочу, щоб ти була зі мною до кінця життя. В тебе є час подумати. Якщо ти згодишся, то серпень стане нашим медовим місяцем, якщо ні – ми поїдемо відпочивати просто, як добрі друзі. Гаразд? Обіцяєш мені добре подумати над моєю пропозицією?
Наталя ніяк не могла прийти до тями після такого зізнання Павла. Але, зрозумівши, що чоловік чекає її відповіді, лише мовчки кивнула головою.
- От і добре! – Зрадів Павло. – А зараз продовжимо відпочивати. У такий чудесний вечір дуже важко говорити на серйозні теми. Ти згодна зі мною?
Наталя посміхнулася Павлові:
- Так, ти правий. Вечір дуже чудовий. І я рада, що послухалася тебе, а не пішла сьогодні додому. Тільки зараз я зрозуміла, скільки часу пройшло за роботою та домом. Я вже й не пам’ятаю, коли я відпочивала востаннє.
- От бачиш! Значить я правильно зробив, що запросив тебе на побачення. – Сказав Павло, беручи жінку за руку.
Вечір пройшов прекрасно. Наталя з Павлом повечеряли, потанцювали, поговорили, держачись за руки, неначе молодята. І, коли настала пора йти додому, Наталі дуже не хотілося, щоб цей вечір скінчився. Вона знову відчувала себе молодою та привабливою завдяки увазі такого цікавого чоловіка, як Павло.
* * *
Їхні зустрічі продовжувалися і надалі. Наталя вже не уявляла свого життя без спілкування з Павлом. Він теж все більше й більше прив’язувався до жінки, про що не соромився говорити раз за разом. Наталя дізналася про те, що дітей у них з дружиною не було, тому він почувався завжди дуже самотньо. Лише робота завжди була його сенсом життя. Але після зустрічі з Наталею для цього чоловіка все одразу змінилося.
Наталя ж спочатку намагалася побороти в собі нові відчуття, але згодом змирилася з тим, що їй добре з Павлом, і вирішила пливти за течією. Її страшило лише те, що скаже на її нові стосунки син. Жінка довго вагалася, але вирішила все-таки познайомити Тимура з коханим чоловіком.
* * *
На велике здивування Наталі син навіть зрадів, що в його матері, нарешті, хтось з’явився.
Тимурові вже було двадцять років, а в цьому віці діти вже краще починають розуміти батьків. Тим більше Тимур розумів, що мати все своє життя присвятила йому, і вважав, що настав час і їй налагодити своє особисте життя. У юнака вже була кохана дівчина Оля, з якою він збирався невдовзі одружитися, але він теж побоювався реакції улюбленої матері. Син розумів, що їй важко буде змиритися з тим, що у нього буде вже своє життя, тому ще нічого не говорив матері про свої плани. А дізнавшись, що мати зустрічається з чоловіком, який навіть запропонував їй одруження, Тимур зітхнув з полегшенням. Це означало, що його одруження з Олею мати прийме без болю, адже вона тепер не залишиться сама, в неї вже є заради кого жити далі.
І в той день, коли Наталя познайомила сина з Павлом, вона відчула, що син її підтримує, а не сприймає в штики відносини матері з чужим чоловіком. Про батька син вже давно не згадував і Наталі почало здаватися, що все буде добре. У її сина своє життя, можливо, думала вона, він вже й не згадає, що колись так мріяв про зустріч з батьком. А це означає, що їй можна забути про гріхи молодості і жити далі.
Навіть дізнавшись про серйозні стосунки Тимура з дівчиною на ім’я Оля, Наталя не засмутилася, що втратить сина. З тих пір, як вона зустріла Павла, в житті жінки дуже багато чого змінилося. Змінилися навіть її погляди на життя. Вона перестала надто опікуватися сином, розуміючи, що він вже виріс і має право на особисте життя, в якому місця для матері відводиться не так вже й багато. І ще Наталя зрозуміла, що життя не таке вже й довге. Вже пройшло стільки років, а вона крім сина та роботи нічого більше не бачила. Мабуть, думала Наталя, настав час надолужити втрачене. І вона вирішила не противитися долі, а продовжувати стосунки з коханим чоловіком, яким для неї став Павло.
Прийнявши таке рішення, жінка сказала Павлові, що згодна на його пропозицію відпочити разом у Криму. Щодо одруження, тут Наталя довго вагалася, але вирішила не поспішати.
- Розумієш, Павле, це дуже серйозне рішення. – Говорила вона чоловікові. – І хоча я вирішила продовжувати стосунки з тобою, одружуватися я не хочу. Я настільки звикла до самостійності, що не можу собі навіть уявити того, що потрібно від когось залежати, звітувати перед ним за свої вчинки. Ні! Це не для мене. Можливо, трохи згодом я і зміню свою точку зору, але не зараз. Тому, якщо тебе це не влаштовує, то скажи одразу.
Павло тяжко зітхнув:
- Я тебе добре розумію, радосте моя. Мені теж важко було звикнути до думки щодо одруження. Я теж багато років був сам і звик до цього. Але, зустрівши тебе, я зрозумів, що маю взяти тебе за дружину, поки цього не зробив хтось інший.
Наталя засміялася:
- От у чому, виявляється справа! Але ти неправий, любий. Мені ніхто, крім тебе та Тимура не потрібен. Я просто поки що пропоную тобі громадянський шлюб. Можливо, трохи згодом ми з тобою і одружимося, але не зараз. Гаразд?
- Гаразд. – Згодився Павло. – Зробимо так, як ти хочеш. Але не забудь: у серпні ми вдвох їдемо на Чорне море відпочивати. Я завжди зупиняюся у Ялті, на дачі мого найкращого друга. Думаю, що і тобі там дуже сподобається.
* * *
Невдовзі син познайомив Наталю зі своєю нареченою. Оля жінці дуже сподобалася. Саме таку дружину вона завжди хотіла для сина. Познайомившись із дівчиною, Наталя зрозуміла, що тепер може їхати відпочивати з Павлом, не турбуючись за свого Тимура. Дівчина вміла робити все, що повинна вміти жінка: і прала, і прасувала, і смачно готувала.
Одного разу, коли Наталя з Павлом готували вечерю на чотирьох на Наталиній кухні, пролунав дзвінок. Жінка кинулася відчиняти двері. Син ще зранку попередив матір, що разом з Олею прийде вечеряти, і попросив її приготувати щось смачненьке. Тому тепер Наталя не здивувалася гостям. Але, коли вона відчинила двері і побачила, що Тимур заходить до квартири з Олею на руках, яка, сміючись, тримається однією рукою за шию юнака, а іншою ледве втримує пляшку шампанського, вона трохи розгубилася. Але згодом все стало ясно.
Виявилося, що цього дня Тимур з Олею одружилися. Дізнавшись про відчайдушний вчинок дітей, Наталя у відчаї сплеснула руками:
- Як це – одружилися? А весілля, а гості?
Тимур засміявся:
- Мамо, ми вирішили не завдавати нікому лишнього клопоту. Організовувати весілля у наш час надто дорого. Тому ми з Олею просто пішли і оформили наш шлюб. А відсвяткуємо цю подію вчотирьох. Ми з Олею і ти з Павлом Сергійовичем. Чим не весілля, і чим не гості?
- Але ж... – Не могла заспокоїтися Наталя. – Якось воно не так.
Павло обняв Наталю за талію і почав заспокоювати:
- Люба, твій син не хотів зробити тобі боляче, він лише турбувався про те, щоб тобі це не було дуже накладно. Я думаю, Тимур – просто молодець, що потурбувався про такі речі. Звісно, потрібно було порадитися з нами, але що зроблено, те зроблено. Давайте краще святкувати. Не треба псувати таку важливу подію в житті молодят.
- Так, ти, як завжди, правий. – Зітхнула жінка. – Якщо вже нічого не можна змінити, давайте хоч відсвяткуємо так, як потрібно.
- От і добре. – Заспокоївся Павло і підморгнув молодятам. – Я думаю, що однією пляшкою шампанського тут не обійдеться, тому ви тут накривайте на стіл, а я збігаю в супермаркет і куплю ще дещо.
Тимур почав було сперечатися, та Павло спокійно сказав:
- Я все одно зроблю так, як сказав, тому не відмовляй мене, а краще допоможи матері накрити святковий стіл. Я швидко повернуся.
Не пройшло і двадцяти хвилин, як повернувся Павло. Тимур вже поставив у вітальні великий стіл, а Наталя з Олею закінчували його накривати. Залишилося лише дістати те, що купив Павло, і можна було сідати святкувати щасливу подію в житті Тимура та Олі.
Наталя дістала з фірмового пакету супермаркету пляшку шампанського, пляшку червоного вина, здоровенний ананас, банани, апельсини та величезний торт з надписом „Щастя вам!” Де Павло його дістав, залишилося загадкою, адже такі торти роблять лише на замовлення, та ще й заздалегідь. Але факт залишався фактом: на святковому столі було все, що потрібно для святкування весілля. І, хоча гостей було малувато, святкування пройшло весело. Наталя з Павлом частенько вигукували „Гірко!”, а молодята бентежилися та цілувалися на вимогу дорослих...
* * *
Після одруження Тимур з Олею стали жити в квартирі Наталі. І Тимур, і Оля були студентами, але, почавши сімейне життя, юнак знайшов собі роботу кур’єром у якомусь видавництві, тому у фінансовому плані Наталі було вже не так важко. Адже раніше потрібно було думати їй, як прогодуватися самій та прогодувати сина. А тепер вона відчула, що їй є на кого опиратися у важку хвилину. Тепер їй допомагали два чоловіка: Тимур та Павло. Тимур працював, щоб забезпечити дружину та себе, не чекаючи допомоги від матері, яка і так дуже багато для нього зробила на протязі всього життя. Павло ж, як тільки міг, допомагав Наталі. Ще на самому початку їхніх відносин чоловік зрозумів, що Наталя – дуже горда жінка і нізащо не прийме від нього грошей, тому вирішив допомагати їй ненав’язливо. То на вечерю щось принесе смачненьке, то запросить пообідати до себе додому або в ресторан.
Так вони і жили. Наталя, як могла, намагалася не втручатися в сімейні відносини молодого подружжя, вважаючи, що вони краще в усьому розберуться самі. І жінка була права. Тимур з Олею були щасливі, вони з нетерпінням чекали на майбутню дитину, а Павло тим часом умовляв жінку переїхати жити до нього і не заважати молодятам будувати своє сімейне щастя.
Наталя розуміла, що це був би кращий вихід, але все одно не могла погодитися переїхати до Павла. Вона пообіцяла йому подумати і прийняти остаточне рішення після їхнього повернення з Криму. Жінка гадала, що після того, як вони з Павлом цілий місяць пробудуть разом, вона зрозуміє, чи правильно робить, що продовжує стосунки з цим чоловіком. Можливо, за цей місяць, що вони проведуть наодинці, виявиться, що вони не підходять один одному. А, можливо, навпаки, стане ясно, що вони створені один для одного. Вирішивши так, Наталя стала з нетерпінням чекати серпня, щоб поїхати з Павлом у Ялту, на дачу його друга...
* * *
 
 
 
 
 
 
* * *
І ось настав довгожданий серпень. Сьогодні ввечері Наталя з Павлом мали сідати на поїзд до Сімферополя. Там вони пересядуть на тролейбус до Ялти, де знаходиться будинок друга Павла, в якому вони будуть цілий місяць жити.
Тимур поїхав їх проводжати, а Оля залишилася вдома на господарстві. Дівчина вже була на другому місяці вагітності, тому Тимур не дозволив їй їхати на вокзал проводжати Наталю з Павлом, а вирішив зробити це сам.
О дев’ятій годині вечора Наталя з Павлом вже їхали в поїзді, з кожною годиною все більше й більше наближаючись до моря. Наталя відчувала себе дуже щасливою. Радісна посмішка майже не сходила з її обличчя. Павло ж, дивлячись на неї, теж не міг стримати радісної посмішки. Він взяв квитки у спальному вагоні, не звертаючи уваги на ціни квитків. І зараз був цьому дуже радий, адже вони з Наталею могли всю дорогу насолоджуватися спілкуванням, якому не заважали випадкові попутники.
Згодом Наталя накрила на стіл, Павло відкоркував пляшку вина, і вони повечеряли, радісно сміючись кожному сказаному слову. Наталі не вірилося, що вона вперше за багато років, нарешті, їде відпочивати до моря. Та ще й не сама, а з коханою людиною. За останні декілька місяців Павло став для неї майже рідним. І тепер вона навряд чи змогла б відмовитися від спілкування з цим чоловіком. Жінці здавалося, що вони з Павлом знайомі все життя. Лише інколи, згадуючи свого чоловіка Сергія та випадкову людину в своєму житті – Ігоря, на обличчя Наталі немов насувалася темна хмара. Одного разу Павло помітив таку зміну в обличчі Наталі і запитав про причину. Наталя довго мовчала, не знаючи, як відповісти Павлові, а потім сказала:
- Це моє минуле мене не відпускає. Як би я хотіла про все забути, але це неможливо.
- Не хочеш поділитися зі мною своїм тягарем? – Запитав чоловік.
- Ні, любий. Пробач, але з цим я повинна справитися сама. Ти не зможеш нічим мені допомогти. – З болем сказала Наталя. – Та й не потрібно тобі знати про помилки, яких я припустилася в юному віці. Ти не зможеш відноситися до мене так, як раніше, знаючи, що я вчинила. А я не хочу тебе втрачати. Ти став для мене чимось таким, чого в мене ніколи не було. Якимось надто рідним і дорогим. Тому давай залишимо все так, як є, і більше ніколи не говоритимемо на цю тему.
Павло погодився, але здивувався: що ж такого могла вчинити ця врівноважена та розумна жінка, що навіть говорити про це їй соромно. Він не міг повірити в те, що Наталя здатна вчинити щось погане. Подумавши трохи, чоловік вирішив зробити так, як попросила його кохана жінка – забути про все, що вони говорили. Тим більше, що він ввійшов у її життя не так давно, а до цього у Наталі було своє особисте життя, про яке вона має право нічого йому не розповідати. Це його, Павла, не має стосуватися, якщо так хоче Наталя...
* * *
Будиночок, до якого Павло привіз Наталю, привів її у такий захват, що вона не могла стримати свого захоплення. Павло радів, що догодив їй, і теж не приховував своїх почуттів. Вони покидали речі на веранді будинку і кинулися оглядати оселю, в якій мали жити вдвох увесь місяць.
Будиночок мав два поверхи, велику кількість кімнат, гарну величезну кухню, ванні та туалетні кімнати на кожному поверсі, чудову веранду, на якій можна було проводити літні вечори. У дворі була також літня кухня. У величезному фруктовому саду вони знайшли гарненьку бесідку зі столом та стільчиками. Все було настільки миле та затишне, що Наталя несподівано розплакалася. Вона не могла передати словами свої відчуття, тому тільки тихо плакала, припавши до Павла. Він же, не чекаючи від неї сліз, розгубився і лише примовляв, легенько погладжуючи Наталю по голові:
- Наталю, ну, буде тобі. Не плач, а то я злякаюся, що щось не так. Чого це ти раптом?
Нарешті жінка заспокоїлася і прошепотіла:
- Ти навіть не здогадуєшся, як я тобі вдячна за те, що ти привіз мене сюди. Мені ще ніхто ніколи не робив таких чудових сюрпризів. Тут так добре! Так гарно! Дякую тобі, Павле.
Павло полегшено зітхнув:
- Ну, слава Богу! А то ти мене добряче налякала. Радіти треба, а не плакати, дурненька моя.
Він лагідно гладив Наталю по голові, неначе маленьку дитину, яку треба негайно заспокоїти. Побачивши, що жінка вже прийшла до тями, Павло посміхнувся і запитав:
- Що ми зробимо одразу: почнемо розпаковувати речі чи сходимо до моря?
- Ти ще й запитуєш! – Удавано розгнівалася Наталя. – Звичайно ж, підемо до моря. Які можуть бути речі, коли я через стільки років потрапила до раю?
І вони, обійнявшись, вирушили до моря, яке виднілося вдалині.
* * *
Людей на пляжах була тьма. Але це не збентежило ні Павла, ні Наталю. Вони вирішили не спускатися на сам пляж, а стояли на високому пагорбі і любувалися краєвидом, що відкрився перед ними. Море було спокійне, без жодної хвилі. Далеко-далеко, ближче до горизонту, виднівся якийсь корабель, що плив невідомо куди. І від усієї цієї краси на Наталю віяло таким спокоєм, що вона довго стояла мовчки, зачаровано дивлячись у далечінь...
* * *
Увечері, коли були розпаковані всі їхні речі, Павло повів Наталю до свого улюбленого ресторану, який знаходився на набережній моря. І, хоча вже був вечір, людей, здавалося, було ще більше, ніж удень. Тут були і сімейні пари з дітьми, і юнаки з дівчатами, і самотні пенсіонери. Наталя відчувала себе так, неначе потрапила до раю. У ресторані лунала лагідна повільна мелодія, всі столики невдовзі були зайняті, і Наталя зраділа, що вони встигли прийти сюди раніше та зайняти кращий столик з видом на море.
Вечір пройшов казково. Наталя з Павлом розмовляли, танцювали, дивилися на море, яке навіть у цей вечірній час було таке ж тихе та спокійне, як і удень. Їм було хороше вдвох. Наталя забула про всі свої проблеми, а Павло радів, дивлячись на неї, що зустрів у своєму житті таку жінку, як Наталя. Він багато років прожив один, навіть не збираючись після смерті дружини в когось закохуватися. Але зараз, познайомившись з Наталею, Павло зрозумів, що його життя починається знову. Також забувши про усі свої негаразди в минулому, чоловік з головою пірнув у це нове життя. Йому, як і Наталі, здавалося, що багато років він жив, не знаючи напевне, що таке щастя. Але зараз все було в минулому і вони почали нове життя. І, хоча Наталя, поки що, не погодилася стати йому дружиною, Павло був певен, що це все одно рано чи пізно станеться. Правду кажуть: головне знайти в житті свою половинку. І Павло був впевнений, що, нарешті, він її знайшов. Такою половинкою для нього стала саме Наталя.
Наталині ж думки мало чим відрізнялися від роздумів Павла. Вона теж почала розуміти, що проживши стільки років сама, нарешті, знайшла своє щастя...
Цього вечора Наталя та Павло вперше кохалися. І їхні відчуття лише підтвердили силу їхнього пізнього кохання. Ніщо було не в змозі розлучити закоханих. Нарешті вони знайшли один одного...
* * *
Серпень промайнув для них дуже швидко. Він дійсно був схожий на медовий місяць для молодят.
Кожного дня Наталя з Павлом вставали удосвіта і вирушали до моря. На другий день по приїзді вони вирушили на пляж, на якому було не дуже багато відпочиваючих, тому що про це місце знали лише самі жителі міста. А Павло, одного разу випадково потрапивши сюди, з тих пір дуже любив відпочивати саме тут, де не було такого шуму та гаму, як у багатьох громадських місцях Ялти. Кожного ранку Наталя й Павло приходили сюди і довго сиділи на березі моря, обійнявшись та дивлячись у далечінь.
Коли випадала така нагода, вони вирушали на якусь екскурсію. Таким чином закохані побували у Воронцовському палаці, який знаходився в Алупці, на Ластівчиному гнізді, де були захоплені легендою про кохання, яку розповідав гід. Через декілька днів вони побували у дегустаційному залі Кримських вин, де, перепробувавши десятки вин, весело сміялися один з одного, відчуваючи легке сп’яніння.
Двічі Наталя просила Павла поїхати на екскурсію по морю на теплоході. Це їй подобалося найбільше. Стоячи на борту теплохода і дивлячись на горизонт, Наталя уявляла собі, що вони з Павлом пливуть у далекі невідомі краї, де почнуть нове життя удвох. Павло добре розумів жінку, тому що відчував майже те ж саме.
Це був місяць взаємного щастя. І, коли він підійшов до кінця, і Наталя, і Павло відчували страшний сум. Їм здавалося, що вони побували у раю, а тепер треба повертатися у повсякденне життя. Але, не дивлячись на те, що в рідному місті вже не буде такої романтики, Павло пообіцяв Наталі, що зробить усе можливе та неможливе, щоб і далеко від моря, серед сірих буднів вони були щасливі. І жінка йому вірила. Павло показав, що в будь-яких умовах може зробити її щасливою, адже він кохає її, а вона кохає його.
* * *
Напередодні від’їзду з Криму Павло влаштував для Наталі справжнє свято, яке вона ніколи не забуде. Це був один з найщасливіших днів у її житті.
З самого ранку він залишив її у будинку, де вони відпочивали, і сказав, що хоче приготувати для неї невеличкий сюрприз, тому на деякий час залишить її саму. Коли Павло зник, Наталя вирішила не гаяти часу дарма і зібрати в дорогу їхні речі. Це зайняло в неї деякий час, і, коли повернувся Павло, Наталя зробила вже все, що збиралася. Роздумуючи над тим, який саме сюрприз приготував для неї коханий, Наталя посміхалася сама до себе. Помітивши це, Павло запитав:
- Люба моя, чому ти посміхаєшся?
- Тому, що в сорок років, здається, нарешті, знайшла своє щастя. До цього часу не можу в це повірити. – Відповіла жінка.
- Життя – загадкова річ. Сьогодні ти можеш навіть не здогадуватися про те, що очікує тебе завтра. – Задумливо сказав чоловік, лагідно обіймаючи її. – Я теж навіть не міг подумати, що зустріну таку жінку, як ти, і закохаюся, немов підліток. Але це, як бачиш, сталося. І я дуже вдячний долі, що вона звела мене з тобою. В іншому випадку, я продовжував би жити, як раніше, не знаючи, що десь по землі ходить моя доля. Інколи мене це страшить.
Наталя посміхнулася: вона відчувала майже теж саме, що і Павло. Різниця була лише в тому, що її щастя було затьмарене минулим. І з цим нічого не можна було вчинити.
- Так який сюрприз ти мені приготував? – Викинувши з голови думки про минуле, спитала Наталя.
- Потім побачиш. – Загадково прижмурився Павло. – Якщо я розповім тобі зараз, то який же це буде сюрприз? Ти займися поки що своїми справами, а я тим часом дещо зроблю.
І, повернувшись, Павло пішов у бесідку, яка стояла в саду.
Вирішивши йому не заважати, хоча їй і не терпілося дізнатися, що саме робить Павло, Наталя вирушила на кухню, щоб приготувати печеню та декілька салатів на вечерю. В ресторан їй сьогодні йти не хотілося. Адже сьогодні був останній день їхнього з Павлом відпочинку, і хотілося побути з ним на самоті, а не в людному місці.
Весело наспівуючи, жінка почала готувати їжу. А Павло тим часом, посміхаючись своїм думкам, маринував м’ясо для шашликів, яке купив сьогодні на ринку. Він вирішив цей останній вечір їхнього з Наталею відпочинку провести в саду. Павло планував розвести багаття і приготувати для Наталі шашлики під чудове кримське вино. Стіл планувалося накрити у затишній бесідці, яку вони удвох так полюбили. Потім Павло збирався зробити те, про що давно вже мріяв: освідчитися жінці і попрохати її вийти за нього заміж.
Зважаючи на все це, чоловік дуже хвилювався. Раптом Наталі не сподобається його сюрприз? Раптом вона відмовить на його пропозицію стати йому дружиною? Ці думки не давали йому спокою...
* * *
Трохи пізніше закохані вирішили провести деякий час до вечора на морі. Сидячи на березі і дивлячись на море, вони сумували. Адже їм так не хотілося покидати місце, де вони були так щасливі. Павло, відчуваючи теж саме, що й Наталя, пригорнув її до себе і промовив:
- Нічого. У наступному році ми теж сюди приїдемо. А якщо у Миколи будуть інші плани щодо цього будинку, то ми можемо вирушити в інше місто, найняти квартиру. Кримське узбережжя велике, так що відпочивати ми знайдемо де. Аби було бажання. Ти згодна зі мною, Наталю?
- Так, Павле, звичайно. Все залежить від нас самих. Я цілком з тобою згодна. Але все одно жаль, що ми їдемо звідси. – Сумно сказала жінка. – Я заспокоюю себе лише тим, що побачу сина, з яким я ще ніколи так надовго не розлучалася.
- От бачиш! Навіть у нашому від’їзді є сенс. – Відповів чоловік. – Перестань сумувати. Сьогодні ми, як слід, відсвяткуємо наш від’їзд.
* * *
І ось, нарешті, настав вечір останнього дня їх відпочинку на морі. Розпаливши у саду багаття, Павло чарував над шашликами, а Наталя, якій передався його святковий настрій, накривала на стіл у бесідці.
Коли все було готове, Павло урочисто вніс у бесідку тарілку з шампурами, на яких смажилося м’ясо. Потім дістав з якоїсь схованки пляшку кримського вина „Массандра” і поставив її посеред столу, на якому Наталя вже поставила зроблені нею салати та бутерброди.
Коли Павло розкоркував пляшку вина та наповнив їхні з Наталею келихи, він встав з-за столу та, піднявши свій келих вина, промовив:
- Наталю, люба моя. Сьогоднішній день для мене дуже важливий. Я дуже хвилююся, тому пробач, якщо щось скажу не так...
Наталя, широко відкривши очі і з хвилюванням очікуючи чогось незвичайного, мовчки дивилася на Павла.
- ...Сьогодні ми з тобою вип’ємо за наш чудовий відпочинок. – Тим часом продовжував Павло. – Крім того я скажу тобі ще дещо. Цей місяць допоміг мені ще більше впевнитися, як ти мені дорога. Я кохаю тебе, Наталю. Кохаю з першої нашої зустрічі. Кохаю усім своїм серцем. Я вважав, що в моєму житті вже ніколи не буде нічого важливого і прекрасного, але я дуже радий, що помилився. Ти допомогла мені зрозуміти, що життя не зупиняється на якомусь одному етапі, воно продовжується. І для мене з твоєю появою у моєму житті з’явився новий сенс. Тепер я знаю, заради кого живу. А живу я тільки заради тебе. Більше в мене нікого немає на всьому світі. Батьки мої померли, дружина – теж. Дітей в мене ніколи не було. Тому зараз, коли в мене з’явилася дуже дорога для мене людина, я неначе заново народився на світ. І все це завдяки тобі, моя люба Наталю.
Павло на мить зупинився, немов збираючись з думками, а потім, підійшовши до жінки і ставши перед нею на коліна, сказав:
- А саме головне, що я хотів сказати... Виходь за мене заміж, Наталю. Ти зробиш мене найщасливішим чоловіком на землі. Я не вмію гарно говорити, але, маю надію, що ти зрозумієш: моя пропозиція йде від самого серця. І сьогодні я прошу тебе прийняти від мене цю обручку і чекаю твоєї відповіді.
З цими словами Павло дістав з кишені оббиту оксамитом коробочку і простягнув її Наталі.
Наталя ж, зачаровано слухаючи його весь цей час, ніяк не могла прийти до тями. Діставши гарненьку золоту обручку, вона наділа її на палець і зі сльозами на очах сказала:
- Так.
Павло якусь мить мовчав, наче не розуміючи. Він тільки дивився на жінку і в нього на обличчі змінилася ціла гамма почуттів. Наталя засміялася крізь сльози і прошепотіла:
- Я згодна, дурнику. Чи ти не віриш своїм вухам?
І тут, нарешті, Павло вийшов зі свого оціпеніння. Він поставив свій келих, який весь цей час схвильовано вертів у руці, на стіл і кинувся цілувати Наталю. Жінка весело сміялась від щастя і, жартуючи, відбивалася від Павла:
- Пусти, задушиш. Так я й до весілля не доживу.
Нарешті, Павло випустив її з обіймів і прошепотів:
- Боже, Наталю, це найщасливіший день в моєму житті...
Потім вони, нарешті, випорожнили свої келихи і стали вечеряти. Один тост змінювався іншим. Павло з Наталею ніяк не могли наговоритися. Вони вирішували, коли одружаться, коли Наталя переїде жити до Павла, будували плани на майбутнє. Вони сміялися, шуткували, сперечалися і навіть не помітили, як настала ніч...
Цієї ночі Наталя спала, як немовля. Життя її почало налагоджуватися, вона забула про всі свої негаразди і тепер спала спокійно. Інколи в її серці з’являлася думка про минуле, але жінка намагалася заховати її подалі і не дозволяти лишити її спокою знову.
Перед сном вона думала про сина та його молоду дружину, про те, що в неї скоро з’явиться онук чи онучка. Можливо, думала вона, дивлячись на свого сина чи доньку, Тимур забуде про те, що колись планував зустрітися з батьком, а, можливо, навпаки, це його тільки спонукає до зустрічі з так названим батьком. Як би то не було, зараз Наталя була щаслива, в неї був її коханий Павло, хоча вона й не була впевнена в тому, що він, дізнаючись про гріхи її минулого, все зрозуміє правильно. Можливо, його життєвий досвід допоможе Павлу зрозуміти Наталю і простити її за колишній вчинок. А, можливо, це для нього здасться настільки страшним злочином, що він подивиться на неї зовсім іншими очима і не зможе жити з нею далі. Стараючись не думати про можливі наслідки, Наталя нарешті заснула, вирішивши жити щасливо, поки доля не вирішить її покарати....
* * *
 
 
 
 
 
 
 
 
 
* * *
На вокзалі Наталю та Павла зустрічав Тимур. Розцілувавши матір, юнак взяв у неї валізи й швидким кроком пішов з перону. Наталя та Павло, сміючись, поспішили за ним услід.
Вдома їх чекав накритий стіл, над яким потрудилася Оля. З приводу приїзду матері та Павла Тимур взяв собі вихідний день і тепер вони всі разом святкували повернення старших з відпочинку.
Добряче поївши та похваливши невістку за смачні страви, Наталя кинулася розпаковувати свої валізи. У Криму вони з Павлом купили багато сувенірів для молодят і жінка хотіла негайно їх показати. Тут були і чудові морські черепашки, і морське каміння принадливої форми, і намисто з черепашок для Олі. Собі Наталя привезла чудову картину з видом на море, обрамлену мілкою галькою. Також у місцевих бабусь вона придбала декілька мішечків з лавандою, щоб користуватися нею при сильному головному болю. Один з них жінка віддала молодятам, інші залишила собі з Павлом.
Коли з подарунками було, нарешті, покінчено, Павло спитав у Наталі:
- Люба, коли ми повідомимо дітей про радісну звістку? Я б не хотів відкладати, то, може, скажемо їм про все прямо зараз?
Тимур з Олею розуміюче переглянулися, а Наталя зашарілася. Вона не знала, як син сприйме звістку про те, що його матір виходить заміж та переїжджає жити до свого чоловіка. Це її трохи турбувало, але виходу не було: якщо вже почали говорити, то треба довести справу до кінця.
- Тимуре, ми з Павлом вирішили послідувати вашому з Олею прикладу й одружитися. Що ти на це скажеш? – Схвильовано запитала жінка в сина.
- А що я можу сказати? – Засміявся юнак. – Я дуже за вас радий. Я бажаю тобі щастя, мамо. Хватить тобі вже думати лише про мене, пора вже й про себе подумати. А з таким чоловіком, як Павло Сергійович, ти будеш щасливою.
І син лагідно пригорнув матір до себе. Наталя була на сьомому небі від щастя. Потім вона випручалася з обіймів сина й сказала:
- Але це ще не все. Справа в тому, що Павло хоче, аби я жила в нього. Як ви з Олею до цього віднесетесь. Можливо, я вам все-таки потрібна вдома?
- Мамо! – Застогнав юнак. – Ми вже не маленькі, в нас у самих скоро буде дитина. Все буде гаразд. Переїжджай, собі на здоров’я, до Павла Сергійовича і не думай про мене з Олею. А якщо буде потрібна твоя допомога, то ви ж будете жити майже поруч, я одразу ж подзвоню тобі. Коли Оля народить, твоя допомога може знадобитись на перших порах, тоді й допоможеш. А поки що одружуйтесь, переїжджайте та будьте, нарешті, щасливі один з одним. Гірко!
Наталя з Павлом від несподіванки підскочили, але одразу ж розреготалися. Витівка Тимура прийшлася їм до смаку. Павло піднявся зі свого місця й, підійшовши до коханої жінки, лагідно її поцілував. Оля з Тимуром, неначе діти, засміялися та заляскали в долоні...
* * *
Наступного дня Павло повів Наталю до Загсу. І, хоча жінка очікувала на це, їй було якось не по собі. Вона згадувала своє весілля з Сергієм, яке ні до чого хорошого не призвело, і тепер їй було трохи боязно так швидко міняти все в своєму житті. Але, подивившись на Павла, який йшов біля неї з щасливим виглядом, жінка посміхнулася: ні, цього разу буде все інакше. Павло нікому не дасть її скривдити. І у нього, і у неї за плечима вже є деякий життєвий досвід, який і допоможе їм знайти спільну мову у будь-якій важкій ситуації.
* * *
До приміщення Загсу вони зайшли, коли там майже нікого не було. Перед цим вони з Павлом вирішили одружитися так само, як і Тимур з Олею – без свідків та гостей, тому зараз, якщо робітники Загсу не будуть нічого мати проти, вони й розпишуться.
Павло пішов усе владнати, а Наталя сиділа у вестибюлі приміщення і ніяковіла. Як-то воно буде далі? Поринути у роздуми Наталі не дозволив Павло. Він раптом з’явився з кабінету, де був зовсім недовго, і підійшовши до жінки, радісно повідомив:
- Наталю, невдовзі ми станемо чоловіком та дружиною. Це станеться сьогодні.
Закохані написали заяви, віддали їх разом з паспортами якійсь жінці, що працювала в Загсі, й почали чекати церемонії одруження.
Наталя запитала в Павла:
- Як тобі вдалося так швидко все владнати? Наскільки я знаю, після подачі заяви існує якийсь термін очікування. А нас згодні розписати навіть сьогодні. Що ти їм сказав?
- Люба моя, головне – бажання, а далі все дуже просто. А якщо серйозно, то я сказав, що ми багато років живемо разом і зараз очікуємо дитину. У них не було приводу, щоб заперечити мені.
Наталя засміялася:
- Ти, й справді, чудовий. Ти знаєш про це?
- Не знав, але тепер знаю. – Павло пригорнув Наталю до себе. – Ти теж чудова. Тому я й вирішив на тобі одружитися.
Чекати їм довелося недовго...
Не пройшло й години, як Наталя з Павлом вже виходили з приміщення Загсу, тримаючись за руки. У чоловіка в руках було свідоцтво про одруження, яке він обережно ніс у руці, немов найважливіший документ у житті. Наталя радісно посміхалася, плануючи на вечір накрити святковий стіл і запросити сина з невісткою, щоб відсвяткувати разом з ними цю визначну для них з Павлом подію...
* * *
Так воно і сталося. Увечері Наталя наготувала безліч смачних страв, щоб було чим нагодувати гостей. Павло подзвонив Тимурові та Олі і запросив їх на вечерю, не кажучи, з якого приводу вона має бути. Заінтриговані молодята поспішили прийти, їм не терпілося дізнатися, що ж таке трапилося в житті закоханих.
Почувши радісну звістку, Тимур по черзі обійняв матір та ново названого батька, а потім сказав, не приховуючи свого здивування:
- Ну, ви, старше покоління, даєте! У нас з Олею не вийшло так швидко оформити шлюб, хоча я й намагався. А ви: раз – і готово! Молодці! Я за вас дуже радий.
Оля теж пораділа за Наталю з Павлом та побажала їм довгого щасливого життя. Дівчина жорстоко страждала від раннього токсикозу, тому святкове застілля для неї було не в радість. Вона не могла ні їсти, ні пити, і раз за разом схоплювалася зі свого місця, щоб вчасно добігти до туалету. Тимурові залишалося лише співчувати молодій дружині, адже допомогти їй він нічим не міг.
Наталя намагалася заспокоїти дівчину:
- Потерпи, дитинко. Як тільки залишиться позаду перша половина вагітності, токсикоз повинен припинитися. В мене теж таке було, коли я виношувала Тимура. Дуже важко виносити майбутню дитину, але справа того варта, повір мені. Бачиш, якого чудового сина я маю, от і в тебе такий може бути. Треба лише трохи потерпіти.
- Так, Наталю, ти права. Але після проблем вагітності виникнуть нові. – Сказав Павло. – Далі треба буде виховувати дитину, водити до лікарів, допомагати вчитися. І по мірі росту дитини проблеми теж будуть рости. Недарма кажуть: маленькі діти – маленькі клопоти, великі діти – великі клопоти.
- Ви так говорите, що мені не віриться, що ви ніколи не були батьком. – Зауважив Тимур. – Невже у вас і справді ніколи не було своїх дітей?
- Ні, Тимуре, не було. Тому я дуже радий, що тепер маю такого чудового прийомного сина, як ти. Та й Оля мені тепер стала дочкою. Отже в мене з’явилася справжня сім’я, якої я ніколи не мав. – Відповів Павло, а потім продовжив, лукаво дивлячись на Наталю. – І хто знає, можливо, ми з Наталею ще зробимо маленького хлопчика чи дівчинку. Я був би дуже радий.
Наталя зашарілася:
- Ну, що ти таке говориш, дурнику? Ти забув, скільки нам з тобою років?
Але Тимур несподівано підтримав свого нового названого батька:
- Мамо, а що тут такого неможливого? Жінки народжують і не в такому віці, як ти. Я читав про таке у багатьох газетах та журналах. Так що я цілком згоден з Павлом Сергійовичем: ти повинна народити мені братика або сестричку.
Наталя не знала, куди подіти очі. Намагаючись перевести розмову на іншу тему, вона запитала в невістки:
- А ти, Олю, кого хочеш: хлопчика чи дівчинку7
- Та мені все одно. Я однаково буду любити і хлопчика, і дівчинку. Та й Тимур теж так вважає. – Відповіла дівчина. – Ми навіть не хочемо йти на УЗД, щоб дізнатися, хто народиться. Коли народиться дитина, тоді й дізнаємося. Хай це буде для нас сюрпризом. Правда, любий?
Вона потягнулася до Тимура, щоб приголубити, але раптом зойкнула і вискочила з-за столу. Через мить дівчина вже неслася в бік туалету. Тимур зітхнув:
- Хотів би їй допомогти, але не знаю, чим.
- Нічого, синку. Від тебе зараз потрібне лише розуміння та співчуття. Більше ти нашій майбутній матері нічим не в змозі допомогти. – Намагалась заспокоїти сина Наталя, дивлячись на муку в очах сина.
Зараз вона навіть заздрила своїй невістці. Якби у свій час за неї так переживав її чоловік, їй тоді було б набагато легше. Але Сергія мало турбував стан вагітної дружини, він вважав, що це лише її проблеми, і навіть не старався підтримати Наталю лагідним словом чи жестом. Тепер жінка відчула цю різницю і їй було боляче згадувати своє недовге життя з Сергієм.
* * *
А життя тим часом продовжувалось. Наталя жила з Павлом у його невеликій двокімнатній квартирці. Їм було добре разом. Здавалося, що життя почалося з нової сторінки для них обох. Павло з Наталею ніколи не сварилися, вони завжди намагалися зрозуміти один одного. Будь-які негаразди вони обговорювали і разом вирішували, що робити у тому чи іншому випадку.
Тимур з Олею теж ладнали один з одним. У визначений лікарем строк молода жінка народила маленьку та гарненьку дівчинку. Тимур був на сьомому небі від щастя. Щоб краще забезпечувати дружину та доньку, юнак перевівся на заочне відділення інституту і поміняв роботу. Тепер він працював на СТО – станції технічного обслуговування автомобілів. Зарплатня там була набагато більшою, ніж на попередній роботі, тому молода сім’я поступово ставала на ноги. Через деякий час син Наталі купив собі автомобіль, що дало Наталі змогу зрозуміти, що діти ні в чому не терплять нужди.
Наталя допомагала невістці чим могла. Перші місяці вона кожний вечір та усі вихідні проводила з маленькою Танюшкою. Тимур навіть шуткував, що Павло Сергійович не потерпить постійної відсутності дружини й подасть заяву на розлучення. Але Наталя не хвилювалася, адже знала, що чоловік її дуже добре розуміє. Якби не його постійна зайнятість на роботі, він би і сам з превеликим задоволенням проводив більше часу з новонародженою. Але його робота була для нього надто важливою, щоб він міг нею пожертвувати. Вона також давала можливість їм з Наталею жити без матеріальних проблем. Павло працював начальником маркетингового відділу одного з найвідоміших супермаркетів міста, тому його присутність на роботі була важливою не тільки для нього самого, а й для керівництва.
Коли дівчинці виповнилося півроку, Оля вже настільки ввійшла в роль матері, що допомога Наталі їй була вже майже не потрібна, і Наталя знову більше часу стала проводити з Павлом.
Найбільше вони любили разом проводити вечори. Наталя приходила з роботи раніше за Павла і завжди готувала на вечерю щось смачненьке. Вони разом вечеряли, розповідали один одному, як пройшов робочий день кожного, ділилися своїми радощами та негараздами. Потім, обійнявшись, дивилися телевізор і після цього лягали спати.
Наталя дуже цінувала те, що доля звела її саме з Павлом. Цей чоловік був наче посланий Богом для неї. Він її розумів, як ніхто інший. Він зробив життя Наталі щасливим і вона була вдячна йому за це. З самого першого дня їхнього подружнього життя жінка намагалася зробити все, щоб Павлові було з нею так же хороше, як і їй з ним. Вона зробила з його похмурої холостяцької квартири дуже затишне і миле житло. Поміняла всю постільну білизну, яка нагадувала їй щось казенне та безлике, на вікна повісила гарненькі фіранки, заповнила їхнє з чоловіком житло різноманітними сувенірчиками, які додавали квартирі якийсь милий затишок. Павлові дуже сподобалися ці зміни, він посміхався і казав Наталі:
- Одразу видно, що в цій квартирі з’явилася жінка. Раніше тут було не дуже затишно, інколи мені навіть не хотілося повертатися додому. Але з твоєю появою все стало зовсім інакше. Дякую тобі, Наталю, за те, що ти ввійшла в моє життя і зробила його щасливим.
Щоб допомогти дружині, Павло почав купувати різну побутову техніку. Спочатку в їхньому домі з’явилася пральна машина „Індезіт”, потім нова праска і новий електричний чайник. Згодом з’явився кухонний комбайн та мікрохвильова піч. Наталя тільки за голову хапалася:
- Боже, Павле, це усе стільки грошей коштує! Ти що, банк пограбував?
А Павло лише посміхався у відповідь. Лише одного разу, коли він приніс новий пилосос, Наталя не витримала і заставила його зізнатися, за що він купує такі дорогі речі. Павло засміявся:
- Люба моя жіночко, повір мені, я нікого не грабую. Я просто ходжу на роботу та заробляю гроші. До того ж у мене є рахунок у банку „Аваль”, куди я час від часу кладу частину зарплатні на всяк випадок. І за декілька років там зібралася чимала сума, тому я вирішив дещо потратити, щоб тобі було легше займатися побутовими справами. От і все.
Наталя заспокоїлася, але попрохала чоловіка без її згоди нічого більше не купувати. На що Павло, тяжко зітхнувши, сказав:
- А я тільки-но збирався купити новий сюрприз для нас обох. Тепер це не буде сюрпризом.
- А що ти вирішив купити? – Поцікавилася жінка.
- Автомобіль.
- Що?!! Павле, але ж це дуже дорога покупка! – Здивувалася жінка. – Де ми візьмемо стільки грошей?
- Я ж тобі сказав, що в мене є гроші. Наталю, люба, я дуже хочу мати свій автомобіль. Зрозумій мене, будь ласка, і підтримай. – Попрохав Павло. – Я стільки років нічим не цікавився, мені було все одно, на чому їздити – на метро чи в автомобілі. А зараз, коли в мене з’явилася сім’я, я хочу, щоб у нас все було, як у людей. Тим паче що я можу собі це дозволити.
Наталя здвигнула плечима:
- Якщо тобі так хочеться, то що я можу заперечувати? Хай буде так, як ти кажеш.
- От і добре. Я вже домовився про покупку „Опеля”. Думаю, тобі він теж сподобається. Залишилось тільки оформити всі необхідні папери і автомобіль буде наш. – Зрадів Павло. – Ти тільки уяви собі: влітку ми вже не поїдемо в Крим на поїзді, а поїдемо на власному автомобілі. І у нас з тобою буде більше можливостей побачити різні визначні місця.
- Можливо, ти і правий. – Відповіла жінка, лагідно дивлячись на коханого.
Павло мав вигляд малої дитини, яка чекає на гарну іграшку. Наталі подобалось бачити чоловіка щасливим, тому вона вирішила ніколи і ні в чому йому не відмовляти. Звичайно ж, в межах розумного.
* * *
Все в житті Наталі та Павла йшло прекрасно, і жінка вже й думати забула про те, що колись її так турбувало. Тимур був зайнятий своєю дружиною та донькою, і Наталя сподівалася, що про батька він зовсім забув. Та не все було так просто, як їй здавалося...
Одного разу, коли Павла відправили у відрядження в інше місто і Наталя залишилася вдома сама, у двері пролунав дзвоник. Здивована жінка пішла відчиняти двері.
Виявилось, що до неї завітав Тимур. Наталя дуже зраділа синові, адже, хоча вони й жили майже поруч, бачилися не так вже й часто. Син постійно був зайнятий на роботі, а, коли по вечорам приходив додому, Наталя проводила час з власним чоловіком. Тому зараз, побачивши юнака, жінка кинулася його обіймати:
- Синку, як я рада, що ти до мене завітав. Давно вже тебе не бачила. – Раптом вона випустила його з обіймів, зрозумівши, що син не міг зайти без причини. І Наталю злякало те, що могло щось трапитися, а вона про це навіть не здогадується. – А чому ти не подзвонив перед тим, як прийти? Може, щось трапилося? Як там Оля та Танюшка? Я ж недавно в них була і все було добре.
- Мамо, з ними все в порядку, не турбуйся. – Якось вимушено засміявся син. – Мені просто потрібно було обговорити з тобою дещо важливе, от я й прийшов, знаючи, що твій чоловік поїхав у відрядження, і нам ніхто не завадить поговорити.
Наталя стурбовано дивилася на сина, не розуміючи, про що таке важливе він хоче говорити, що навіть дочекався відсутності Павла. Раптом її кинуло в жар: вона зрозуміла, про що прийшов говорити її син. Але, до останнього надіючись, що вона помиляється, жінка мовчала, чекаючи, поки син заговорить сам.
- Пам’ятаєш, мамо, колись у дитинстві ми говорили про мого батька? – Продовжував Тимур, відводячи очі від матері. – Я тоді вирішив знайти його, коли виросту, і пояснити ситуацію, в якій ми з ним опинилися із-за твого страху мене втратити.
- Так синку, пам’ятаю. – З відчаєм у голосі сказала мати, зрозумівши, що те, чого вона так довго боялася, все-таки трапилося.
- Так от...
Тимур мовчав, не знаючи, як сказати матері найважливіше. Наталя ж відчувала, що сили покидають її. Вона лише молилася Богові, щоб не втратити свідомість при синові. Вона повинна бути сильною заради нього.
Тимур тим часом зібрався з духом і продовжив:
- Так от. Я з ним зустрівся нещодавно. Він не вірить, що я, насправді, його син. І вимагає зробити аналіз на ДНК, щоб упевнитися в цьому...
Тимур продовжував ще щось говорити, стоячи до матері спиною, але Наталя його вже не чула. Перед очима в неї замиготіли зірки, а потім її огорнула темрява...
* * *
Коли жінка прийшла до тями, вона зрозуміла, що лежить на ліжку. Не розуміючи, як це могло статися серед білого дня, вона озирнулася і побачила сина, який метушився біля шухлядки з ліками, не знаючи, чим допомогти матері. І тут Наталя все згадала: Тимур зустрівся з Сергієм і той вимагає зробити аналіз на ДНК, щоб упевнитися в своєму батьківстві. Вона не стримала стогону, який йшов із глибини душі.
Тимур озирнувся і, побачивши, що мати прийшла до тями, полегшено зітхнув:
- Мамо, як же ти мене налякала. Я вже хотів викликати „Швидку допомогу”.
- Навіщо ти бачився з ним? – Простогнала Наталя. – Ну, навіщо? Він стільки років з тобою не бачився, а ти вирішив його розшукати. Та й як ти його знайшов?
Син винувато поглянув на матір:
- Це було зовсім неважко, повір мені. Я знайшов його адресу в твоїх старих паперах і написав йому листа. Через деякий час я отримав відповідь. Так ми й знайшли один одного. А нещодавно навіть зустрілися. Але ж, мамо, чому ти так близько прийняла все до серця? Ти ж знала, що рано чи пізно це станеться. Чи не так?
Наталі не було чого відповісти синові. Та й що вона могла йому сказати? Повернувшись до стіни, жінка тихо заплакала. От і кінець спокійному щасливому життю. Сергій знову все зруйнує. Як тільки виявиться, що він не батько Тимура, у юнака виникнуть нові запитання, на які вона не зможе відповісти. Вірніше, зможе, але до яких наслідків це призведе? Син може назавжди зненавидіти матір, і буде правий.
Тимур винувато дивився на матір, але знав, що все одно б вчинив так, а не інакше. Він має право знати свого батька, навіть, якщо той і вимагає підтвердження свого батьківства. Що ж, він здасть цей проклятий аналіз заради батька. Хоча йому й боляче, що рідний батько не бачить в ньому сина. Лише зараз, коли Тимур сам став батьком, він почав розуміти те, чого раніше не знав. Він зрозумів, наскільки важливою є для дитини повноцінна сім’я, в якій вона виховується. Ні, Тимур не звинувачував свою матір в тому, що вона лишила його батька. Можливо, в неї були надто важливі причини для розлучення з ним. Але тепер юнак став розуміти різницю між неповною родиною та повноцінною, в якій є і батько, і мати. Тому він твердо вирішив йти до кінця і налагодити стосунки з людиною, яку вважав рідним батьком.
- Синку, може, ти все-таки не будеш здавати цей аналіз? Який з нього батько, якщо він тобі не вірить? – Спробувала Наталя вмовити сина.
- Але ж, мамо, він сумнівається, бо свого часу ти сама йому сказала, що я не його син. Хіба не так? Він уже звикся з цією думкою, а тут раптом з’являюся я і переконую його в тому, що я все-таки його син. Тут хто завгодно засумнівається та захоче дізнатися правду. І хоча я відчуваю деяку образу на нього, але все-таки відношусь з розумінням до його бажання встановити істину. – Переконував Тимур свою матір. – А зараз мені потрібно бігти на роботу, бо я дуже затримався. А ти перестань хвилюватися дарма. Що тут такого, що я буду спілкуватися з батьком? Це раніше він міг мене, маленького, в тебе відібрати, а зараз, коли я вже дорослий, це просто неможливо. Бувай, я пізніше подзвоню. А якщо будеш погано себе почувати, то негайно виклич мене або Олю.
І син побіг на роботу, залишивши матір у такому відчаї, що вона навіть стала думати про самогубство.
Лише через деякий час Наталя трохи оговталася і стала думати, як зарадити біді. Але, як вона не намагалася вирішити, як зарадити цій проблемі, з часом зрозуміла, що це неможливо. І тоді жінка прийняла єдине вірне рішення: хай все буде так, як вирішить доля. Нічого зробити вона не в змозі. Їй залишається тільки покластися на долю та на любов свого сина. Можливо, він знайде в собі сили вибачити їй те, що вона накоїла, лишивши його батька назавжди.
* * *
Коли приїхав Павло, він відразу помітив, що за час його відсутності з Наталею щось трапилося. Дружина майже не розмовляла, її навіть не цікавило, як Павло з’їздив у відрядження. Роботу по дому вона виконувала, неначе автомат. Жінка могла годинами сидіти у телевізора і навіть не бачити те, що відбувається на екрані. І як Павло не намагався поговорити з нею та з’ясувати причину такого стану, Наталя нагадувала черепашку, яка закрилася від усіх і не хоче виходити на світло.
Через кілька днів після повернення в рідне місто Павло не витримав і подзвонив Тимурові. Юнак, знаючи причину материного відчаю та розуміючи переживання свого названого батька, вирішив описати Павлу Сергійовичу ситуацію лише в загальних рисах. Він розповів, що відшукав свого справжнього батька, а матері це не дуже сподобалося. Про аналіз ДНК юнак нічого не став говорити, вирішивши, що він і так сказав надто багато без дозволу матері. Закінчуючи розмову, Тимур попрохав Павла Сергійовича не говорити Наталі про їхню бесіду. На що чоловік погодився з великою неохотою. Адже він не міг навіть заспокоїти жінку, допомогти їй зрозуміти, що нічого страшного в тому, що Тимур зустрівся з батьком, зовсім немає. Навіть не здогадуючись про те, що насправді турбувало жінку, Павло вирішив, що з часом Наталя заспокоїться і перестане переживати. Тому, не подаючи вигляду, що йому все відомо, чоловік, як міг, оточував її теплом та ласкою, аби хоч якось допомогти...
* * *
І невідомо, як би розвивалися події далі, коли раптом сталася одна дивна річ. Наталя не могла навіть уявити, що з нею таке станеться. Можна було уявити автокатастрофу, повінь, вибух, та все, що завгодно, але не це.
А річ у тому, що одного дня увечері, коли Наталя з Павлом вечеряли, у двері подзвонили. Чоловік з дружиною переглянулися: вони нікого не чекали, тому й здивувалися. Діти перед приходом завжди дзвонять, щоб попередити про свій візит, всі знайомі – теж. Тому вони навіть уявити не могли, хто це до них міг завітати.
Павло здивовано пожав плечима та вирушив відчинити двері. Через кілька секунд він повернувся здивований ще більше і сказав:
- Наталю, це до тебе. Вийди будь ласка.
Побачивши на обличчі чоловіка величезне здивування, Наталя зацікавилася. Хто ж це міг бути, щоб вивести з рівноваги навіть такого спокійного чоловіка, як Павло? Вона негайно пішла до дверей, аби самій зрозуміти, хто наніс їй візит.
Побачивши дівчину в уніформі посильного з листом у руках, жінка зрозуміла, хто перед нею. Адже вона, як і багато інших телеглядачів, дуже любила дивитися передачу „Ключовий момент”, яку вела зірка екрану, акторка театру та кіно, Наталія Сумська. Суть цієї передачі була в тому, щоб з’єднувати людей, які з якихось важливих причин виявлялися в розлуці на довгі роки. Багато випусків передачі „Ключовий момент” було присвячено тому, як діти розшукували батьків, які з тільки їм відомих причин покинули своїх дітей у ранньому дитинстві. Крім того, знаходилися люди, які загубили зв’язок один з одним багато років тому і тепер за допомогою цієї передачі вирішили розшукати друга (подругу), коханого (кохану), брата (сестру). Наталя завжди дивилася цю телепередачу, дивуючись, наскільки жорстокою виявлялася доля для тих чи інших героїв. Сльози нагорталися на очі жінці, коли вона бачила, як після довгих років зустрічаються люди, яких розкидала доля по всьому світу.
І зараз, побачивши вістівницю цієї програми разом зі знімальною групою, Наталя розгубилася. Вона навіть уявити собі не могла, що коли-небудь знімальна група передачі „Ключовий момент” постукає в двері і до неї.
А дівчина тим часом приступила до виконання своїх обов’язків:
- Здрастуйте, пані Наталю. Я – Світлана, вістівниця програми „Ключовий момент”. Мене зобов’язали передати вам запрошення на нашу програму, як тільки я пересвідчуся, що ви – саме та людина, яка нам потрібна. Скажіть, зараз вам близько сорока років?
- Так. – Розгублено підтвердила жінка.
- А близько двадцяти років тому ви навчалися в київському університеті імені Т.Г.Шевченка на філологічному факультеті. Це правда?
- Так. – Автоматично відповіла Наталя.
- Отже, це запрошення саме для вас. – Констатувала Світлана і простягла конверт жінці. – Тримайте. І пам’ятайте, пані Наталю: вас чекають на програмі „Ключовий момент”.
Дівчина повернулася і, подавши знак знімальній групі, зникла разом з нею за дверцятами ліфту. Наталя розгублено вертіла конверт у руках, немов не знаючи, що з ним робити. Потім повернулася і зайшовши в квартиру, зачинила за собою двері.
Зайшовши у кімнату, де з нетерпінням чекав на її повернення Павло, жінка побачила його запитливий погляд і пробурмотіла:
- Нічого не розумію.
- А що тут розуміти, люба? – Вимушено засміявся чоловік. – Хтось тебе розшукує.
- Але хто? – Здивовано запитала Наталя. – Дітей, яких я покинула, в мене немає. Батьків своїх я знаю, вони не можуть мене розшукувати, бо і так знають, де мене знайти, хоча я не так вже й часто з ними спілкуюся. Та й всі мої давні знайомі при бажанні можуть мене знайти, подзвонивши на стару квартиру і спитавши мої координати. Ні, я навіть уявлення не маю, хто б це міг бути. Можливо, це якась помилка?
- Навряд чи. – З сумнівом похитав головою Павло. – Передача такого рівня, як „Ключовий момент”, не має права на помилку, тому, перш ніж привезти тобі це запрошення, вони все ретельно перевірили. Я в цьому певен. Так що, жінко, збирайся на програму, там про все і дізнаєшся. До речі, коли вона відбудеться?
Наталя розпечатала конверт і прочитала уголос текст запрошення:
„Шановна пані Наталю!
Запрошуємо Вас на зйомки передачі „Ключовий момент”. Зйомки відбудуться 26 червня о 18.00. Велике прохання від засновників програми – з’явитися на годину раніше для підготовки до участі в телепередачі. Запрошення дійсне на трьох осіб, яких ви забажаєте взяти на зйомки.
З повагою, керівник програми „Ключовий момент”.
- Ой, та це ж післязавтра! – Вигукнула Наталя. – А в мене навіть одягти немає чого. Завтра ж піду в магазин та куплю щось відповідне. Не хочеться ж виглядіти на екрані телевізору аби як.
В той час, як Наталя за допомогою цього запрошення вийшла зі свого дивного стану, в якому перебувала всі останні дні після розмови з сином, Павло в цей стан почав впадати. Він бачив програму „Ключовий момент” і розумів, що для кожної людини, яка потрапляє на зйомки, відбувається щось важливе. Дехто знаходив того, кого колись втратив і відчував себе щасливою людиною. Але дехто раптом розумів, що таємниця, яку він приховував від усіх майже все своє життя, розкрита, і про його „подвиги” знає вся країна. Люди, що потрапляли до цієї категорії, втрачали рівновагу і бажання до життя, соромлячись після передачі навіть вийти на вулицю та зустрітись поглядом з сусідами. Знаючи, що в житті його дружини існує таємниця, про яку вона навіть з ним не хоче говорити, Павло непокоївся. Він розумів, що, якщо справа саме в минулому Наталі, деталі якого вона так старанно від усіх приховує, то її таємниця може бути розкрита саме на телепередачі. А як на це відреагує його дружина, Павло навіть боявся собі уявити. Тому, побачивши, як занепокоєно дружина перебирає речі в шафі, аби знайти щось підходяще для візиту на телебачення, він раптом спитав:
- Можливо, тобі не потрібно їхати на цю програму? Ти ж не знаєш, що чи хто там на тебе чекає.
- Але ж мені цікаво, Павле! Як ти не розумієш! – Здивовано поглянула жінка на чоловіка. – Я хочу знати, хто саме мене розшукує.
- Ну, як знаєш. – Зітхнув чоловік. – Я б на твоєму місці залишився вдома і подивився по телевізору на ту людину, яка мене розшукувала б. А потім, зрозумівши, що ця людина не становить ніякої загрози для мого існування, зв’язався б з нею через редакцію програми. От і все. Але вирішувати, звичайно, тобі. Я лише хотів дати тобі корисну пораду.
* * *
Цього вечора Наталя довго не могла заснути. Всі її думки були зайняті майбутньою телепередачею. На деякий час жінка навіть забула про Тимура, Сергія, аналіз ДНК. Вона відчувала одночасно і цікавість, і страх. Хто міг запросити її на програму „Ключовий момент”? Чи принесе цей день для неї щось хороше, чи, навпаки, вона пожалкує, що не послухалась Павла і поїхала туди? Можливо, дійсно, не потрібно туди їхати? Подивиться в цей день передачу по телевізору, дізнається про плани того, хто призначив їй зустріч.
Так нічого і не вирішивши, Наталя заснула поруч з чоловіком, який вже давно мирно сопів уві сні, навіть не здогадуючись про сумніви дружини...
* * *
В день виходу телепередачі „Ключовий момент” на екрани телевізорів, Наталя залишилася вдома, відпросившись з роботи. Вона почала вже збиратися на студію, але за кілька годин до виходу передачі жінку охопив такий страх і розпач, що вона не могла стриматися і розплакалася.
Саме в такому стані і застав дружину Павло, який в цей день відпросився з роботи раніше, аби відвезти Наталю на передачу на своєму новенькому автомобілі, який нещодавно все-таки придбав. Що він буде робити після того, як привезе дружину, чоловік не уявляв. Але він знав, що зробить так, як забажає Наталя: захоче, щоб він пішов з нею в студію – піде, не захоче – що ж, так тому і бути, відразу ж поїде додому, аби встигнути подивитися хоча б частину сюжету, а потім повернеться по дружину...
Але, зайшовши у квартиру і побачивши, у якому стані знаходиться дружина, Павло розгубився. Він кинувся до неї:
- Наталонько, сонечко моє! Що трапилося? Хто тебе образив?
- Я боюся туди їхати! – Плакала жінка. – Мені раптом уявилося, що мене на програму запросив мій перший чоловік Сергій. А раптом, він хоче мене принизити перед сином та тобою? Він на це здатен!
Павло одразу ж зрозумів, в чому справа і почав просити дружину знову:
- Давай зробимо так, як я тобі пропонував. Подивимося передачу вдома і ти, побачивши людину, яка тебе запросила до студії, вирішиш, чи тобі потрібна ця зустріч. Послухай мене, будь ласка, Наталю! Я ж тобі добра бажаю.
Жінка раптово заспокоїлася:
- Гаразд, так і зробимо. Ти, як завжди, правий.
- Молодець! – Заспокоївся Павло. – А зараз ми з тобою приготуємо смачну вечерю і добре проведемо час, дивлячись телевізор.
Він не хотів турбувати дружину, розповівши про те, що боявся виходу цієї програми так само сильно, як і вона. Стараючись не думати про це, Павло обійняв дружину за плечі і повів на їхню затишну кухоньку, щоб разом приготувати вечерю та відволікти її від тяжких дум...
* * *
Рівно о шостій годині вечора Павло і Наталя сиділи за столом, який накрили в кімнаті, щоб, вечеряючи, разом подивитися передачу, яку обидва чекали з таким нетерпінням.
Як тільки на екрані пішли титри передачі „Ключовий момент”, Наталю немов щось скувало по рукам і ногам. Вона не знала, чого їй чекати, і це було найтяжче.
А телеведуча Наталія Сумська тим часом почала говорити. Після коротенького вступу вона промовила:
- ...І сьогодні до нас у гості приїхала людина, яка багато років тому вперше покохала і кохання це пронесла через усе своє життя. В силу обставин, сталося так, що після однієї-єдиної зустрічі він, а це чоловік, втратив координати своєї коханої дівчини і багато років марно намагався її відшукати. Це йому не вдалося, тому герой нашої сьогоднішньої програми звернувся по допомогу саме до нас. Знайомтесь – Кононов Ігор Ігоревич... Проходьте, будь ласка, Ігоре Ігоревичу!
І тут Наталя побачила на екрані телевізора людину, яку бачила всього один день у своєму житті і була впевнена, що ніколи більше не побачить. До студії ввійшов Ігор – батько її сина. І хоча це вже був не той молодий юнак, якого вона пам’ятала, все ж жінка одразу його впізнала. Це був саме він, і ніхто інший. Як і раніше, в нього було густе чорне волосся, струнка фігура, не зіпсована багатьма роками, принадна зовнішність.
Що відчула жінка в цю мить, описати словами неможливо. Тут було і здивування, і жах, і полегшення, і відчай, і багато чого іншого, що Наталя не могла зрозуміти. Розширеними від здивування очима жінка дивилася на чоловіка, який, як їй тоді здавалося, подарував їй щастя мати сина, а сам навіть про це не здогадувався.
Павло бачив, як змінився вираз обличчя дружини при появі у студії цього чоловіка, тому зробив висновок, що ніякої помилки немає, і вістівниця відшукала саме ту жінку, яку потрібно, а саме – його дружину.
А чоловік на ймення Ігор тим часом розповідав історію свого кохання:
- Я випадково познайомився з Наталею в маленькому кафе. Ми провели чудовий день разом, потім – незабутню ніч. Вранці Наталі потрібно було кудись йти, мабуть на навчання, і я попрохав її дати мені номер телефону, по якому я міг би з нею зв’язатися наступного разу. Трапилося так, що, скільки я не дзвонив по цьому номеру, мені завжди відповідали: „Ви не туди потрапили” або „Тут така не проживає”. Я був у відчаї і не міг зрозуміти: чи Наталя випадково дала мені невірний номер телефону, чи я їй чимось не сподобався і вона вирішила більше зі мною не зустрічатися. Тому, можливо, і дала мені невірний номер. Так чи інакше, я закохався в цю дівчину з першого погляду і вирішив розшукати її будь що.
Чого я тільки не робив! Я знав, що Наталя вчилася тоді в університеті імені Т.Г.Шевченка, але не знав, на якому факультеті. Звідти я і почав, але все виявилося марно. Потім я шукав її іншими методами, але жоден з них не приніс мені результату, на який я очікував. Багато років потому я одружився, зараз маю дітей, але мрію зустрітися з Наталею проніс крізь усе життя. Ваша програма – це мій останній шанс...
Наталія Сумська поглянула на Ігоря і сказала:
- Ну, що ж, ми спробували вам допомогти. Погляньте, будь ласка на екран. Зараз ми покажемо вам і всім глядачам, які дивляться нашу програму, момент передачі жінці на ім’я Наталя нашого запрошення.
І тут на екрані виникло обличчя Наталі, яка здивовано дивилася на вістівницю програми, стоячи в дверях їхньої з Павлом квартири. Далі йшла зйомка передачі їй запрошення.
Коли показ завершився, Наталія Сумська повернулася до Ігоря і запитала:
- Чи це та жінка, яку ви колись покохали і бажали з нею зустрітися?
- Так. Це вона. – Охриплим від хвилювання голосом сказав Ігор. – Звичайно, за двадцять років вона, як і всі ми, змінилася, але це вона.
- Отже, зараз ми дізнаємося, чи приїхала до нас пані Наталя. – Ведуча програми повернулася до виходу зі студії. – Чи приїхала до нас пані Наталя?
Відповіддю була повна тиша...
* * *
Програма вже давно закінчилася, а жінка продовжувала сидіти перед телевізором і мовчати. Павло, схвильований не менше за дружину, теж мовчав. Він не знав навіть, що сказати, тому вирішив мовчати, щоб дати Наталі змогу трохи оговтатися після побаченого та почутого.
Наталя ж не могла зрозуміти, як Ігор її знайшов через стільки довгих років. Вона не могла повірити в те, що почула. Виявляється Ігор покохав її з першого погляду. Жінка подумала про те, що, якби в той час вона дала йому вірний номер свого телефону, її доля могла б скластися зовсім інакше. Вони могли б одружитися і Тимур мав би справжнього батька. Все її життя могло б бути побудоване зовсім інакше.
Раніше Наталя ніколи не замислювалась над тим, чи правильно вона зробила, що обірвала будь-який зв’язок з Ігорем. Вона вважала, що тоді зробила так, як потрібно. Але сьогодні, почувши слова Ігоря, жінка вже не вважала, що свого часу поступила правильно. Тепер їй здавалося, що вона упустила в своєму житті щось важливе. Адже вона могла ці двадцять років життя прожити не в самоті і смутку, а разом з людиною, яка, як тепер виявилося, своє кохання до неї, Наталі, пронесла через усе життя...
Думки жінки були перервані телефонним дзвінком. Павло, піднявши слухавку, з кимсь поговорив, а потім простягнув її дружині:
- Наталю, це Тимур. Він теж дивився „Ключовий момент” і тепер хоче з тобою поговорити.
Наталя здригнулася, немов від удару. Що вона скаже синові, коли він спитає, хто ж цей незнайомець, що через стільки років її відшукав? Але потім взяла себе в руки і підійшла до телефону:
- Так, синку, я тебе слухаю.
- Мамо, я пережив справжнє потрясіння, коли Оля покликала мене до телевізору, побачивши на екрані тебе. – Пролунав такий рідний голос сина. – Скажи, ти знаєш того чоловіка, який тебе розшукав? У вас і справді був роман? І чому я про нього нічого не знаю?
- Так, Тимуре, але нічого такого в цьому немає. В мене в юності було багато друзів, але ж ти не обов’язково повинен їх усіх знати. А про цього Ігоря я навіть забула вже давно, я й бачила його тільки одного разу. Я навіть не знала, що в нього в душі зародилося настільки сильне почуття до мене. – Виправдовувалася Наталя. – Тому я здивована не менш, ніж ти. Але все це не важливо. Скажи краще, як у вас справи. Як там Оля, Танюшка? Чи не потрібна вам моя допомога?
Наталя вирішила за краще змінити тему розмови, і це їй вдалося. Юнак повірив, що поява на екрані телевізора Ігоря, який кохав його матір, ніяк не змінює їхнього звичного укладу життя, тому одразу ж передав слухавку Олі, яка й почала розповідати матері свого чоловіка про доньку та її успіхи. Хоча дівчина й була схвильована почутим у програмі „Ключовий момент”, розпитувати свекруху все ж не наважилася, вирішивши про все дізнатися у Тимура...
Поклавши слухавку, Наталя поглянула на Павла, який увесь цей час мовчав, не знаючи, як реагувати на те, що з йог о коханою дружиною хоче зустрітись якийсь невідомий йому чоловік. В душі Павла раптом прокинулися ревнощі. А що, як Наталя з ним зустрінеться і згадавши минуле, відповість на почуття цього чоловіка? Що тоді буде з ним, Павлом?
Жінка неначе зрозуміла почуття чоловіка, якого за час їхнього короткого подружнього життя встигла щиро покохати. Трохи оговтавшись після пережитого, Наталя вирішила нарешті з небес спуститися на землю. Підійшовши до Павла, жінка сіла до нього на коліна, притулилася до нього і ніжно поцілувала. Потім вона трохи одсторонилася від нього і зазирнула у вічі:
- Павле, коханий мій, я розумію, що ти зараз відчуваєш. Але повір мені: все це було в далекому минулому і для мене не грає дуже важливої ролі. Це ж Ігор кохав мене усе життя, а не я його. Розумієш? Тому викинь все це з голови і не переживай. Я тебе дуже кохаю і щаслива з тобою. Нашим стосункам ніщо не загрожує.
Павло з надією поглянув на дружину і спитав:
- Це правда? Цей чоловік з минулого не змінить нічого в наших з тобою стосунках?
- Звичайно, правда! Як ти взагалі міг у мені засумніватися? – Удавано обурилася Наталя.
- І ти не будеш з ним зустрічатися? – спитав Павло. – Не подзвониш у редакцію програми, щоб дізнатися його адресу?
- Звичайно, ні. – Засміялася дружина. – Про що я маю з ним розмовляти?..
І тут раптом Наталин сміх обірвався. Вона збагнула, що Ігор не чужий їй, адже він – батько її сина. Їй є про що з ним розмовляти. Як вона могла про це забути? В її голову раптом вклинилася думка про...
Павло помітив, що Наталя про щось знову задумалася, і відразу спохмурнів. Не те, щоб він не вірив власній дружині. Ні! Але все ж таки він майже нічого не знає про її минуле. А раптом все ж таки цей самий Ігор не такий вже й байдужий Наталі. Можливо, в молодості їх пов’язувало щось важливе, про що він, Павло, навіть і не здогадується.
Наталя ж, яка раптом зрозуміла, що чоловік з її минулого з’явився надто вчасно, щоб просто проігнорувати його появу, прийняла рішення. Вона зустрінеться з Ігорем. Якщо не заради себе, то заради сина. Тепер вона вже знає, що відповісти Тимурові, коли він дізнається про те, що Сергій йому не батько. Вона продемонструє йому його справжнього батька. Це набагато краще, ніж заявити синові, що він з’явився на світ від якогось незнайомця, про якого Наталя нічого, крім імені, не знала.
Прийнявши це рішення, жінка вирішила повідомити про нього Павла. Звичайно, йому це навряд чи сподобається, але обманювати коханого вона не збиралася. Надто багато таємниць за двадцять років зіпсувало все її життя. І тепер вона не хоче обманювати ще й чоловіка. Повернувшись до Павла, по виразу його обличчя Наталя зрозуміла, що може вже нічого йому не пояснювати. Він і сам усе збагнув. Тяжко зітхнувши, чоловік запитав:
- Все ж таки, існує причина, з якої ти вирішила зустрітися з цим Ігорем. Я правильно зрозумів?
- Так, любий. – Винувато відповіла дружина. – Зараз я нічого не можу тобі пояснити, бо й сама не все ще розумію, але згодом, я тобі це обіцяю, я все поясню. За допомогою Ігоря я хочу владнати одну дуже важливу справу. І, коли мені це вдасться, я все тобі розповім. Але не раніше, вибач, любий.
- Гаразд. Я ж не можу нічого тобі заперечити, ти ж знаєш. – Зітхнув Павло. – Все ж таки, я маю надію, що все це не зіпсує наші з тобою відносини. Адже нам так добре разом.
- Все буде добре. Я зроблю все, щоб наше життя ніщо не затьмарило. Ти надто для мене дорогий, щоб тебе втратити. – Лагідно відповіла Наталя.
* * *
Наступного дня Наталя встала дуже рано. Вночі вона дуже погано спала, тому що їй не давала спокою думка про зустріч з Ігорем. Що вона йому скаже? – „Вибач, але багато років тому я тебе використала. Ти мені був потрібен тільки для того, щоб зачати дитину”. Так, чи що?
Провертівшись без сну майже всю ніч, жінка почувала себе не дуже добре, але розуміючи, що іншого виходу в неї немає, почала збиратися в редакцію. Павло прокинувся майже одразу, як вона піднялася з ліжка. Піднявшись на лікті і лагідно дивлячись на дружину, він запитав:
- Якщо я все правильно розумію, ти, не відкладаючи, їдеш у редакцію. Так?
Наталя винувато поглянула на чоловіка:
- Так, любий. Краще швидше з цим покінчити і жити далі, як і раніше. Я хотіла подзвонити в редакцію, але на запрошенні не виявилося телефону. Там є тільки адреса редакції. Тому доведеться їхати.
Павло швидко піднявся з ліжка і сказав, смачно потягуючись:
- В такому разі, я тебе підкину. Що я, дарма автомобіль купував?
Наталя спробувала відмовитися, але Павло твердо стояв на своєму:
- Навіть чути нічого не хочу. По дорозі на роботу я тебе якраз і відвезу. Заходити з тобою до редакції я не буду, не хвилюйся.
Наталя полегшено зітхнула. Вона не хотіла, щоб чоловік приймав участь у її задумі, але боялася у цьому зізнатися.
Після прийняття душу та сніданку Наталя згадала, що потрібно подзвонити в бібліотеку та попередити, що вона затримається. Виявилося, що її начальниця теж бачила учорашню програму „Ключовий момент”. Вона одразу ж засипала Наталю запитаннями. Ледве відчепившись від занадто цікавої жінки, Наталя, нарешті, була готова до виходу.
* * *
У редакції програми „Ключовий момент” Наталю зустріли дуже ввічливо. Їй одразу ж видали адресу Ігоря, як тільки дізналися, хто вона така. Найбільше жінці сподобалося те, що ніхто з працівників редакції не ліз до неї в душу, не ставив ніяких зайвих запитань. Здавалося, вони розуміли, що для того, щоб не з’явитися на програмі, отримавши запрошення, у Наталі були надто важливі причини, про які вона не збирається нікому розповідати.
Вийшовши з редакції, жінка присіла на лавочку у парку й задумалася. Що ж робити далі? На листі паперу, який Наталі дали у редакції, було дві адреси: одна – номер у готелі „Україна”, в якому Ігор зупинився на кілька днів, приїхавши на передачу; інша – його домашня адреса в місті Полтаві, де він, мабуть, мешкав зі своєю сім’єю. Так Наталя дізналася, що батько її сина – мешканець міста Полтави.
Посидівши ще трохи, Наталя вирішила негайно їхати у готель. Хтозна, чи довго пробуде Ігор у Києві. Можливо, потерпівши фіаско на передачі, він вже зібрався їхати назад у Полтаву.
* * *
Зупинившись перед номером готелю, в якому проживав Ігор, Наталя деякий час стояла, не наважуючись постукати. Нарешті, вона це все-таки зробила:
- Проходьте, відчинено! – Пролунало у відповідь.
Здригнувшись, Наталя впізнала голос Ігоря. Вона відступила на крок назад, долаючи величезне бажання втекти, але тут двері відчинилися і Ігор закляк на порозі свого номеру. Вони мовчки дивилися один одному у вічі. Нарешті, Ігор першим прийшов до тями і відступив, пропускаючи Наталю:
- Проходь, будь ласка. Вибач за мою реакцію. Коли ти не з’явилася вчора на телебаченні, я вирішив, що тобі це не потрібно і змирився з тим, що вже ніколи тебе не побачу. Тому я так і розгубився, побачивши тебе...
Ігор все говорив і говорив, немов намагаючись загладити незручність ситуації, а Наталя стояла і мовчки дивилася на нього, запитуючи себе, як склалася б її доля, якби тоді вона дала Ігореві свій справжній телефон.
Нарешті, Ігор замовк, не знаючи, що казати далі. А Наталя трохи заспокоїлася і взяла себе в руки, згадавши про важливість свого візиту. Вона пройшла далі в номер, сіла на зручне крісло, що стояло коло вікна і сказала:
- Ну, здрастуй, Ігоре. Скільки ж років пройшло після нашої з тобою зустрічі?
- Двадцять, Наталю, двадцять. – Зі скрутою в голосі вимовив чоловік. – І я до цього часу не можу збагнути, як я міг тебе тоді втратити. Цю біль я проніс через усе своє життя.
Наталя винувато промовила, глянувши Ігореві у вічі:
- Пробач мені, Ігоре, це я в усьому винна. Ти навіть не здогадуєшся, як я перед тобою винна. Не знаю, чи зможеш ти мені пробачити того, що я накоїла. Я все тобі розповім, тому що ти про багато речей навіть не здогадуєшся. А в свій захист можу сказати лише одне: якби я знала, що ти мене покохав, я нізащо б не дала тобі невірний номер свого телефону. Але тоді я цього не знала, крім того, я була одружена.
- От, виявляється, у чому справа! – Зітхнув чоловік. – А я все своє життя ламав собі голову запитаннями: чому? Чому так сталося, що я втратив зв’язок з тобою і не зміг відшукати?
- Вибач. До речі, як мене все-таки знайшли? Адже, окрім мого імені, ти нічого про мене не знав? – Поцікавилася жінка.
- У програми „Ключовий момент” є пошукова група, яка й займається тим, щоб відшукувати людей, майже нічого не знаючи про них. – Відповів Ігор. – Їм було достатньо знати те, що в той час ти навчалася в університеті імені Т.Г.Шевченка. З університету вони й почали пошуки. У деканаті навели справки про всіх Наталь, які тоді там навчалися, показали мені фотокартку кожної. Тебе я впізнав одразу. Так ми тебе й знайшли. Хоча, коли я сам намагався відшукати тебе в тому ж університеті, в мене це чомусь не вийшло.
Хоча спочатку обоє, і Наталя, і Ігор відчували жахливу скутість від цієї зустрічі, трохи згодом вони вже розмовляли набагато легше і невимушеніше. Ігор розповів про своє життя за всі ці двадцять років, про те, як майже десять років намагався забути про Наталю, та в нього нічого не виходило. Врешті решт, зрозумівши, що плекає марну надію на зустріч з коханою, вирішив одружитися, щоб мати сім’ю та дітей і не залишитися самотнім на старості літ.
- Ну, а як ти? – Раптом запитав він Наталю. – Як ти жила всі ці роки?
- А що я ? – Знітилася жінка. – З чоловіком розлучилася майже одразу після народження дитини. Все своє життя присвятила вихованню сина. І лише нещодавно зустріла чоловіка, з яким вирішила прожити решту свого життя.
- Ти його кохаєш? – З сумом запитав Ігор.
- Так. Дуже. – Призналася Наталя. – Павло зустрівся на моєму шляху зовсім несподівано, але я вдячна долі за те, що вона звела мене з ним. Я вже й не надіялася на щастя в особистому житті. А з ним я це щастя, нарешті, пізнала.
- Отже, ми з тобою так ніколи і не будемо разом? Чи, може, ще можна щось змінити? – З надією запитав чоловік.
- Я думаю, що ти і сам знаєш відповідь на це питання. – Відповіла жінка. – В тебе є дружина, діти, які тепер дуже тебе потребують. Я теж ніколи не покину Павла.
Наталя раптом розгубилася, не знаючи, як розповісти Ігореві про те, що він має ще одного сина. Для неї це було занадто складно, але вона все ж розуміла, що чоловік має знати правду. Вона вже збиралася почати говорити, як раптом у її сумочці задзвонив мобільний телефон, нещодавно подарований їй Павлом. Поглянувши на дисплей, жінка зрозуміла, що дзвонить Тимур.
- Вибач, Ігоре, це син дзвонить. – Вибачилася вона і піднесла телефон до вуха. – Так, синку, я тебе слухаю.
- Мамо, щойно дзвонили з лікарні. – Заговорив син. – Павло Сергійович потрапив у автомобільну аварію і зараз знаходиться у операційній. Я подумав, що ти маєш про це знати.
Наталя немов заніміла, а, коли, нарешті, оговталася, то вигукнула у відчаї:
- О, боже, синку! Як це могло статися саме з ним? Він же такий обережний на шляху. В якій Павло лікарні? Я негайно поїду туди.
- У лікарні швидкої допомоги. Його відразу „швидка” забрала. – Відповів Тимур.
- Але він живий? – З розпачем запитала жінка. – Що з ним?
- Живий, мамо. Більше я нічого не знаю.
- Гаразд, бувай. Я негайно туди їду. – Наталя відключила телефон і в паніці поглянула на Ігоря. – Вибач, Павло потрапив у аварію, я маю їхати до лікарні. На жаль, я не сказала тобі всього, що збиралася, але відкладемо розмову на потім. Сам розумієш, зараз мені не до розмов.
- Так, звичайно, я все розумію. Ходімо, я тебе відвезу до лікарні. Я на машині – Запропонував Ігор.
- Дякую, не відмовлюся. – Сказала жінка. – Я зараз у такому розпачі, що нічого не розумію.
* * *
Через півгодини Наталя вже розмовляла з лікарем, який оперував її чоловіка. Виявилося, що загрози для життя Павла немає, тому жінка зітхнула з полегшенням. Але Павло все-таки отримав багато травм, тому було невідомо, скільки часу йому доведеться провести у лікарні. В нього була зламана рука та два ребра, крім того, було дуже багато ушкоджень, які поки що не давали йому змоги швидко прийти до тями. Лікар вважав, що одужання Павла трохи затримає струс мозку, але в усьому іншому чоловікові повинен допомогти його сильний організм.
Слова лікаря трохи заспокоїли Наталю, але сама думка про те, що її коханий прикутий до ліжка саме тоді, коли він так їй потрібен, доводила жінку до відчаю. Вона провела у лікарні майже весь день, чекаючи, коли Павло прийде до тями. Увечері до лікарні приїхав Тимур, щоб хоч якось підтримати матір у скрутну хвилину. Побачивши, у якому вона стані, юнак негайно відвіз її додому, навіть не слухаючи спроб матері відмовитися.
- Ти мені ще потрібна живою. – Говорив син. – Який сенс в тому, що ти будеш себе марнувати, сидячи в лікарні? Цим ти Павлу Сергійовичу мало допоможеш.
* * *
Коли вони приїхали додому, Тимур приготував матері вечерю й майже силоміць заставив її попоїсти. І, хоча жінці шматок в горло не ліз, вона послухалася сина.
Після того, як Наталя повечеряла, вона прийняла душ, зібрала всі потрібні в лікарні речі чоловіка й, не слухаючи сина, знову поїхала до чоловіка.
* * *
Майже тиждень жінка провела в лікарні. На роботі вона взяла відпустку за свій рахунок і, хоча присутність Наталі у бібліотеці була конче необхідна, їй пішли назустріч і дали цю відпустку.
Павло за цей тиждень вже прийшов до тями і, хоча поки що лежав у гіпсі і був прикутий до ліжка, настрій у нього потроху покращувався. Якщо одразу після аварії чоловік корив себе за недбалість та необачність, що призвела до того, що його новенький автомобіль зазнав значних пошкоджень, то тепер, бачачи всю любов і терпіння коханої дружини, він все частіше кепкував над собою.
Наталя ж, проводячи увесь свій час біля прикутого до ліжка чоловіка, не переставала корити себе за те, що це з її вини Павло потрапив у аварію. Адже, якби вона не забажала побачитися з Ігорем, її чоловік не рознервувався б за кермом і не потрапив би в аварію.
Ігор же, марно прочекавши нової зустрічі з Наталею, незабаром виїхав з готелю і поїхав назад у Полтаву, де на нього чекала сім’я та робота. Перед від’їздом він подзвонив Наталі на мобільний телефон, номер якого вона завбачливо написала йому на аркуші паперу, і повідомив про свій від’їзд. Він пообіцяв приїхати до Києва відразу, як у ньому виникне нагальна потреба. Чоловік пам’ятав, що Наталя збиралася розповісти йому щось важливе, але не встигла із-за виклику в лікарню. Тому зараз, від’їжджаючи додому, Ігор жалкував, що так і не дізнався, про що саме хотіла поговорити з ним його кохана жінка.
Тимур з’являвся в лікарні дуже рідко, тому що весь свій вільний час присвячував молодій дружині та доньці. Про свого батька, яким він і досі вважав Сергія, юнак нічого не розповідав, розуміючи, що матері зараз не до цього. Наталя ж, інколи думаючи про майбутні труднощі, пов’язані з зустріччю Тимура і Сергія, приходила в розпач. „Як-то воно буде?” – Думала жінка, очікуючи найгіршого.
* * *
І ось нарешті настав день, коли Павла виписали з лікарні.
У цей день Тимур взяв вихідний і допоміг матері привезти Павла додому. Розуміючи, що чоловікові ще надто рано перенапружуватися, Наталя не робила з його приїзду додому ніякого шумного свята. Вона лише накрила стіл для обіду, приготувавши найулюбленіші страви Павла.
Нагодувавши чоловіка та сина, жінка почала прибирати зі столу, в той час, як Павло з Тимуром вели якусь чоловічу розмову в кімнаті. Закінчивши прибирати на кухні, Наталя зайшла до них і почула, як Павло зі смутком говорив про свою пошкоджену машину.
- Не переживайте ви так! – Відповідав на це юнак. – Найголовніше те, що самі цілі залишилися, а з машиною все буде добре. Я відгоню її на СТО, на якому працюю, і все буде гаразд.
- Дякую, Тимуре. – Сказав зворушений Павло. – І не соромся, кажи, скільки це буде коштувати. Я за все заплачу.
- Я нічого з вас не візьму. – Ображено відповів Тимур. – Адже ви тепер мені за батька. І я дуже радий, що з вами нічого страшного не трапилося. Мама і так місця собі не знаходила весь той час, що ви пробули в лікарні, а якби, не доведи Господь, з вами щось трапилося страшне, я не знаю навіть, що з нею було б. Тому я буду вам, Павле, дуже вдячний, якщо надалі ви будете за кермом набагато уважніші.
- Обіцяю! – Засміявшись, сказав чоловік. – Я не дозволю більше страждати своїй коханій дружині.
- От і добре. – Кивнув головою юнак. – А зараз вибачте, мені треба йти. В разі будь-якої потреби дзвоніть на мобільний. А машиною на днях вже почнуть займатися спеціалісти. Так що спокійно видужуйте і ставайте на ноги.
Наталя зачинила за сином двері і з посмішкою повернулася до чоловіка:
- Ну, от ти і вдома. Зараз я тебе влаштую на дивані біля телевізора і будеш відпочивати.
- Наталю, кохана, перестань метушитися. – Засміявся Павло. – Краще сядь біля мене. Я хочу в тебе дещо запитати.
Жінка насторожено глянула на чоловіка. Вона здогадувалася, про що хоче поговорити з нею Павло. Хоча в лікарні вони і були майже увесь час разом, але найголовнішого в розмовах не торкалися, немов наклавши заборону на цю тему. Але тепер відкладати розмову і далі було вже неможливо, тому Наталя тяжко зітхнула і запитала:
- Ти хочеш поговорити про Ігоря, чи не так?
- Так, Наталю. Ти ж так і не розповіла мені, як пройшла ваша зустріч. – Сказав чоловік. – І весь цей час я місця собі не знаходив від переживання.
- Так, ти маєш рацію. – Згодилася Наталя. – Я повинна була тобі все розповісти одразу, але не хотіла тебе турбувати, поки ти знаходився в лікарні.
- А мені є про що турбуватися? – Невпевнено запитав Павло. – Ваша з ним зустріч якось вплине на наші з тобою стосунки? Кажи все, Наталю, я маю знати, чого мені чекати.
Наталя лагідно погладила чоловіка по голові і, заспокоюючи, сказала:
- Я, мабуть, трохи не так висловилася. Я не це мала на увазі, коли говорила, що не хотіла тебе турбувати. Мене з Ігорем не пов’язують ніякі почуття, якщо ти про це запитуєш. Він має дружину та дітей, я маю тебе. Тому, сам розумієш, у нас із ним немає абсолютно ніякого майбутнього. У кожного своя дорога в житті. Він просто хотів зі мною зустрітися ще раз, щоб нарешті заспокоїтися. Я йому пояснила, як сталося, що ми не змогли тоді зустрітися. Він усе зрозумів.
- Мені здається, що не все так просто, як ти говориш, Наталю. – Зітхнув Павло. – Я впевнений, що є ще щось, про що ти не хочеш мені розповісти. Це так?
Наталя знову подивувалася інтуїції свого чоловіка. Здавалося, він читає її думки. Але про те, що Ігор – батько її сина, вона не могла йому розповісти. Тільки не це. І тільки не зараз. Зітхнувши, жінка вимовила:
- Павле, любий мій. Є речі, про які мені дуже важко говорити. Та й не настав ще той час, коли я зможу про все розповісти, не боячись нерозуміння з твоєї сторони та зі сторони Тимура. Але одне я тобі скажу напевне: з тобою я збираюся прожити до кінця свого життя. Я ніколи не залишу тебе, хіба що ти сам попросиш мене піти геть. Я надто тебе кохаю, щоб проміняти на будь-кого. Ти маєш мені вірити. От і все. А коли прийде час, я розповім тобі все-все про що захочеш. Але не проси мене зробити це зараз. Я не можу.
- Гаразд, люба. – Поцілував Павло дружину у відповідь. – Хоча я й досі нічого не розумію, мені залишається тільки одне: довіритися тобі і жити далі. Я вірю, що ти ніколи не зробиш мені боляче. Більше я тебе ні про що не буду запитувати, обіцяю. Коли зрозумієш, що готова відкритися переді мною – розповіси про все сама. Гаразд?
- Так. – Посміхнулася жінка у відповідь. – Я знала, що ти мене зрозумієш правильно. Дякую тобі за це. А зараз негайно лягай у ліжко. Я увімкну тобі телевізор, а сама трохи попораюся по хазяйству. Дуже багато справ накопичилося за той час, поки ми з тобою знаходилися в лікарні.
І, залишивши чоловіка на дивані з пультом від телевізора в руках, Наталя поспішила на кухню. В неї і справді було надто багато роботи, щоб байдикувати, лежачи з чоловіком біля телевізора. Наталя попрасувала всі чоловікові речі, привезені з лікарні, приготувала вечерю, поприбирала в квартирі, а коли закінчила з усіма справами, то побачила, що Павло вже мирно посапує біля телевізора. Жінка вимкнула телевізор і тихенько лягла біля чоловіка. Через мить її вже зморив сон...
* * *
Цього літа Наталя з Павлом так і не поїхали відпочивати на море, хоча майже цілий рік мріяли про це. Наталю ніким було замінити на роботі в бібліотеці, а приймаючи до уваги те, що вона і так пропустила багато робочих днів, жінка була готова до такого повороту справи. Та й внучка була ще надто маленькою, Олі в будь-який момент могла знадобитися її допомога. Окрім усього, Павло після лікарні був ще занадто слабкий, щоб кудись їхати. Він швидко втомлювався навіть від пересувань по їхній невеличкій квартирі, не говорячи вже про те, щоб покинути її. Чоловік, як тільки міг, заспокоював і дружину, і себе:
- Наша поїздка не відміняється, а лише відкладається на деякий час. Наталю, як ти дивишся на те, щоб провести тиждень в Криму на Новий рік? Звичайно, це не те, що відпочинок улітку, але теж непогано.
Наталя з сумнівом похитала головою:
- Не знаю, любий. Мені здається, що все-таки краще почекати літньої відпустки. Море нікуди від нас не дінеться, а відпочивати на ньому краще, звичайно, улітку. Та й Новий рік прийнято святкувати в колі сім’ї, удома. Давай так і зробимо.
- Як скажеш, Наталю. Я теж вважаю, що відпочивати краще улітку, але якось ніяково себе почуваю з тої причини, що завдяки мені наша омріяна подорож відкладається так надовго. – Зітхнув Павло.
- Не бери дурного в голову. – Сказала дружина. – В нас ще все попереду. Встигнемо і в Крим з’їздити, і ще куди-небудь. Зараз головне – твоє повне одужання.
- Так, ти права. – Погодився чоловік. – До речі, пора мені вже подзвонити на роботу. Я боюсь, як би на мою посаду не взяли когось іншого, поки я прохолоджувався у лікарні.
- А що, і таке можливо? – Здивувалася Наталя.
- Люба моя. Це приватний бізнес, і керівники роблять лише те, що їм самим вигідно. Їх мало цікавить доля їхніх робітників. Для цих людей має значення лише прибуток, що дає їхній бізнес. Тому я не здивуюся, якщо на мою посаду з-за моєї відсутності взяли іншу людину. А щоб марно не переживати, я прямо зараз подзвоню своєму начальнику. – Сказав Павло і потягнувся до телефону.
Через кілька хвилин розмови чоловік поклав слухавку і з посмішкою поглянув на дружину:
- Ну, що ж, я дуже радий, що в даному випадку помилився. Олег Олександрович сказав мені, що поки мене не було, з моїми справами справлявся мій заступник Андрій, але коли я повністю видужаю, то зможу повернутися на свою посаду. Ніхто її в мене не відбирає. Як сказав Олег Олександрович, я – незамінний працівник, тому вони бажають мені якнайшвидше одужати і повернутися на роботу.
Наталя лагідно посміхнулася:
- От бачиш, любий. Не всі люди такі вже й погані. Вони залишили місце за тобою до того часу, поки ти не одужаєш повністю. Хоча, можливо, ти насправді такий цінний працівник, що твоє керівництво просто не змогло знайти тобі достойну заміну. Я б цьому не здивувалася, адже ти в мене найкращий чоловік у світі. Найкращий і найрозумніший.
Павло щасливо засміявся:
- Дякую тобі, люба, що ти такої високої думки про мене. Звичайно, я того не вартий, але все одно приємно. Дякую.
* * *
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
* * *
Пройшов майже місяць. Літо закінчилося.
Павло нарешті вийшов на роботу. Наталя теж працювала, хоча чоловік і пропонував їй покинути роботу, мотивуючи це тим, що він і сам добре заробляє. Але жінка все своє життя працювала, вона не могла уявити себе без роботи, без спілкування з людьми, без книг, які щодня чекали її в бібліотеці. Тому вона навідріз відмовилася змінювати будь-що в своєму житті.
Тимур з Олею виховували маленьку донечку Танюшку, яка вже самостійно сиділа і постійно бурмотіла щось миле. В їхньому житті все налагоджувалося. Тимур хоча і вчився, встигав багато працювати і приділяти увагу дружині та доньці. У фінансовому плані у молодого подружжя було все гаразд, бо Тимур почав заробляти набагато більше, ніж раніше. Окрім того юнак, як і обіцяв Павлові, полагодив його машину, яка тепер мала вигляд такий самий, що і раніше. Павло радів, як немовля, якому дали гарну іграшку. Багато разів він умовляв Тимура взяти гроші за ремонт автомобіля, але юнак і чути нічого не хотів. Нарешті чоловік змирився з тим, що ремонт йому обійшовся задарма, і не переставав говорити Наталі про те, якого доброго і чуйного сина вона виховала. Жінці було дуже приємно це чути і вона лише посміхалася у відповідь.
Не дивлячись на те, що поступово в житті їхньої сім’ї та сім’ї Тимура все налагоджувалось, Наталю дедалі більше хвилювала думка про те, що колись сказав їй син. Вона боялася результатів аналізу ДНК. Юнак обходив цю тему мовчанням, а коли Наталя, не витримавши, спитала в нього, чи зробили вони з Сергієм цей аналіз, то почула у відповідь:
- Ще ні, мамо. Якось не до того було, але скоро я цим займуся. Все одно це потрібно зробити, незважаючи ні на що.
Ця розмова відбулася близько місяця тому. Потім жінка якось викинула з голови всі думки про це, тому що в неї не було часу думати ні про кого, крім постраждалого в аварії Павла. І ось зараз її побоювання повернулися до неї знову. Жінка місця собі не знаходила, думаючи про те, як до неї прийде її улюблений син і звинувачувальним тоном запитає:
- Мамо, Сергій не мій батько, це виявив аналіз ДНК. Тоді хто ж мій батько?
Що вона відповість? Як подивиться синові в очі? Наталя вже думала про те, що поява Ігоря саме в цей час не випадкова. Можливо, доля вирішила таким чином допомогти їй? Адже можна викликати справжнього батька Тимура з Полтави і познайомити їх після того, як аналіз на ДНК виявить, що Сергій не має ніякого відношення до батьківства юнака. Іншого виходу Наталя не бачила. І це краще, ніж признатися синові, що вона не знає людину, яка є його справжнім батьком. Поява Ігоря – це хоч якийсь вихід з ситуації.
Жінка вже збиралася дзвонити Ігореві, щоб він знову приїхав до Києва, та все йому розповісти, але щось її стримувало. І вона вирішила не поспішати. Поки що. Адже могло статися що завгодно, тому її поспіх міг лише завдати шкоди, а не допомогти.
* * *
І от настав той день, якого Наталя так боялася. Тимур подзвонив матері і сказав:
- Мамо, я думаю, ти повинна знати те, про що я зараз тобі скажу. Але не хвилюйся тільки. Я тебе дуже прошу.
Наталя зблідла. Вона одразу зрозуміла, про що йтиметься. Мовчки вона чекала, що скаже Тимур далі. А син тим часом продовжував:
- Завтра ми з батьком йдемо за результатом аналізу на ДНК. Я, звичайно, розумію, що це лише формальність, але для нього це дуже важливий день. Він вважає, що в цей день він дізнається, що в нього є син, якого він втратив багато років тому, або, навпаки, впевниться в тому, що в нього ніколи не було сина. Мені дуже жаль батька. Адже мені набагато легше, тому що я не сумніваюся в тому, що він мій батько. А от він все життя був упевнений, що це не так, і я своєю появою змінив усе його життя.
Наталя тихенько плакала, слухаючи сина. Тимур був упевнений на сто відсотків, що Сергій – його справжній батько. Як він відреагує, коли дізнається, що їхні з Сергієм ДНК не співпадають? Для юнака це буде справжнісіньким стресом. Він зрозуміє, що мати все життя його обманювала. Чи простить він матір, чи зможе зрозуміти і пробачити? Наталя в цьому дуже сумнівалася.
Так, вона виховала Тимура добрим хорошим і розумним юнаком, але є речі, які дуже важко пробачити навіть такій розуміючій людині, як її син. Наталя не тішила себе марними ілюзіями, вона розуміла, що навряд чи вимолить прощення у свого сина. І навіть познайомивши його з Ігорем, вона навряд чи поверне його повагу і любов. Юнакові надто важко буде сприйняти все, що його чекає.
Поклавши слухавку, жінка довго стояла біля телефону, не знаючи, як їй поступити надалі. Нарешті вона немов оговталася і стала бродити по квартирі, не сприймаючи нічого довкола. Павло ще не повернувся з роботи, тому жінка вирішила зробити те, що відтягувала весь останній час. Вона знайшла у пам’яті свого мобільного телефону номер, який залишив їй Ігор.
Через кілька секунд Наталя почула у слухавці голос Ігоря:
- Так, я слухаю.
- Ігорю, це Наталя дзвонить. – Проговорила жінка в слухавку. – Мені потрібно негайно з тобою зустрітися. Коли ти зможеш приїхати до Києва? Повторюю, це терміново.
- Якщо це так терміново, то я негайно виїду, як тільки владнаю всі свої справи. – Відповів здивований чоловік. – Завтра після обіду буду вже в Києві і одразу тобі подзвоню. Так тебе влаштовує?
- Так. – З полегшенням зітхнула жінка. Вона згадала, як Тимур говорив, що результати аналізу вони матимуть завтра після обіду. Таким чином, вона встигне зустрітися з Ігорем, повідомити його про існування ще одного сина, щоб підготувати чоловіка для зустрічі з Тимуром. – Це буде якраз те, що потрібно. Дякую тобі.
- У тебе такий схвильований голос, Наталю. Трапилося щось погане? – Занепокоївся Ігор.
- Це не телефонна розмова, Ігоре. Поговоримо відразу, як тільки ти приїдеш до Києва. До зустрічі. – Відповіла жінка і відключила мобільний телефон.
Здивований Ігор теж відключив свій телефон і довго дивився на стіну навпроти свого робочого столу. Він ніяк не міг уявити, що сталося, тому тільки здивовано пожав плечима. Як би то не було, він негайно поїде до Києва, як і пообіцяв Наталі. Треба допомогти їй в будь-якому випадку, адже це жінка, яку він кохає стільки років. Прийнявши рішення, чоловік негайно зайнявся найважливішими справами, щоб його нічого не затримало перед від’їздом до Києва.
А Наталя тим часом вже готувала вечерю для Павла, який з хвилини на хвилину мав прийти з роботи. Все валилося в жінки з рук. Суп вона пересолила, рисова каша ледве не згоріла на плиті, та й все інше не мало такого успіху, як завжди.
Невдовзі з роботи повернувся Павло, який тільки-но почавши снідати, здивовано поглянув на дружину, але нічого не сказав, помітивши, що вона трохи не в собі. Мовчки з’ївши пересолені та підгорілі страви, чоловік допоміг Наталі прибрати за столу. Потім він підійшов до дружини, лагідно обійняв її та запитав:
- Чи не хотіла б ти поговорити зі мною про те, що так тебе хвилює? Можливо, я зможу тобі допомогти.
Наталя не витримала і розплакалася:
- Ніхто мені вже не допоможе. Завтра на мене чекає страшний день. Можливо, я назавжди втрачу свого сина.
- Але чому ти так вважаєш? Що це на тебе найшло, Наталю? – Здивувався Павло. – Тимур тебе так любить, що тобі немає чого боятися. Не розумію нічого.
- Ти нічого не знаєш, тому й не можеш мене зрозуміти. Якби ти тільки знав, що я наробила! – З розпачем у голосі вигукнула жінка. – Мабуть, ти теж мене зненавидів би, якби все знав.
- Наталю, розкажи мені, в чому справа. – Попрохав чоловік. – Можливо, не все так страшно, як тобі здається. Разом ми знайдемо вихід з будь-якого положення. Заспокойся, будь ласка.
- Не можу я тобі нічого розповісти. Не можу! – Плакала жінка. – Це надто жахливо, щоб бути правдою. А втім, завтра ти все одно про все дізнаєшся. І всі дізнаються, що я накоїла в минулому. Боже, як я могла бути такою дурною?
Павло здивовано дивився на кохану жінку, яка заходилася в плачі, і не знав, чим їй допомогти. Нарешті, він узяв її за руку і сказав:
- Ти щойно сказала, що завтра я все одно про все дізнаюся. Чому б тобі не розповісти про все сьогодні, а я вже подумаю, чим тобі допомогти.
Чоловік легенько підштовхнув дружину до дверей, що вели з кухні в коридор. У Наталі вже не було ніяких ні моральних, ні фізичних сил, щоб пручатися, тому вона дала чоловікові змогу довести її до дивану в кімнаті і усадити на нього. Вже не розуміючи, як буде краще, а як гірше, жінка почала розповідати Павлові свою історію.
Чоловік уважно слухав дружину, але його обличчя не виражало жодних емоцій. Здавалося, ніби він слухає такі речі, які нікого не здивують. Наталя ж спочатку соромилася поглянути чоловікові у вічі, але крадькома поглянувши на Павла і не побачивши на його обличчі жаху чи омерзіння, на які очікувала, розповідаючи свою історію, перестала занепадати духом. Жінка розповіла чоловікові все без приховувань та прикрас. І про стосунки з Сергієм, і про те, як не могла ніяк завагітніти, а чоловік її за це винуватив. Розповіла вона і про те, як Сергій вимагав дитину, не забажавши пройти обслідування в лікарні. Коли мова, нарешті, дійшла до зустрічі з Ігорем, Павло скрутно похитав головою й сказав:
- Так от що тебе зв’язує з цим чоловіком. Ваш син. Я міг би й здогадатися.
- Так, Павле, Тимур – син Ігоря. – Підтвердила Наталя.
- А він про це знає? – Запитав Павло.
- Ні. Він навіть не здогадується про це. – З сумом сказала жінка. – Сьогодні я йому подзвонила і попросила негайно приїхати. Як тільки Тимур дізнається, що Сергій не є його рідним батьком, я одразу познайомлю його з Ігорем.
- А чи не надто ти поспішаєш, Наталю? – Похитав головою Павло. – Хіба не може виявитися так, що Тимур все-таки – син Сергія? Адже в житті все буває.
Наталя похитала головою і упевнено відповіла:
- Ні, це неможливо. Ми стільки прожили разом, а я ніяк не могла завагітніти. Завагітніла лише після того, як провела ніч з Ігорем. Мені здається, що ніяких сумнівів і бути не може. Тимур – син Ігоря. Я впевнена в цьому.
Павло зітхнув:
- Ну, якщо ти так у цьому впевнена, може, це й дійсно так.
Наталя поглянула на коханого чоловіка і з острахом у голосі запитала:
- Павле, тепер, коли ти все це знаєш, чи кохаєш ти мене, як і раніше? Чи я викликаю в тебе лише відразу?
Чоловік обійняв дружину і посміхнувся:
- Ну, що ти таке говориш? Як ти могла навіть подумати про таке? Це повна нісенітниця. Ти вже давно могла мені про все це розповісти, не боячись моєї неправильної реакції. Справа в тому, що я зовсім не бачу твоєї вини в цій ситуації. Винуватий в усьому лише твій чоловік Сергій. Він мав тебе підтримати у важку хвилину, заспокоїти. А він лише винуватив тебе в усіх гріхах і вимагав дитину. Ця людина не викликає в мене поваги, я його засуджую за те, що він так поступив з тобою і твоїми почуттями до нього. Цей Сергій не заслуговував на твою любов, як не заслуговує тепер на такого чудового сина, як наш Тимур. А ти в мені викликаєш повагу і захоплення. Я радий, Наталю, що ти знайшла в собі сили розлучитися з Сергієм, адже він тебе не вартий. Ти виховала такого чудового сина, поставила його на ноги сама, без будь-якої допомоги. Все це я бачу саме в такому світлі, а не в тому, що придумала собі ти сама. Я тобою захоплююся.
Жінка тяжко зітхнула:
- Я навіть не здогадувалася, що саме ти протягнеш мені руку допомоги. Мені не вірилося, що знайдеться людина, яка в моєму вчинкові знайде щось хороше. Сама я завжди вважала, що скоїла щось страшне. Я боялася дивитися людям у вічі, тому що мені здавалося, що всі здогадуються про мій гріх і за моєю спиною засуджують мене за мій вчинок. Завдяки тобі я поглянула на все це з іншого боку і мені стало набагато легше. Дякую тобі, Павле. Ти справжній друг.
- А ще я твій коханий чоловік. Не забувай про це ніколи. – Посміхнувся Павло.
- Добре, не забуду. – Засміялася Наталя. – Я тебе дуже кохаю, Павле. Не знаю, що б я без тебе робила.
Трохи заспокоєна, жінка почала поратися по хазяйству. Павло тим часом подивився телевізор і став чекати на дружину у ліжку. Коли вона, нарешті, з’явилася у спальні, Павло вже спав, але, як тільки-но Наталя лягла поруч, чоловік одразу прокинувся і обійняв її.
- Наталю, ти мені скажи: можливо, буде краще, якщо я завтра візьму на роботі вихідний і підтримаю тебе морально? Тобі ж завтра потрібно буде зустрітися з Ігорем, повідомити його про те, що він має сина. Крім того, Тимурові теж потрібно буде познайомитися з Ігорем. Все це занадто важко для тебе однієї.
- Нічого, Павле, я справлюся сама. Я маю через це пройти. – Відповіла жінка. – Якщо мені раптом знадобиться твоя допомога, я подзвоню тобі на мобільний і попрошу приїхати. А до тих пір ти спокійно працюй і ні про що не переживай. Ти дав мені сили справитися з усім цим.
- Ловлю тебе на слові, люба. – Сильніше обійняв дружину Павло. – Як тільки я буду потрібен – одразу дай мені знати. А за реакцію Тимура не хвилюйся. Звісно, хлопцеві спочатку буде важко зрозуміти твій вчинок, але трохи згодом він усе зрозуміє і пробачить тобі. Окрім того, якби не твій зухвалий вчинок, Тимура взагалі не було б на цьому світі. Хлопчина він розумний, чуйний, тому все буде гаразд. А якщо у тебе з сином і виникне непорозуміння, я сам спробую з ним поговорити і все пояснити. Мені здається, що хлопчина прислухається до моєї думки, можливо, і в цьому випадку він вислухає мене.
Поговоривши з чоловіком ще деякий час, Наталя зрозуміла, що Павло починає засинати. Коли він заснув, жінка ще дуже довго лежала без сну, намагаючись уявити собі, як зміниться її життя після завтрашнього дня. Чи все повернеться на краще, чи стане, навпаки, набагато гірше? В будь-якому випадку, так, як було раніше, вже не буде. Зміни в житті її самої та житті сина неминучі. Це ясно, як день. Провертівшись без сну майже всю ніч, під ранок Наталя нарешті заснула тяжким сном.
* * *
Ранок наступного дня видався похмурим та дощовим. Осінь вступила в свої законні права. Покормивши та відправивши Павла на роботу, Наталя подзвонила в бібліотеку й повідомила про те, що їй конче потрібен вихідний саме на цей день. Враховуючи те, що в штат зачислили ще одного бібліотекаря, вихідний Наталя отримала відразу. Зараз, коли з нею разом працювала ще одна жінка, Наталі стало набагато легше працювати. Крім того, тепер вона могла брати вихідний у будь-який день, тому що в бібліотеці тепер була Ірина. От і сьогодні вихідний Наталі дали без жодних проблем.
Дивлячись у вікно на дощ, який лив немов з відра, Наталя думала про те, чим обернуться для неї події цього дня. Тепер, коли поруч не було Павла, який заспокоїв би її і приголубив, до жінки знову повернулися всі її страхи. Вона бродила по квартирі, немов привид, не знаючи, чим себе зайняти. Щось зробити для того, щоб час плинув набагато швидше, Наталя не могла. Їй залишалося тільки чекати дзвінка від Тимура чи Ігоря. А це буде не раніше, ніж після обіду.
Нарешті Наталя вирішила піти у гості до своєї невістки та онуки, подумавши, що цілком можливо, ніколи їх більше не побачить. Адже невідомо, як відреагує її улюблений син на такий страшний обман. Можливо, після подій сьогоднішнього дня Тимур відмовиться від будь-якого спілкування з матір’ю, а це означатиме, що вона не зможе бачити не тільки його, а й Олю з Танюшкою.
* * *
Невістка зустріла Наталю дуже привітно. Танюшка теж зраділа зустрічі з бабусею, щось радісно залопотавши.
Погравшись деякий час з маленькою Танюшкою, Наталя відчула, як біль у її душі став ще нестерпнішим. Невже це її остання зустріч з маленькою дівчинкою? Подумавши про таку можливість, жінка ледве не заплакала. Але поглянувши на Олю, вона стримала себе. Молода жінка майже здогадувалася про стан матері свого чоловіка, і Наталі здалося, що у погляді Олі промайнула жалість до неї.
Не витримавши, Наталя розпрощалася з невісткою та онукою й пішла додому, щоб діждатися дзвінка від Тимура чи Ігоря в самоті. Вона дуже не любила, коли її жаліли, для Наталі це було нестерпно.
Коли пролунав дзвінок її мобільного телефону, Наталя майже звелася. Схопивши телефон, жінка побачила, що дзвонить Ігор. Уже через декілька секунд вона з ним говорила:
- Ігорю, скажи мені, де ти зупинився. Я виїжджаю до тебе негайно.
- Наталю, я у тому ж готелі, що й минулого разу. Номер триста двадцятий. Приходь, я чекатиму. – Відповів Ігор.
- Тоді до зустрічі. – Сказала жінка і кинулася вдягатися. Адже вона повинна була якнайшвидше поговорити з Ігорем, підготувати його для зустрічі з сином, з яким він сьогодні познайомиться...
* * *
До готелю „Україна” Наталя дібралася менш, ніж за годину. Знайшовши триста двадцятий номер, жінка постукала в двері. На її стук ніхто не відповів, тому вона спробувала сама відчинити двері номеру, в якому мешкав Ігор. Двері виявилися відчиненими, і Наталя зайшла в номер.
В номері нікого не було, та з ванної кімнати було чути шум води й чоловічий спів. Почувши, як Ігор коверкає слова й мотив дуже відомої пісні Філіпа Кіркорова „Зайка моя”, Наталя мимоволі посміхнулася. Та скоро їй стало не до сміху. Жінка згадала, з якої причини вона тут знаходиться і ледве не заплакала від страху. Але тут раптом шум води у ванній кімнаті затих і через кілька секунд з неї вийшов Ігор, замотаний в банне полотенце. Помітивши Наталю, він знітився:
- Ой, вибач! Я не думав, що ти так швидко доберешся, тому вирішив, що встигну прийняти душ до твого приїзду. Почекай, будь ласка, я зараз вдягнуся.
Ігор взяв джинси та светр, які лежали на кріслі, й поспішив у іншу кімнату номеру, щоб перевдягнутися. Наталя, чекаючи Ігоря, підійшла до вікна номеру. Вид з вікна готелю їй не сподобався. Ніякої природи чи парку, лише траса, по якій швидко мчали автомобілі. Відвернувшись від вікна, жінка здригнулася: майже поруч з нею стояв Ігор, який вже встиг одягтися.
- Ну, розповідай, що сталося і чим я можу тобі допомогти? Чому ти так терміново мене викликала? Не соромся, Наталю, я допоможу тобі всім, чим зможу. – Сказав Ігор, помітивши в очах жінки якусь незрозумілу для нього паніку. Чоловік спіймав себе на думці, що ладен зробити для цієї жінки все, що завгодно. І що б вона не попросила, Ігор зробить це для неї, незважаючи на будь-які перешкоди.
А Наталю і справді охопила паніка. Вона йшла сюди з певною метою, але тепер не могла вимовити й слова. Вона лише дивилася на Ігоря й мовчала. Нарешті, коли мовчання почало вже занадто затягуватись, Ігор рішуче взяв жінку за руку, підвів до одного з крісел, що знаходились в номері, й посадив її у нього. Сам сів навпроти Наталі в інше крісло і сказав:
- Я розумію, що в тебе щось сталося і потрібна моя допомога. Я правий?
Наталя судорожно кивнула, не спромігшись вимовити ні слова.
- Так, добре. Підемо далі. – Посміхнувся чоловік. – Тепер розкажи мені все, а я подивлюся, чим зможу тобі допомогти.
Ігор чекав, але Наталя все одно мовчала, немов води в рот набрала. Ігор зітхнув і сказав:
- Наталю, ти ж прийшла до мене по допомогу. Але ж як я зможу тобі допомогти, коли ти мовчиш і не кажеш, в чому справа? Прийди до тями, нарешті. Скажи мені, що трапилося.
Потуги чоловіка привести почуття Наталі до ладу трохи допомогли їй, але не зовсім. Як би то не було, жінка вже була спроможна говорити.
- Справа в тому, Ігоре... – Почала Наталя. – Річ у тім...
Побачивши, що жінка знову у стані ступору і з неї не можна витягнути жодного слова, Ігор тяжко зітхнув. Наталя, подумавши, що своєю поведінкою тільки роздратовує чоловіка, почала говорити швидше, хоча Ігор, як і раніше, нічого не міг зрозуміти.
Плутану річ Наталі перервав дзвінок її мобільного телефону. Деякий час жінка боялася навіть поглянути на дисплей, так її злякав цей дзвінок. Вона розуміла, що це може бути лише Тимур, який дізнався результати аналізу на ДНК. Нарешті, помітивши здивований погляд Ігоря, Наталя поглянула на телефон. Це й справді дзвонив її син. Трохи повагавшись, жінка взяла телефон і сказала:
- Так, синку, я тебе слухаю.
Вона була готова до всього: до криків, запитань, звинувачень, але не до того, що сказав їй син. А сказав він наступне:
- Ну, от, мамо, все нарешті залишилося позаду. Ти навіть не уявляєш, який я щасливий...
Наталя оніміла від здивування. Про що це він говорить? Яке щастя в тому, що він лишився мрії про батька? Не знаючи, що й сказати синові у відповідь, вона продовжувала мовчки слухати.
- ... А батько теж дуже зрадів. Ти уявляєш, він до самого кінця не вірив у те, що я його син, але тепер ніяких сумнівів не залишилося. – Продовжував говорити Тимур. – Зараз ми з ним поїдемо до ресторану, щоб відсвяткувати нашу зустріч, а потім я запросив його до себе додому, щоб познайомити з дружиною та донькою. Тебе я не запрошую, знаючи про твоє ставлення до мого батька. Але завтра я обов’язково заїду до тебе на роботу й розповім, як усе пройшло.
До Наталі, нарешті, дійшло, що саме трапилося. Від здивування вона не могла сказати жодного слова. А, коли змогла, нарешті, заговорити, то спитала:
- Синку, а помилки ніякої не могло бути?
- Мамо, яка може бути помилка? Ти що, з глузду з’їхала від переживань? – Здивувався Тимур. – Тобі ж краще за всіх відомо, що саме твій колишній чоловік Сергій є моїм батьком. Але вибач, я розумію, що ти пережила, тому й не дивуюся твоїм надто дивним запитанням. Добре, бувай, завтра я до тебе заїду і все розповім.
Син давно відключився від зв’язку з матір’ю, а жінка все сиділа, дивлячись на свій мобільний телефон і мовчала. Вона ніяк не могла зрозуміти, що трапилося. Лише одне їй було ясно: син на неї нітрохи не сердиться. Все гаразд, її любий Тимур ніколи не покине свою матір.
Через кілька хвилин Наталя підвелася з крісла, куди посадив її Ігор, і сказала:
- Вибач, Ігоре, мені потрібно йти. Щось я погано себе почуваю.
- Але ж ти хотіла зі мною поговорити про щось важливе. – Здивувався Ігор. – А так нічого й не сказала.
- Я подзвоню тобі завтра... Завтра... – Немов зомбі повторювала жінка, йдучи до дверей.
Ігор здивовано знизав плечима, розуміючи ще менше, ніж раніше, і у відчаї махнув рукою. Де вже тут щось зрозумієш? І що коїться з цією жінкою? Може в неї клепки нема, а він кохав її усе життя.
Викинувши з голови дивну поведінку Наталі, Ігор подзвонив другові, з яким давно не бачився, і запросив на вечерю у ресторан при готелі, в якому зупинився. Якщо вже приїхав до Києва, то хоч часу не буде гаяти дарма. Можливо, наступного дня Наталя все-таки щось йому пояснить, а сьогодні Ігор вирішив трохи розважитися.
* * *
Лише вдома Наталя, нарешті, прийшла до тями. Вона почала розуміти, що сталося саме те, про що вона ніколи не думала. Жінка ніколи навіть не уявляла собі можливості, що її син може бути не від Ігоря, а від Сергія. А виявилося, що її жертва була марною. Марно вона провела ніч з Ігорем, марно корила себе все життя за те, що народила дитину від незнайомого чоловіка. Все виявилося зовсім не так. Їй не було чого себе корити, адже виявилося, що син народився від її законного чоловіка Сергія. І ніяких сумнівів у цьому тепер не було, адже все підтвердив аналіз на ДНК.
Жінка ніяк не могла повірити, що все обернулося саме так. Це вирішило всі її проблеми, це дало змогу відкинути всі страхи і побоювання, які не покидали Наталю ні вдень, ні вночі на протязі всього життя. Тепер вона могла жити спокійно, не побоюючись викриття її таємниці. Тепер не було ніяких таємниць, які вона хотіла б приховувати. За один день змінилося все її життя.
ЧАС РОЗПЛАТИ ТАК І НЕ НАСТАВ!
Зрозумівши все це, Наталя відчула таке полегшення, про яке навіть не мріяла. Тепер вона була рада, що не встигла сказати Ігореві, що Тимур – його син. Адже виявилося, що це не так. А Павло ж її попереджував, що б не поспішала. Згадавши про чоловіка, Наталя кинулася до телефону і стала дзвонити йому на роботу. Вона мала негайно повідомити його про все, що сьогодні відбулося.
На першому ж гудку Павло підняв слухавку, немов тільки й чекав дзвінка від Наталі. Почувши схвильований голос дружини, чоловік запитав:
- Люба, ти в порядку? Якщо потрібна моя допомога, то я негайно їду до тебе.
- Було б непогано. – Відповіла Наталя. Їй не терпілося розповісти чоловікові про все, що сьогодні сталося.
- Гаразд. Через півгодини буду. Чекай. І не переживай так, все буде добре. – Заспокоював її Павло, не здогадуючись про те, що Наталя спокійна і в неї тепер все гаразд...
* * *
Коли Павло невдовзі повернувся з роботи, то застав дружину на кухні. Вона весело наспівувала якусь пісеньку. Злякавшись, що Наталя від потрясінь сьогоднішнього дня збожеволіла, чоловік легенько кашлянув, даючи дружині знати, що прийшов з роботи. І здивуванню Павла не було меж, коли він побачив щасливе обличчя дружини. Нічого не розуміючи, чоловік присів на стілець і обережно запитав:
- Як пройшов день, люба?
- Просто чудово! – Засміялася Наталя, чим ще більше збентежила свого чоловіка.
- Ти впевнена? – Тихо запитав Павло, вже не сумніваючись, що дружина з горя збожеволіла.
- Звичайно, впевнена. – Знову засміялася Наталя. – Любий мій, сталося диво. Я й уявити собі не могла такого повороту справи. Уявляєш, аналіз на ДНК показав, що Сергій є батьком Тимура. Ти виявився правий. Чого тільки в житті не трапляється.
Вона кинулася обіймати Павла, який немов язика проковтнув.
- Павле, це означає, що я все життя марно себе корила. Я не зробила нічого поганого. Тепер я можу жити спокійно, не маючи ніяких страшних таємниць. Їх у мене просто немає! Розумієш?!! Немає!!! Я вільна від цього кошмару!
Тут нарешті до Павла дійшло те, що сталося. Він обійняв щасливу дружину і поцілував її.
- Як же я радий, що все це позаду. Ти й не уявляєш собі, як я за тебе переживав. – Раптом щось згадавши, чоловік запитливо поглянув на Наталю. – А як же Ігор? Як він на все це відреагував?
Наталя радісно засміялася:
- Я не встигла йому нічого сказати. Я вже почала було щось говорити, коли подзвонив Тимур зі своєю звісткою. Пізніше я подзвоню Ігорю в готель, де він зупинився, і спробую якось пояснити свою дивну поведінку... Боже, любий, яка я щаслива! Від сьогодні в мене починається нове, не затьмарене ніякими таємницями життя.
І жінка лагідно пригорнулася до коханого...
* * *
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
* * *
Відтоді життя Наталі та Павла змінилося самим корінним образом... Жінка немов розцвіла після довгих років страждань та смутку, а це не могло не відбитися на їхньому з Павлом подружньому житті. Наталя змінилася і зовні, і внутрішньо настільки, що навіть її батьки, з якими вона ледве підтримувала стосунки, це помітили, приїхавши до Наталі й Павла у гості...
* * *
Павла вже давно хвилювало небажання дружини спілкуватися з батьком та матір’ю. Він ніяк не міг зрозуміти, чому так сталося, і вирішив прямо запитати про це в Наталі. Трохи помовчавши, дружина відповіла:
- Розумієш, любий, вони не захотіли підтримати мене в скрутну хвилину. І батькові, і матері не сподобалося моє розлучення з Сергієм. Люди старої закалки, вони вважають, що шлюб має бути на все життя. А коли я вирішила розлучитися зі своїм чоловіком і виховувати сина одна, вони просто перестали мене помічати. Згодом я стала жити окремо, і ні вони, ні я ніколи не робили ніяких спроб до примирення. Деякий час я приїздила до них у гості, привозила з собою сина, маючи надію, що маленький онук пом’якшить їхнє відношення до мене, але все було марно. А тепер я лише інколи дзвоню їм, щоб поздоровити зі святом, чи днем народження. Ось чому я не спілкуюся зі своїми батьками.
У очах дружини стояв такий невимовний сум, що Павло раптом з усією ясністю уявив, як же важко було Наталі всі ті роки, що вона була сама. Навіть рідні люди відвернулися від неї. Допомоги чекати було ні від кого. І в біді, і в радощах Наталя була завжди сама. Маленький Тимур навряд чи міг підтримати матір, не розуміючи всього з причини свого віку. І, дивлячись зараз на засмучену дружину, Павло поклявся сам собі, що зробить усе, щоб Наталя забула про тяжкі роки свого життя, і жила, радіючи всьому на світі. А насамперед чоловік вирішив негайно познайомитися зі своїм тестем та тещею, щоб пояснити їм очевидне: їм потрібна донька так само, як і вони їй.
Чоловік нічого не сказав Наталі про свій сміливий задум, вирішивши зробити все сам, на свій страх і ризик. Насамперед Павло зв’язався з Тимуром і попросив його дістати для нього адресу бабусі та дідуся. Юнак дуже здивувався, знаючи, в яких стосунках його матір зі своїми батьками, але нічого не сказав. Він дав Павлові Сергійовичу адресу, не сумніваючись, що цей розумний і добрий чоловік знає, що робить.
Наступного дня Павло поїхав до батьків Наталі, навмисне не попередивши їх дзвінком про свій візит.
Як чоловік і здогадувався, розмова вийшла тяжкою, але врешті решт ці люди похилого вже віку все-таки згодилися приїхати до них з Наталею на її день народження і побачити нарешті, як живе їхня єдина, занедбана ними, донька. Їм не дуже хотілося признаватися навіть самим собі, що свого часу вони поступили зі своєю донькою надто жорстоко і зараз настав час виправляти помилки...
* * *
На день народження Наталі надворі стояв погожий осінній день. Хоча була вже пізня осінь, яскраво світило сонце, немов вітаючи жінку з її святом.
Наталі в цей день виповнювався сорок один рік, але вона не засмучувалась тим, що роки так швидко плинуть. Саме зараз вона почувалася найщасливішою жінкою у світі. Їй здавалося, що раніше вона не жила, а існувала, просто пливучи за течією. І лише зараз, коли більша половина життя промайнула, до жінки нарешті прийшло щастя.
День народження Наталі прийшовся на суботу, тому вони з Павлом до обіду займалися покупками, щоб було що поставити на стіл, коли прийде Тимур зі своєю сім’єю. Про те, що Павло запросив у гості її батьків, жінка і не здогадувалася.
Після того, як подружжя закінчило робити всі необхідні покупки, почалося найголовніше.
Прийшовши додому, Павло і Наталя перевдяглися в домашню одежу і почали готувати страви, які планували поставити на стіл. Часу в них було обмаль, тому Павло напросився допомагати дружині, чому вона тільки зраділа, боячись, що нічого не встигне до приходу гостей.
З самого їхнього приходу з супермаркету Наталя приймала поздоровлення від колег, які дзвонили їй, щоб поздоровити і побажати щастя. Ніколи ще жінка не почувалася такою щасливою. У неї було все: коханий чоловік, син зі своєю маленькою сім’єю, в якого, на радість Наталі, теж все складалося добре... Правда, був один момент, який засмучував жінку, але тут вона була безсила щось змінити, тому, подумавши про це, відразу старалася викинути з голови будь-які спогади, аби не засмучуватися самій і не засмучувати Павла. А подумала вона про батьків, які навіть не спромоглися подзвонити, щоб поздоровити доньку з днем народження, хоча ніколи про це не забували, не дивлячись ні на що...
* * *
За двадцять хвилин до шостої години вечора, коли мали прийти гості, Наталя та Павло вдяглися в святкову одежу й стали чекати гостей. На столі вже все було готове до прийому гостей, тому Наталя ні за що не переживала. Лише помітивши, що на святковому столі з’явилося два зайвих столових прибори, жінка здивовано поглянула на чоловіка:
- Любий, ти мабуть не вмієш рахувати. За столом має бути четверо дорослих людей, а ти поставив прибори на шість чоловік.
- Не хвилюйся, Наталю, я все поставив правильно. – Загадково посміхнувся Павло. – У нас буде ще два гостя, які теж хочуть поздоровити тебе з днем народження.
- Але хто це? – Запитала здивована вкрай дружина.
- Це сюрприз, люба моя. Не поспішай. Свого часу про все дізнаєшся. – І, щоб уникнути будь-яких запитань, чоловік змінив тему розмови. – Скажи краще, чи сподобався тобі мій подарунок.
Його зусилля не пропали марно. Наталя одразу ж розцвіла, кинувшись коханому чоловікові на шию:
- Ти ж добре знаєш, що сподобався. Чому ж запитуєш? Я просто у захваті!
І жінка задоволено поглянула на книжкову полицю, де красувалося двадцять романів її улюбленої письменниці Даніели Стіл. Хоча Наталя і працювала в бібліотеці, таких книг там не було, а якщо й з’являлися іноді деякі сучасні автори, то їх було не досить, щоб догодити її смакові. Та ці книги можна було знайти на книжковому ринку Петрівки, куди й відправився Павло, знаючи про те, що найбільше його дружина обожнює романи Даніели Стіл та Сідні Шелдона. Спочатку чоловік хотів придбати книги обох авторів, але потім вирішив: хай дружина спочатку насолодиться романами одного автора, а на Новий рік отримає в подарунок книги іншого.
Окрім книг Наталю мало що цікавило, тому чоловік зробив правильний вибір. Дружина раділа новим романам так, як радіє мале дитя, отримавши ляльку Барбі.
Нарешті в двері пролунав дзвоник. Наталя поглянула на годинник і здивовано посміхнулася:
- Рівно шоста година. Що це трапилося з моїм сином? Він же завжди запізнюється!
Павло ж, зрозумівши, що прийшов зовсім не Тимур з сім’єю, разом з дружиною вийшов відчиняти двері, бажаючи підтримати її, якщо раптом вона не зможе, як належить, зустріти гостей, онімівши від здивування.
І він був недалеко від істини. Сталося саме так, як Павло і думав. Наталя відчинила двері, щоб зустріти гостей, а коли побачила на порозі їхнього дому своїх батьків, з якими не зустрічалася вже впродовж кількох років, то просто оніміла від здивування. Жінка не могла повірити своїм очам.
Тим часом зніяковілі мати й батько Наталі увійшли в квартиру. Павло допоміг їм роздягнутися і запросив у кімнату, де стояв накритий стіл. Наталя весь цей час стояла і мовчки дивилася то на батька, то на матір, думаючи, що їй приснився сон. Тим часом мати Наталі трохи оговталася від свого сміливого вчинку і простягнула до дочки руки:
- Наталочко, люба, пробач нам, старим дурням за все. Ми і тобі все життя поламали, і собі теж. І дня не проходило, щоб я не думала про тебе. Але наша проклята гордість і впевненість у своїй правоті не дозволяла пробачити тебе. Лише зараз, після стількох років ми, нарешті, прийшли повинитися перед тобою за все. Пробач нам, якщо зможеш.
- Пробач, дочко. – Підтримав дружину Наталчин батько. – Замість того, щоб допомогти тобі у скрутну хвилину, як це роблять справжні хороші батьки, ми покинули тебе напризволяще. Найстрашніше, що я був упевнений в своїй правоті до останнього. І лише ось цей чоловік пояснив нам, як жорстоко ми з тобою поступили, доню моя.
І коли її батько кивнув на Павла, Наталя раптом усе зрозуміла. Лише завдяки її коханому чоловікові зникла остання перепона до її щасливого життя. За його допомогою вона знову має рідних батьків, а у її сина тепер є справжнісінькі дідусь та бабуся. Наталя на радощах не знала, плакати їй, чи сміятися. Нарешті, плачучи, вона кинулася в обійми батьків, які тепер ридали від щастя, знову маючи доньку, від якої відмовилися багато років тому. Павло ж, дивлячись на возз’єднання так давно зруйнованої сім’ї, крадькома утирав сльози щастя та радості. Ні на мить не пожалкував він про свій вчинок, хоча спочатку й побоювався реакції дружини на свою самовпевненість.
Коли у двері подзвонили знову, ніхто, окрім Павла, на дзвінок навіть не відреагував. І Наталя, і її батьки ніяк не могли наговоритися, адже їм стільки всього потрібно було сказати один одному...
Павло тим часом тихенько відчинив двері і впустив у квартиру нових гостей. Нарешті, прийшов Тимур з Олею та маленькою Танюшкою. Приклавши пальця до губ, чоловік покликав юнака за собою і показав на людей, які знаходилися у кімнаті. Тимур відреагував на прихід дідуся та бабуся зовсім не так, як його матір. Він скептично хмикнув і сказав:
- Це ж треба! Стільки років ми їм були не потрібні, а тут на тобі! Припхалися!
Павла покоробила ненависть, яка прозвучала в голосі юнака, але він його не міг засуджувати. Тимур добре розумів, як важко було матері одній виховати маленького сина, тому й ображався на дідуся й бабусю, що покинули їх напризволяще.
- Тимуре, послухай мене дуже уважно. – Сказав Павло юнакові, запросивши його з сім’єю на кухню, щоб не заважати бесіді Наталі з батьками. – Я думаю, що ти вже досить дорослий, щоб на святі матері щось утнути. Тому й не переживаю надто сильно. Я хочу тебе лише попросити, щоб ти тримав свої думки при собі. Сьогодні свято твоєї матері, і вона дуже зраділа примиренню з батьками. Наталя дуже добра людина і швидко забуває зло, може, це й добре. Як би то не було, ці люди зрозуміли свою помилку. Правда, занадто пізно, але все ж таки зрозуміли. Будемо їм вдячні і за це. Дивися на матір і радій тому, що радіє вона. Більше я тебе ні про що не прошу. Домовились?
- Звичайно, Павле Сергійовичу! Все буде добре. – Погодився юнак. – Просто наболіло на душі, от я і не витримав.
- От і гаразд. – Посміхнувся чоловік. – А зараз ходімо за стіл. Час святкувати день народження твоєї матері...
* * *
...Наталя з Павлом, обійнявшись, сиділи за святковим столом. Гості розійшлися і вони залишилися удвох.
- А ти бачив, як вони ніяк не могли вирішити, хто перший потримає Танюшку? – Сміючись, запитала Наталя.
- Бачив, бачив. – Відповів Павло, задоволений тим, що все так добре склалося.
- А як витягнулося від розчарування обличчя моєї матері, коли Тимур з Олею почали збиратися додому і забрали з собою донечку? – Знову запитала жінка.
- Бачив, Наталю, бачив. – Посміхнувся чоловік. – Можливо, правду кажуть, що люди більше люблять своїх онуків, ніж свого часу власних дітей.
- Можливо. – Задумливо сказала жінка. – Але ж Танюшка їм правнучка.
- У твоїх батьків усе проявляється занадто пізно, тому нема чого дивуватися. – Засміявся Павло.
- Ах, ти, такий-сякий! – Удавано розгнівалася дружина. – Ось я тобі зараз покажу!
І вони, немов діти, почали бігати один за одним по квартирі, поки нарешті, не почули, як сусіди стукають по батареї, вимагаючи тиші та спокою. Лише тоді Павло та Наталя заспокоїлися й почали прибирати зі столу та мити посуд...
* * *
Наступного дня Наталя дуже погано себе почувала, але не надала цьому великого значення, думаючи, що після святкового столу її шлунок просто збунтувався. Павло чув, як жінку вирвало у туалеті, але нічим не міг допомогти, тому лише час від часу цікавився в дружини, як вона почувається.
- Та, нічого страшного, любий. – Відповідала змучена дружина. – Вже набагато легше, лише нудить сильно.
Але, коли і наступного дня їй теж стало зле, Наталя занепокоїлася. З її шлунком завжди все було гаразд, тоді чому зараз він не дає їй спокою? Промучившись на роботі майже увесь день, жінка вирішила наступного дня на всяк випадок сходити до лікаря, про що і повідомила чоловіка, який не раз дзвонив їй на роботу, щоб спитати про самопочуття.
* * *
Павло не погодився відпустити дружину одну, тому до районної поліклініки вони прийшли удвох. Але лікар-терапевт, оглянувши жінку, не зміг нічого сказати напевне. Він лише дав їй направлення на аналізи, які їй необхідно було здати і тільки після цього знову прийти до нього.
- Розумієте, я не можу нічого сказати напевне, поки не побачу результатів ваших аналізів. – Говорив лікар Наталі. – А до того часу ви посидіть на легкій дієті. Не їжте нічого гострого, соленого, кислого, смаженого... Можливо, за день-два все пройде само собою. Тим більше, що ви кажете, у вас був день народження. Після святкового столу у багатьох людей шлунок бунтує.
Так ні про що і не дізнавшись, жінка покинула поліклініку.
Наступного дня, з самого ранку вона здала всі необхідні аналізи і стала чекати результатів. Самопочуття Наталі трохи покращилося і їй стало здаватися, що лікар був правий: скоріш за все це були наслідки святкування її дня народження...
* * *
В день, коли мали бути готові результати її аналізів, Наталя знову пішла до лікаря. Зайшовши у кабінет, вона побачила, що лікар задумливо дивиться на неї, немов щось вирішуючи про себе. Жінці стало не по собі. Невже вона серйозно хвора, а лікар не знає, як повідомити їй про це?
- Що показали результати аналізів, лікарю? – Майже пошепки запитала схвильована жінка.
- Нічого страшного. Але деяка новина для вас все-таки є. – Посміхнувся лікар. – Правда, не знаю, як ви її сприймете? Скажіть, пані Наталю, ви ніколи не думали мати ще дітей?
Наталя розгубилася. Запитання було надто несподіване. Але лікар чекав на відповідь, тому вона, взявши себе в руки, сказала:
- У моєму віці? Лікарю, ви, мабуть, смієтеся з мене.
- Вам лише сорок один рік, а в такому віці жінки ще народжують дітей. – Відповів він.
І тут Наталя підозріло поглянула на чоловіка у білому халаті:
- А до чого ці запитання, лікарю? Чи не хочете ви сказати, що я...
Наталя навіть говорити не могла від здивування.
- Так, пані Наталю, саме це я й маю на увазі. Ви на шостому тижні вагітності...
* * *
Наталя була настільки вражена цією новиною, що не пам’ятала, як дібралася до свого дому. Вона не знала, радіти їй, чи горювати. В жінки навіть думки не було, що вона може завагітніти, а тут таке...
Коли Павло повернувся додому, на нього чекала схвильована дружина. Не знаючи напевне, як чоловік відреагує на цю новину, але здогадуючись, що, мабуть, все-таки зрадіє, Наталя мовчки дивилася на чоловіка.
- Що сказав лікар, Наталочко? – Запитав Павло, дивлячись на схвильовану дружину і молячись про себе, щоб у неї не було ніякої страшної хвороби. Цього б він не пережив.
- Як тобі сказати? – Тягнула волинку дружина, загадково посміхаючись. – Лікар сказав, що ти можеш через деякий час стати батьком, якщо захочеш, звичайно.
Гамма почуттів на обличчі Павла так швидко почала змінюватись, що Наталя засміялася. Ту було і здивування, і полегшення, і радість... Жінка бачила, що обличчя чоловіка світиться таким щастям, що думка про аборт, яка все-таки промайнула у неї в голові, коли Наталя дізналася про вагітність, якось вивітрилася з її думок сама собою.
- Боже мій, невже і я, нарешті, матиму щастя потримати рідну дитину на руках? – Запитав Павло зі сльозами на очах. – Я вже й не мріяв про таке. Наталю, люба, ти в один момент зробила мене найщасливішим чоловіком у житті. Ти хоч здогадуєшся про це чи ні?
- Не здогадувалася, але тепер впевнена в цьому. – Засміялася дружина.
Павло схопив дружину на руки і почав кружляти з нею по кімнаті, співаючи від щастя...
* * *
Вночі, коли після довгих розмов та планів щодо майбутньої дитини Павло, нарешті, забувся щасливим сном, Наталя довго дивилася на нього, не вірячи своєму щастю. Обличчя чоловіка навіть уві сні світилося радістю та спокоєм, немов нарешті він отримав усе, чого прагнув у житті...
Уявляючи себе з майбутньою дитиною на руках, жінка посміхалася. Тепер і вона мала все, чого тільки могла забажати...
В неї тепер було не лише щасливе життя, але й щасливе майбутнє...
* * *
Copyright: Ляля Малышева, 2006
Свидетельство о публикации №113153
ДАТА ПУБЛИКАЦИИ: 29.10.2006 20:59

Зарегистрируйтесь, чтобы оставить рецензию или проголосовать.
Конкурсы на премии
МСП "Новый Современник"
   
Буфет. Истории
за нашим столом
ОСЕННИЙ МАРАФОН
Документы и списки
Устав и Положения
Документы для приема
Органы управления и структура
Форум для членов МСП
Состав МСП
"Новый Современник"
2020 год
Редакционная коллегия
Информация и анонсы
Приемная
Судейская Коллегия
Форум редколлегии
Обзоры и итоги конкурсов
Архивы конкурсов
Архив проектов критики
Региональные отделения МСП
"Новый Современник"
2019 год
Справочник литературных организаций
Льготы для членов МСП
"Новый Современник"
2020 год
Реквизиты и способы оплаты по МСП, издательству и порталу
Коллективные члены
МСП "Новый Современник"
Патриоты портала
Положение о Сертификатах "Талант"
Созведие литературных талантов.
Квалификационный Рейтинг
Золотой ключ.
Рейтинг деятелей литературы.
Издательство "Новый Современник"
Издать книгу
Опубликоваться в журнале
Действующие проекты
Объявления
ЧаВо
Вопросы и ответы
Сертификаты "Талант" серии "Издат"
Английский Клуб
Положение о Клубе
Зал Прозы
Зал Поэзии
Английская дуэль
Альманах прозы Английского клуба
Отправить произведение
Новости и объявления
Проекты Литературной критики
Атрибутика наших проектов