Пополнение в составе
МСП "Новый Современник"
Павел Мухин, Республика Крым
Рассказ нерадивого мужа о том, как его спасли любящие дети











Главная    Новости и объявления    Круглый стол    Лента рецензий    Ленты форумов    Обзоры и итоги конкурсов    Диалоги, дискуссии, обсуждения    Презентации книг    Cправочник писателей    Наши писатели: информация к размышлению    Избранные произведения    Литобъединения и союзы писателей    Литературные салоны, гостинные, студии, кафе    Kонкурсы и премии    Проекты критики    Новости Литературной сети    Журналы    Издательские проекты    Издать книгу   
Предложение о написании книги рассказов о Приключениях кота Рыжика
Книга рассказов "Приключения кота Рыжика". Глава 1. Вводная.
Архив проекта
Иллюстрации к книге
Буфет. Истории
за нашим столом
Ко Дню Победы
Лучшие рассказчики
в нашем Буфете
Воронежское Региональное отделение МСП "Новый Современник" представлет
Надежда Рассохина
НЕЗАБУДКА
Беликина Ольга Владимировна
У костра (романс)
Английский Клуб
Положение о Клубе
Зал Прозы
Зал Поэзии
Английская дуэль
Вход для авторов
Логин:
Пароль:
Запомнить меня
Забыли пароль?
Сделать стартовой
Добавить в избранное
Наши авторы
Знакомьтесь: нашего полку прибыло!
Первые шаги на портале
Правила портала
Размышления
о литературном труде
Новости и объявления
Блиц-конкурсы
Тема недели
Диалоги, дискуссии, обсуждения
С днем рождения!
Клуб мудрецов
Наши Бенефисы
Книга предложений
Писатели России
Центральный ФО
Москва и область
Рязанская область
Липецкая область
Тамбовская область
Белгородская область
Курская область
Ивановская область
Ярославская область
Калужская область
Воронежская область
Костромская область
Тверская область
Оровская область
Смоленская область
Тульская область
Северо-Западный ФО
Санкт-Петербург и Ленинградская область
Мурманская область
Архангельская область
Калининградская область
Республика Карелия
Вологодская область
Псковская область
Новгородская область
Приволжский ФО
Cаратовская область
Cамарская область
Республика Мордовия
Республика Татарстан
Республика Удмуртия
Нижегородская область
Ульяновская область
Республика Башкирия
Пермский Край
Оренбурская область
Южный ФО
Ростовская область
Краснодарский край
Волгоградская область
Республика Адыгея
Астраханская область
Город Севастополь
Республика Крым
Донецкая народная республика
Луганская народная республика
Северо-Кавказский ФО
Северная Осетия Алания
Республика Дагестан
Ставропольский край
Уральский ФО
Cвердловская область
Тюменская область
Челябинская область
Курганская область
Сибирский ФО
Республика Алтай
Алтайcкий край
Республика Хакассия
Красноярский край
Омская область
Кемеровская область
Иркутская область
Новосибирская область
Томская область
Дальневосточный ФО
Магаданская область
Приморский край
Cахалинская область
Писатели Зарубежья
Писатели Украины
Писатели Белоруссии
Писатели Молдавии
Писатели Азербайджана
Писатели Казахстана
Писатели Узбекистана
Писатели Германии
Писатели Франции
Писатели Болгарии
Писатели Испании
Писатели Литвы
Писатели Латвии
Писатели Финляндии
Писатели Израиля
Писатели США
Писатели Канады
Положение о баллах как условных расчетных единицах
Реклама

логотип оплаты
Визуальные новеллы
.
Произведение
Жанр: СказкиАвтор: Фотина
Объем: 7673 [ символов ]
Казка з стіни та казка про їжачка
Казка з стіни
У дитячій кімнаті наклеїли нові шпалери. Вони були такі незвичні і чудові. На них були зображені різні звірята та комахи. Під розкішною пальмою притулилася маленька хатинка, бігав песик та муркотів біленький котик. Величезна муха сиділа у правому кутку малюнку, а біля неї примостилися малесенькі комарики.
Малий Дмитрик, стоячи на дивані, гладив їх ручкою і щось собі бурмотів. А його старша сестричка ввечері, коли вже лягали спати, попросила бабусю, щоб вона розповіла їй казку із шпалери, бо раніше вони складали казки з килимів з стіни.
І ось казка почалась.
На острові Ох-хо жили-були звірі. Різні. Але найперше треба розповісти про велику муху Машу. Вона була завбільшки з корову. Мала чорне – пречорне черево, рожеві напівпрозорі крила, поцятковані сірими та чорними цятками. А очі мінилися всіма барвами райдуги. Вона не мала нічого спільного з тими огидними зеленими мухами, які водяться на смітниках. Маша їла тільки нектар та пилок з квітів, які росли на острові Ох-хо і які їй приносили її приятельки – бджоли. Вони робили це на знак подяки за те, що Маша захищала їхні стільники від злих і ненажерливих шершнів.
Кожного ранку Маша розправляла свої величезні крила і вирушала на огляд острова. Її завжди супроводжували кілька комариків: Зіг, Зог, Заг і Зуг. Вони були маленькі нишпорки – залітали у всі шпарини, збирали всі новини і надзвонювали про них Маші на вуха. Їх було майже не чутно, тому всі думали, що Маша велика чаклунка бо вона знала про всі новини на острові. Отак вони і облітали острів - Маша: “У-у-у-у, та комарики: ззі-ззі-ззі...” А злі шершні одразу ж розліталися і ховалися у шпарини.
Вдень за безпеку жителів острова відповідала Маша, а вночі її саму стерегли пес Гавчик та кіт М’ячик. Гавчик теж обходив весь острів та захищав його від піратів, крім того він стеріг ще й маленьку хижу, яка була побудована на острові для найліпшого друга всіх звірят, тваринного доктора, який кожного року припливав на острів, щоб трохи відпочити на ньому та перевірити стан здоров’я всіх мешканців острова Ох-хо.
Кіт М’ячик ловив мишей. Капосні миші гризли бджіл, та весь час намагалися зіпсувати чудесні крила Маші, чого, звичайно, не можна було допустити.
Були у звірят і свої свята. Головне відбувалося, коли приїздив на острів доктор. Першою у чергу ставала, звичайно, Маша. Доктор перевіряв її чудесні крила і, якщо бачив хоч найменшу дірочку, то діставав клей, прозору плівку і ремонтував Машине крило. Він також чистив її вуха, тобто її вуса, бо мухи чують вусами, вух у них просто немає. Зіг, Заг, Зог і Зуг теж проходили профілактичний огляд і потім разом з Машею виконували для доктора музичний твір: „ У-у-у, зі-зі, зу-зу, зо-зо, у-у-у”. Доктор плескав у долоні і всім було дуже весело.
Собака Гавчик показував лапи, у яких позастрявали колючки, а кіт М’ячик скаржився на те, що в нього болить живіт. Доктор йому завжди казав, що їсти треба не дуже багато, тоді і живіт не болітиме.
Останніми приходили до доктора шершні та миші, доктор був для всіх – він лікував усіх мешканців острова Ох-хо, бо тільки разом вони могли жити на тому острові.
Шершні разом з бджолами запилювали квітки на деревах і траві, а миші підбирали та розносили усюди зернятка та насіння і тому кожної весни на острові виростали нові кущі, дерева та трава. Від кожного була користь і невелика шкода.
Іноді, вночі, доктор виносив на подвір’я свою далекоглядну трубу і спостерігав за зорями. Вони були дуже яскравими, набагато яскравішими ніж у місті. Кожний з звіряток вибирав собі зорю і ставав у чергу до труби, щоб подивитись на “свою”. Вони дивилися на “свої” зорі і їм вважалося, що вони теж дивляться на них і підморгують. Якщо не віриш, вийди ввечері і подивись, зорі і тобі будуть підморгувати. А от Машина зоря не підморгувала їй. Маша розсердилася, бо зірка була великою і яскравою, з’являлась вона раненько. А оскільки Маша любила рано лягати спати та і в черзі вона була першою, то ця зірка і стала „Машиною зіркою”. Виявилося, що то була зовсім і не зірка, а планета Венера. Коли доктор все пояснив, Маша заспокоїлась і пішла спати, а всі інші звірята залишилися з доктором. Так вони і сиділи під зорями до самого ранку.
Ось як жили на острові Ох-хо.
 
 
Казка про їжачка.
Жив собі в лісі їжачок на їм’я Татанчик. Звали його так тому, що він на всі зауваження завжди відповідав: „Та!..”, бо вважав, що він найрозумніший у світі. Саме це приводило до різних кумедних випадків та непорозумінь.
Коли Татанчик тільки народився, у нього не було славнозвісних голок. Точніше, вони були, але такі м’якенькі, що нагадували звичайнісіньку шкірку, як у зайчика або у лиски. А малому дуже хотілося бути таким же голкастим, як мама та тато. Мама казала йому, щоб він трохи почекав – у нього голки обов’язково стануть гострими та твердими, але скільки чекати, вона не сказала. От Татанчик тоді вперше і сказав своє „Та!..” і почав думати, як стати колючим. Подивився навколо і побачив багато голок з ялини, які лежали товстим шаром під нею. Побачив також і калюжу, яка залишилася після дощу. Не довго думаючи, Татанчик поліз у калюжу, попорпався в ній, вимазався у багнюці, а потім покачався по ялинових голках. Голки поприставали до нього і він вибрався на сонечко сушити своє нове вбрання. Спочатку було все добре – сонечко пригрівало, грязюка почала сохнути, ялинові голки теж ставали дедалі твердішими і їжачок сидів і думав, який же він молодець-кмітливець, як швидко впорався. Але коли він спробував ворухнутись, то в нього нічого не вийшло. Грязюка закоцюбла і малий опинився у твердій скоринці, як горіхове зернятко у своєму лушпинні. „Мамо!” – заволав відчайдушно, бо рота він ще міг розкрити.
Прибігла мама, але вона ніяк не могла второпати, звідки лунає голос її синочка, бо навкруги нікого не було, тільки лежала на сонячному горбочку якась грудка грязюки. Саме вона відчайдушно волала голосом сина.
- Синочку, хто з тобою зробив таке?
- Ой, мамо, я сам. Ой, допоможи мені.
- Як же ти це зробив, сину?
Довелося малому розповісти мамі, що до чого. Тоді мудра їжачиха знову штурнула сина у калюжу, грязюка розмокла, поспадала з нього. Потім мама звеліла побігати поміж стебел травички і таким чином обчистила малого розумника. А насамкінець наказала піти до лісової яблуні-кислиці і наштрикнути на голки кілька яблук.
- Але ж вони в мене м’які, мамо!
- А ти спробуй, поки ти придумував, як зробити голки твердими, вони і самі стали такими. Ніколи не поспішай, сину!
- А навіщо кислиці, мамо?
- Бо сік з кислиць допоможе тобі почиститись від усілякої зарази, яку ти начіпляв на себе порпаючись у багнюці.
Разом з мамою Татанчик дістався до лісової яблуньки і начепив на себе аж два яблука! Більше не зміг – не вмістилися на його малій спині.
Поки дісталися до нори, сонечко сіло, сутінки охопили ліс і мама вирушила на полювання. Малий сів біля нірки і почав чекати повернення мами. Дедалі ставало все темніше і темніше. Щось шелестіло у траві, шурхотіло у вітах дерев і малий подумав, що вдень все ж не так страшно. Раптом трохи посвітлішало і їжачок побачив щось чудне – наче сонечко і не сонечко. Бо воно було не таке яскраве, та ще й якесь щербате.
Невдовзі повернулася мама і малий зустрів її вигуком:
- Мамо, сонечко поламалося!
- Ні, сину то не сонечко, то його брат – місяць. Він світить тільки вночі і не так яскраво, як сонце. Скоро він буде повновидий, як сонце, а потім поступово зменшуватиметься. Пора тобі спати, ти й так багато пізнав сьогодні, а ще буде завтра та післязавтра та ще багато-багато днів, які принесуть тобі нові дива.
Через деякий час у норі почулося легеньке смоктання, то мама годувала сина, адже він ще був зовсім маленький і їв поки що тільки мамине молочко.
Дата публикации: 29.09.2006 19:33
Предыдущее: Хвіст- продовження казки про їжачкаСледующее: казки для дітей

Зарегистрируйтесь, чтобы оставить рецензию или проголосовать.
Георгий Туровник
Запоздавшая весть
Сергей Ворошилов
Мадонны
Владислав Новичков
МОНОЛОГ АЛИМЕНТЩИКА
Наши эксперты -
судьи Литературных
конкурсов
Татьяна Ярцева
Галина Рыбина
Надежда Рассохина
Алла Райц
Людмила Рогочая
Галина Пиастро
Вячеслав Дворников
Николай Кузнецов
Виктория Соловьёва
Людмила Царюк (Семёнова)
Устав, Положения, документы для приема
Билеты МСП
Форум для членов МСП
Состав МСП
"Новый Современник"
Планета Рать
Региональные отделения МСП
"Новый Современник"
Литературные объединения МСП
"Новый Современник"
Льготы для членов МСП
"Новый Современник"
Реквизиты и способы оплаты по МСП, издательству и порталу
Организация конкурсов и рейтинги
Литературное объединение
«Стол юмора и сатиры»
'
Общие помышления о застольях
Первая тема застолья с бравым солдатом Швейком:как Макрон огорчил Зеленского
Комплименты для участников застолий
Cпециальные предложения
от Кабачка "12 стульев"
Литературные объединения
Литературные организации и проекты по регионам России


Как стать автором книги всего за 100 слов
Положение о проекте
Общий форум проекта