Я вiрю: нi, не вперше я живу, Ранiше сходив кiлькакрат на Землю, Я звик вертатись у людську оселю, Багато бачив, чув, читав -- зiрву Покрив буденний з небуденних iстин Можливо, що не кращим часом й мiсцем Хвилина буде ця I цей рядок, Та за хвилину, може, вийде строк Мого у цьому свiтi iснування – Не сбудуться надiї, сподiвання... Вiддам, що маю. Хочеш, то вiзьми... Велика радiсть – бути мiж людьми, їм спiвчувати, їм допомагати, Завжди будь необхiдним людям, брате. У cвiтi два бажання, двi мети. їх здійснення є щастям для людини, Корисним бути, совiстю в життi Не поступитись... Цi лиш двi, єдинi. Свiт на любовi матерi стоїть. Любов ця перешкод не помiчає, Як сонечко, уранцi нас стрiчає Її любов... Спимо – вона не спить. Чи став своєї долі ковалем? Людина відбивається у вчинках. Ми те, як кажуть, що їмо i п’єм, Ми—всесвiти, ми променi в сутiнках Для тих, кому даруємо любов... Даруй любов щедрiше знов i знов – Повернеться до тебе сторазово. Завжди твердим хай буде дане слово, Хай вдячнiсть завше йде тобi услiд... Ось, власне, i увесь мiй заповiт | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
