Я вiрю: нi, не вперше я живу,
Ранiше сходив кiлькакрат на Землю,
Я звик вертатись у людську оселю,
Багато бачив, чув, читав -- зiрву
Покрив буденний з небуденних iстин
Можливо, що не кращим часом й мiсцем
Хвилина буде ця I цей рядок,
Та за хвилину, може, вийде строк
Мого у цьому свiтi iснування –
Не сбудуться надiї, сподiвання...
Вiддам, що маю. Хочеш, то вiзьми...
Велика радiсть – бути мiж людьми,
їм спiвчувати, їм допомагати,
Завжди будь необхiдним людям, брате.
У cвiтi два бажання, двi мети.
їх здійснення є щастям для людини,
Корисним бути, совiстю в життi
Не поступитись... Цi лиш двi, єдинi.
Свiт на любовi матерi стоїть.
Любов ця перешкод не помiчає,
Як сонечко, уранцi нас стрiчає
Її любов... Спимо – вона не спить.
Чи став своєї долі ковалем?
Людина відбивається у вчинках.
Ми те, як кажуть, що їмо i п’єм,
Ми—всесвiти, ми променi в сутiнках
Для тих, кому даруємо любов...
Даруй любов щедрiше знов i знов –
Повернеться до тебе сторазово.
Завжди твердим хай буде дане слово,
Хай вдячнiсть завше йде тобi услiд...
Ось, власне, i увесь мiй заповiт
|
|