Никто Вас так не любит – я один. А я люблю, как проклятый. До смерти. Рай на земле, где вечер, счастья дым, и времена в извечной круговерти, всё это – Вы. Мне душу оголив, дымят столетья, воды и народы… Моя вы память: степи-ковыли, зари багряный голос и свободы. Услышьте: мой счастливый шепот – Ваш. Каким теплом он высветил рассветы… Я Вас люблю – как соль свою Сиваш, как роща в декабре свой лист последний. © Марина Друзь Вас так ніхто не любить. Я один. Я вас люблю, як проклятий. До смерті. Земля на небі, вечір, щастя, дим, Роки і рік, сніги, водою стерті, Вони мені одне лиш: ви і ви… Димлять століття, води і народи… Моя ви пам'ять степу-ковили, Зорі червоний голос і свободи. Дивіться, гляньте: мій — то голос ваш: Як світиться він тепло на світанні… Я вас люблю, як сіль свою Сиваш, Як ліс у грудні свій листок останній © Николай Винграновский |