Изорваны на клочья лета сны , Такие разные, не знавшие повторов ... То обжигающи, то , как волна , нежны касаньем легким бархатных покровов. А крылья беззаботной непоседы Над тихой безмятежностью воды Жужжанием звали духов на беседы , и сладким соком полнились плоды . Снов не поймать , как и не тронуть миг , Лишь пригубить лиловых бликов света , Что просочился соком голубик В ладони заколдованного лета. Роздерлися на шмаття літні сни, Такі яскраві, ні на що не схожі... Якісь жагучі й, мов бурштин, ясні, Як доторк оксамитового ложа. А крильця безтурботної вертухи Над люстрами спокійної води Дзижчанням викликали добрих духів, І соковитими були плоди. Снів не спіймати, не торкнути мить, Лиш пригубити солодкавіть світла, Що цідилась, немов густа блакить, У ночви зачарованого літа. (Лана Сянська) |