Я помолчу, доколе мир играет в нарды иллюзиями тех, чье имя - запасной. Отмерены уже мной десять жалких ярдов, всего один лишь раз, хоть правильный - седьмой... Надену не шифон - накину темный бархат, на сцене появляться мне негоже. Я здесь побыть хочу, среди земного ада, и переждать антракт, укрывшись в первой ложе. Пусть мыслей кружева широкая упрячет фалда, лишь прикоснется грусть ко мне журчанием реприз. Я расплачусь за все. Пикантное же это сальдо укроет плотный бархат мой в ряду сутан и риз. А чтоб кому-то лишнего не грезилось порою, то с ними буду до тех пор стыдливо-отчужденной, пока бесстыдно я твоей ладонью не прикрою души глубокий вырез на груди - такой бездонный... Оксамитний вірш А я помОвчу, доки світ пограє в нарди Ілюзіями тих, хто ще на лаві запасних, Я вже відміряла якихось десять ярдів, Але лиш раз... а кажуть треба - сім. Одягнуся не у шифон, - загорнусь оксамитом, Не вийду з-за куліс, не зможу, Я хочу тут побути, з цим спекотним літом, І пересидіти антракт у першій ложі. А вигини думок ховатиме широка фалда, Лиш сум торкне мене перетіканнями реприз, Сплачу за нього і за щастя, а пікантне сальдо Сховає оксамит, щільніший від сутан і риз. А щоб кому там не примарилось, не подвоЇлось, Я сором"язливо-люб"язна буду доти - доки, Не затулю долонями, без сорому, - твоїми На грудях декольте душі, до неможливості глибоке. ( Лана Сянська ) |