Життя фонтанує у фокусі готики, диктуючи серцю і тугу, і жаль. Докором крокують, кружляючи, ходики. У суєтнім колі сумує скрижаль. Підмиті основи річками чи зливами, фортеці епохи скажено тріщать, забувши про намір здаватись щасливими і навіть про ліки: любити й прощать. Звертається звичкою зір до збитковості, що долею справжнє несе на чолі, дивуючи апофеози святковості, які знизу зверхньо радіть почали. Дарма відшуміли легендами римляни, яким донедавна вклонялась латинь? ...Замріяне море у небо поринуло: з його хвильовим коливанням летим. Розвинутим розумом дух опановує і кличе його в золоту далечінь, яка задивилася звичкою новою на крила, що вік до буття залучив. Потужною силою ставши налитими, майбутні ліси під вітрами зростуть, своїх берегинь залучивши молитвами, якщо заборонять пожари роздуть. Я бачу світила і вірю надіями, що піна ілюзій програє росі, а мудрість, що владою буде наділена, купатися схоче в суцільній красі. | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
