Навіщо знов вночі пишу рядки? Коли весь люд давно вже спочиває, мої думки — прискіпливі граки, і порятунку я від них не маю. І навіть, коли втомлена й сумна І часу ні на що не вистачає, поезія — немов трясовина, схопила й нізащо не відпускає. Розплющу очі — навкруги краса… Зелені весни, білосніжні зими, Над головою сині небеса й кружляють поряд рими, рими, рими… Заплющу очі, що за дивина? Слова блукають в темряві глибокій. Скажіть, благаю, в чім моя вина? За що в житті отримала неспокій? Свою любов та потяг до письма не раз я намагалась задушити, але все марно й мабуть не дарма — без віршування я не вмію жити. | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
