Скажи, мамо, для тебе я рідний? Чи, скоріш, непотрібний байстрюк? Для чого на життєвий дорозі Встановила без кришки ти люк? Ти не раз вже мене не хотіла, Але я все-одно приходив, Натякала, хіба що не била, Говорила, що серцю не мил. Не за власним бажанням поїхав З твого дому ще мій прадідусь. Але в мене була все ж надія, Що до тебе колись повернусь. Я приїхав. Ти, вперш, відхилила, Другий раз – знову щось, та не те. Втретє я наполіг, ти впустила. Й все, наче, більш-менш, хоч, проте… Ти не хочеш, щоб я зберіг ім’я. Хочеш ти, щоб не так говорив. Мамо мила, я тебе кохаю. Вочевидь, хоч для тебе не мил. Звинувачений: я народився Не в лісових обіймах твоїх, Але завжди носив тебе в серці. Й цей клич, він в мені не затих. Мамо, мамо, милуюсь тобою, Красотою небесних полів. Ти пробач, але я не поїду, Хоч далеко не кращий з синів. | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
