Шляхи,перехрестя і брами, І очі з відомським вогнем. Я (вірите, пані Оксано?) Була Вавілонським царем. Я мовчки складала закони Під схвалення давніх богів І вірила, що перегони - То справжнє життя для царів. Ще й досі таблички із глини Чиїсь будоражать уми. А в мене нема батьківщини - Ні царства, ні навіть війни. Я - дика, свавільна(свавільний?), На попелі тисячоліть Зворушено, гірко і сильно Благаю богів:"Поверніть!" Не трон, де сидів я чи лежав, Не землю. де крові лилось! А ту незбудовану вежу, З якої усе почалось. Я б мовчки, скривавлена й боса, Її будувала одна. Ні вітер, ні спрага, ні роси, Ні смерть, ні жорстока війна Не зможуть мене зупинити, І в мороці духів чи душ Я зможу її захистити Тим вічним і справжнім: не руш! | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
