Дивний випадок на сніговому полі.

 

Олег Ручинський

Редактор - Таміла Тарасенко

 

Розділ 1.

Січень

.

Лісові засніжені дерева іскрилися у ранкових сонячних променях.

На даху хатинки, вкритої пухнастою шапкою снігу, що нападав за ніч, визирав чорний димар. Із нього рівненьким стовпчиком у гору підіймався білий димок.

Це снідали наші добрі знайомі - детективи Лис Борис та Папуга Галактіон.

У справжній пічці весело тріскотіли справжні соснові полінця. Із радіоприймача тихо лунала приємна мелодія, яку транслювала міжзоряна радіостанція.

Детективи із апетитом смакували пиріжками із журавлиною, запиваючи їх гарячим чаєм із медом.

- Борисе, - порушив «апетитне» мовчання Галактіон, - Я учора зробив наукове відкриття!

- Ти б краще учора свою частину прибирання до кінця зробив! – Лис Борис присунув до себе банку з медом, - Чому квіти не политі?

- Борисе! Не чіпляйся до вченого птаха! Поллю…

- Ну, й що це за відкриття таке?

- Можу довести, що у тебе всередині знаходяться тварини! – солідно виголосив Папуга.

- Це що за нісенітниці? Чи ти забув, що в нашому лісі… Та що там у лісі, на нашій планеті

звірі давно вже не їдять одне одного! Земна наука зробила Великий скачок у харчовій промисловості.

- Дилетантське мислення! – гордо відповів Папуга, - Усе у світі складається із атомів! Навіть Лис Борис!

- Це відомо кожному малому. У чому ж відкриття?

- Атом під мікроскопом виглядає як хмаринка. А якщо у світі усе відносно, я стверджую, що ця хмаринка – Усесвіт! Отже, у ньому є свої галактики, зірки, планети. А на цих планетах мешкають різноманітні рідкісні тварини. А звідси витікає що?

- Що?

- Що наш Лис Борис –це велетенське вмістилище мілліардів - мілліардів галактик, зірок, планет і тварин! – Папуга присунув до себе банку з медом, - От такий я - вчений птах!

Несподівано їхню розмову увірвав телефонний дзвінок, що пролунав за вікном. Лис Борис здивовано визирнув на вулицю. Телефонний дзеленчання, схоже, лунало із бджолиного сарайчика.

- Слухай-но, вчений пташе, а чого це наш телефон у бджіл? – здивовано запитав Лис.

- Та тому, що ми завели бджіл, - відповів Папуга, уписуючи медок… І раптом згадав, що вчора забув телефон у бджолиному сарайчику! – Ну, ти ж сам говорив, що порядок має бути ідеальним! – вигукнув Папуга перше, що спало на думку, - Так що щільниковий телефон у бджолиних щільниках… ідеальний порядок!

- Так піди і принеси його! – посміхнувся Лис і відсунув від Папуги банку з медом.

- От і наводь після цього порядок! – настовбурчив пір’я Папуга.

Галактіон зовсім не бажав здійснювати ранкову прогулянку глибоким снігом. Та що поробиш? Бурмочучи щось про порядок та безлад, він, підвівшись з-за столу, заплигнув у валянки і накинувши на себе жовтеньку шубку з капюшоном, вийшов із хатинки.

Лис Борис сьорбнув чайку і знову посміхнувся, дивлячись у віконце, як невдоволений Галактіон протоптує стежинку до бджолиного сарайчика.

Потім лис підвівся, підійшов до грубки і приклав лапи до теплого димаря.

Нарешті за спиною Лиса рипнули двері. Він повернувся. На порозі стояв сніговий ком, стискаючи у крильці телефон, що настійливо дзеленчав.

- Як сніжок? – іщ іронією запитав Лис Борис.

- М’якенький. Мені сподобалося, - не здаючись, відповів «сніговий ком».

- Так може, потім віднесеш телефон назад?

- Ні вже, шефе! – швиденько відгукнувся Папуга, струшуючи налиплий сніг. – А то ще бджоли покусають, - і додав про себе: «Із шефом жарти погані. Так увесь день можена у снігу проборсатися…»

І Папуга мовчки простягнув Лису телефон, що продовжував дзеленчати.

Лис взяв слухавку.

- Ну, і чого це він перемащений медом?! – Лис Борис витягнув із кишені джинсів універсально-витиральну хусточку.

- Я хотів дізнатися, що роблять бджоли взимку… Ну, й там його забув… У вулику…

- Сплять бджоли взимку! – відповів відомий детектив і швиденько телефон від меду, увімкнув з’єднання, - Лис Борис слухає… Доброго ранку… Як це?.. Не може бути!... Звичайно, буду чекати!

Лис вимкнув телефон.

- Галактику, зараз до нас у хатинку завітає Олень.

- Олень? – Папуга подумав і захихотів: - Не завітає!

- Чого це?

- А в нього роги в наші двері не пролізуть!

Лис підійшов до вхідних дверей, оглянув їх і прикинув лапами розміри:

- Нічого, голову поверне і пролізуть…

 

Розділ 2.

 

Не минуло і п’яти хвилин, як у хатинці задзеленчав двірний дзвіночок.

- Відчини, Галактику, це – Олень, - попрохав Борис, що саме читав за робочим столом.

 

- А мені здається, що краще Вам, шефе, - відповів Галактіон, захопившись комп’ютерною грою. – Направляти роги – справа серйозна…

Лис, усміхнувшись, встав із-за столу, підійшов до дверей і відчинив.

На порозі стояв Благородний Олень.

- Доброго ранку! – сказав Олень. – Ви дозволите увійти?

- Так-так, звичайно! – відповів Лис Борис.

Він відійшов на кілька кроків у бік і з цікавістю почав спостерігати, як Олень примудриться потрапити у хатинку з такими великими рогами.

Та для Оленя це не становило великих труднощів. Видно, він давно звик справлятися із такими незручностями.

Олень зграбно повертів головою і вже за мить увійшов.

Лис Борис причинив за ним двері.

- Чай з медом будете? – запитав він.

- І пиріжки!!! – не відриваючись від екрану, гукнув Папуга.

- Дякую, - легенько покрутив головою гість,- Ми вже поснідали.

- Що ж, розповідайте, що трапилося? – відомий детектив схрестив лапи на грудях.

- Випадок дуже дивний… - почав Олень, - Ви не повірите! Я сам спочатку не вірив…

- Ми звикли до дивовиж! – відгукнувся Галактіон, - От я вчора зазирнув у бджолиний вулик, а бджоли не те, що не покусали, навіть не злетіли. Так тільки, крильцями тріпочуть… Хочете, розповім, як вони крильцями тріпочуть?

- Про це ми з тобою поговоримо пізніше, - відповів Лис, - Слухаємо Вас далі, шановний Оленю.

- Зимою, як вам відомо, нам, копитним, важко знайти природній корм. Тому час від часу я посилаю свого сина до Залісного торгівельного центру за зеленою травичкою.

І от сьогодні рано-вранці він повернувся без нічого. Та не це головне! Син прибіг сам не свій і почав розповідати про неймовірні речі! Він сказав, що за ним на Широкому полі, котре біля нашого Лісу, погнався наш Вовк-Одинак! Син почав переконувати, що Вовк хотів напасти на нього! І лише завдяки тому, що він скину із спини мішок із травою, йому пощастило врятуватися!

Лис Борис від подиву впер лапи в боки:

- Що за нісенітниця! – сказав він, - звіри в нашому лісі не нападають один на одного! Та й у торгівельному центрі для Вовків усе є!

- Мабуть, сьогодні соєву крільчатину не завезли, - із гумором вставив Папуга.

- Галактіоне! Як на мене, тут не до сміху, - і лис знову звернувся до Оленя: - Може, Молодий Олень щось переплутав?! Може, Вовк просто пробігав повз нього у своїх справах?

- Я теж про це подумав, - кивнув головою Олень, - І тому тут же побіг за тим же маршрутом.

- Мішок з травою валявся? – запитав Лис.

- Ні, але сніг у тому місці був прим’ятий. Та й крім слідів сина, дійсно, неподалік були і сліди вовка. У нас, оленів, на них історична пам'ять.

- Нічого собі справи… І куди ж могла дітися трава? – похитав головою Лис, - Бути такого не може, щоб наш Вовк перетворився на дикого звіра. Я ж його нещодавно бачив… І все ж я думаю, що це – випадковість. Перетнулися стежки, от і примарилося…

- Може, сину і примарилося, але ж я – дорослий Олень! Я ж пішов до Торгівельного центру і знову купив трави. І щоб ви думали?! На зворотному шляху, на тому ж Широкому полі, за мною дійсно погнався Вовк!

- Наш Вовк збожеволів! – зробив висновок Папуга.

- Сам не знаю чому, але я теж почав тікати від нього з усіх ніг! Коли ж підбіг до лісу - озирнувся. Вовк уже був поряд. Його очі палали тваринною дикістю! А із пащі йшла піна! Ледь заховався за деревами…

Лис підійшов до робочого столу, сів за нього і замислився.

Олень і Папуга мовчали, не насмілюючись заважати відомому детективу.

- Мені треба оглянути це поле, - нарешті мовив Лис Борис.

- Шефе! Так там же снігу по грудку! – показав на собі Папуга, котрому ця ідея зовсім не сподобалася, - О, придумав! – знайшовся він, - А давайте подивимось на Широке поле в комп’ютері! Там же є топографічна карта! І вигляд згори теж повинен бути…

- Якраз це мені і потрібно, - Лис Борис підійшов до комп’ютерного столика. Туди ж підійшов і Олень.

Галактіон швиденько вимкнув свою стрілялку. Натиснувши кілька клавіш, він увійшов до Інтернету.

- Ось воно, це поле! – задоволений собою, повідомив Папуга, - Вигляд згори!

Лис Борис уважно оглянув малюнок на моніторі.

- А оце що за два стовпчики посередині? – показав він лапою.

- Це високий пеньок і столітній розлогий дуб, що стоїть самотою, - пояснив Олень.

- Як вдало вони стоять… Зовсім поряд… - потер лапи відомий детектив, - Завтра, шановний Оленю, Ви знову підете до Торгівельного центру…

- Але зеленої трави нам поки що вистачить… Я ж приніс…

- Трава тут ні до чого. Ви побудете трохи у Центрі і повернетесь тою ж дорогою, що й сьогодні…

- А якщо за мною знову поженеться Вовк?!

- А це вже наша справа, - упевнено відповів Лис Борис, - Головне, щоб Ви пробігли між деревом та пнем.

- Борисе, - почухав чубчик Галактіон, - Може поясниш свій задум?

- Поясню пізніше, - відповів Лис, - Треба ще над дечим поміркувати… Та назавтра нам знадобляться мотузки, ножиці… Галактику! Пам’ятаєш, у нас була риболовна сітка?..

- Це та, яку ми конфіскували у браконьєрів у сузір’ї Риб?

- Та сама!

- Так вона ж у бджолиному сарайчику!

- Принеси, будь-ласка!

- Так там же снігу по грудки!

- Ти маєш рацію, детективе Галактіоне, праця детектива нелегка…

 

Розділ 3.

Рано-вранці наступного дня бадьорий Лис Борис будив Галактіона:

- Галактику, вставай… Галактику, вставай… Вставай, помічнику!.. На роботу час!.

Папуга ледь розплющив сонні оченята. Перед ним стояв шеф у білому комбінезоні.

- Шефе, - пробурмотів Галактіон, - У нас сьогодні показ комбінезонних мод?

Лис Борис посміхнувся:

- Уставай, пташе, а то Вовка покличу.

Після цих слів сон у папуги відразу зник. Йому так півночі ввижалися вовчі морди.

Папуга підвівся із диванчика:

- Борисе, а навіщо ти начепив на себе цей комбінезон? У нас же є чудові шуби із Сніжної планети.

- Потім побачиш, - хитро примружився Лис.

- Дійсно, якщо Ви тоді не сказали, навіщо купили комбінезон, чи варто було чекати зараз іншої відповіді.

- Швидко вмивайся, зодягайся! На столі твій пиріжок із чаєм. Тільки не затягуй із сніданком!

- Борисе, - захихотів Папуга, - Сподіваюся, мені не доведеться закутуватися у біле простирадло? Адже у мене нема такого розкішного доісторичного комбінезону, як у тебе!

- А він тобі і не потрібен, - Лис Борис розчинив дверці шафи, де зберігалися старі речі, - Ти зодягнеш ось цю сіреньку шубку.

- Мені ходити у цьому лахмітті?! – обурився Папуга, - Та мене ж кури засміють!

 

Розділ 4.

 

Через деякий час Лис Борис у білому комбінезоні та Папуга Галактіон у сірій шубці підійшли до розлогого дуба на Широкому полі.

Лис поглянув на годинник:

- Треба поспішати. От-от надійде Олень.

Лис витяг із сумки мотузку. Один край він прив’язав до високого пня. Потім простяг мотузку до дерева і прикидав її снігом. Другий край він завів за дерево.

- Будемо грати у велику скакалку? – спостерігаючи за діями шефа, запитав Галактіон.

Із лісу вийшов Благородний Олень. Він підійшов до детективів і привітався. Ті поздоровкалися у відповідь.

- А зараз, - звернувся Лис до Оленя, - робіть, як я вчора казав: йдіть до Торгівельного Центру. Прогуляйтесь по ньому хвилин десять і не поспішаючи повертайтеся назад. І головне! Щоб не трапилося, Ви повинні пробігти між цим пнем і дубом!

Олень ствердно хитнув головою і попрямував до Центру.

Лис витяг із сумки сітку для рибної ловлі:

- А ти, Галактику, бери цю сітку і лізь на дуб.

У Папуги від подиву розтулився дзьоб:

- Шефе, - нерозбірливо протягнув він, - Я що, на дубі буду рибу ловити? Та ж на нашій планеті ловити рибу заборонено… Навіть на дубі…

- Не пустуй, помічнику, а слухай мене уважно…

І відомий детектив виклав йому план дій.

 

Розділ 5.

 

- Галактику, ну як ти там, на дереві?

- Чудово! Відчуваю себе гордим орлом!

- Дивися, сам у сітці не заплутайся, гордий орел!

- Горду пташку сіткою не злякаєш!

- Так, тихіше, пташе, - Лис миттєво ковзнув за дуб, - Он бачиш, Олень повертається…

- Гарно повертається… На те він і Олень! Тварина благородна…

- Ти б поменше торохтів… Сам-то Оленя бачиш?

- Темна гірка на білому снігу!

Лис згадав, що Папуги погано бачать далекі предмети.

- Тоді пригодуйся! Розв’язка вже близько…

Тим часом Благородний Олень не поспішаючи наближався до детективів. Раптом ніби з-під снігу вискочив Вовк-Одинак! Із загрозливим риканням він кинувся за Оленем1

Олень озирнувся, здригнувся і з усіх ніг понісся полем.

Відстань між ними повільно скорочувалася… Та, незважаючи на жах, Олень не забув настанов відомого детектива!

І от він вже промайнув між високим пнем і розлогим дубом. Слідом за ним у ці ж природні ворота вскочив Вовк-Одинак.

У ту ж мить Лис Борис натягнув мотузку. Вона піднялась і Вовк клубком покатився по снігу.

- Галактику! – наказав Лис, - Кидай сітку!

Відповідно до плану, Папуга скинув шубку і тяжко випурхнув із вершечка дуба. Підлетівши до Вовка, що не рухаючись простягся на снігу, кинув на нього сітку. Вона огорнула Вовка парашутиком . Вовк-Одинак скочив, але уц ту ж мить заплутався у сітці і знову впав у сніг.

І у цю ж мить у декілька стрибків до нього підлетів Лис Борис. Він вхопив сітку і затяг її

більш туго.

- Що це?! Що це?! Що відбувається?! – завив нічого не розуміючий Вовк.

- Ви що, вирішили озвіріти?! – суворо запитав Галактіон, який вже спустився на сніг.

- Нічого я не вирішив! – відповів Вовк, зовсім збитий з пантелику. Він так сильно заплутався у сітці, що ледь міг поворухнутися.

- Ви що, вирішили деградувати?! – не заспокоювався Папуга.

- Що-що я вирішив? – ошелешено перепитав вовк.

- можна подумати, що Ви не знаєте, що наш Ліс відзначений Тваринним співтовариством перехідним кубком за зразкову поведінку!

- Добре, Галактику, заспокойся, - втрутився Лис Борис і суворо запитав у Вовка, - Ви навіщо переслідували Оленя? Відповідайте!

- Розплутайте мене! Я ні в чому не винен!

- Спершу Ви нам розповісте, що значать ці Ваші оленячі погоні! А там видно буде, що з Вами далі робити.

- Так-так, - згодився задиханий Олень, що обережно наблизився до місця події.

Вовк-Одинак зрозумів, що іншого виходу немає і почав розповідати.

- Добре, - згодився він, - тільки нікому не розповідайте! Це - сюрприз для нашого Лісу!

- Це ми вже помітили, - похитав головою відомий детектив.

- Зачекайте! Не розповідайте!- раптом вигукнув Папуга.

- Так розповідати чи не розповідати? – перепитав Вовк.

- Та я тільки на дуб за шубою зганяю! Не травень надворі. Холодно!

 

Розділ 6.

 

- Справа в тому, - заговорив Вовк, коли Папуга повернувся вже у шубі, - Що я виграв кастинг на головну роль в новому історичному фільмі.

- Що таке кастинг? – запитав Олень.

- Це конкурс такий! – пояснив Лис Борис.

- Конкурс краси! – тоном знавця додав Галактіон, - Ну, чи всього, що пов’язане із красою. Ось я одного разу записався на кастинг телепередачі «Розправимо ж крила»!..

- Галактику! Потім розправиш крила! – увірвав його Лис, - Розповідайте далі.

- Головний режисер цього фільму, - продовжив Вовк, - Відомий Заєць Євлампій!

- Нічого собі! – вигукнув Галактіон, - Сам Євлампій!

- У цьому фільмі є епізод, як у доісторичні часи Вовк переслідує Оленя. ЙІ євлампій наказав мені тренуватися!

- То й сказали б про це Оленю, - здивувався Лис, - невже б Благородний олень відмовив Вам у цьому проханні!

- Звісно б, не відмовив! – погодився Олень.

- Я говорив про це із Зайцем. Але він суворо наказав не робити цього! Інакше, мовляв, сцена не буде скидатися на реальність! От я і переслідую Оленів… В образ входжу… Так Заєць наказав!

- Так, - задумливо мовив відомий детектив, - Творчі особистості – дивні звірі…

- І що ми тепер будемо робити? – стиснув плечиками Галактіон.

- А зробимо ми так, - сказав Лис, - Галактику, ось тобі ножиці, звільниш від сітки Вовка. А я провідаю нашого кінорежисера. Де, Ви кажете, він зупинився?

- Готель. Біля Залісного торгівельного центру. Номер люкс!

- Толі я побіг…

- Почекайте, шановний Лисе Борисе! – зупинив його Благородний Олень, - Від усіх Оленів нашого Лісу хочу висловити Вам подяку! Адже Ви позбавили нас такого страху…

- Нема за що, - скромно відказав Лис, - Просто ми із Галактіоном виконали свою роботу. А зараз дозвольте відкланятися… Галактику! Чого стоїш! Ножиці діставай…

 

Розділ 7.

 

Минуло два тижні.

Детективи вже почали забувати цей випадок на Широкому полі. Та одного разу задзвонив телефон.

- Лис Борис слухає, - взяв слухавку відомий детектив, - Так… Доброго дня… Дуже приємно… Дякую… Ми просто виконали свою роботу… Звичайно… Обов’язково увімкнемо!

Поклавши слухавку, Лис попросив Папугу:

- Ну ж бо, Галактику, увімкни телевізор!

- Та набридли вже ці реаліті-шоу! – відгукнувся із свого диванчика Папуга.

- Увімкни-увімкни! Канал - «Кіномистецтво»

Папуга знехотя підвівся із диванчика і, підійшов до телевізора, натиснув кнопки.

- А зараз, - почувся з екрану урочистий голос Ведучого, - Дозвольте відрекомендувати вам переможців у номінаціях «Найкращий історичний фільм» та «Найкращий актор Усесвіту»! Це – представники планети Земля – кінорежисер Заєць Євлампій та актор – Вовк-Одинак!

- Нічого собі1 – Папуга аж підлетів від подиву.

На сцену підіймалися Вовк-Одинак, що аж сяяв усміхом, і весь в бинтах режисер Заєць.

- До речі, Борисе, забув спитати: а навіщо ти тоді бігав у готель до Зайця?

- Я дав йому координати планети, де звірі ще не досягли цивілізації. Це планета Диких Джунглів. Хай там тренуються…

Папуга захихотів:

- Так це тому відомий режисер увесь у бинтах?!

- Таке воно інколи – справжнє мистецтво…