Знову сніжинка вікно прикрашає, На площах, майданах музика грає, Стукає в двері свята початок, Багато тепла, дарунків багато. Дзвони годинника ось-ось сповіщать, Що Року Новому пора розпочать, Ваш вихід, сеньйор, сер, товариш, Заходь, ти сміливий, ніколи не квапиш. Ця пунктуальність - хвилина в хвилину, Затримавсь б хоч раз ти на годину. Щоб ще раз у вічі тобі подивитись, Щоб ще найдорожчим насолодитись, Щоб знову мені все було “трин-трава”, І від щастя крутилась моя голова. Щоб я не питала, а ти говорив, Як ніжно всю вічність мене ти любив, Щоб погляд твій був якнайдовше ласкавий, Шоб так, як колись, мене пестив і бавив. Та час-це не шлях, де зупинки бувають. Ці дні і роки так швидко минають, Лиш пам’ять моя може все відтворити, Від спогадів тих починаю тремтіти. Невже це було і зі мною, коли? Так добре і лагідно ті ночі пливли, Яскравії дні вступали у царство, І світлії чари зі мною у братстві. І ось Новий Рік - свіча на столі, Ялинка виблискує там, у імлі. Я келих підношу до своїх вуст, І чую я кроків засніжених хруст. Вітаю, мій милий, тебе із святами, Вітаю, коханий, вітаю з дарами, Які нам приносить таке от життя, В якому ти мій, і я ще твоя. В якому ти мій, але я не твоя. В якому ти мій, а я – це не я. Із Роком Новим , із Новесеньким часом, Бо той вже старий, він не взмозі дать щастя… |