Онаній Іванович

Нарис

Великий Самбір - село стародавнє, яких багато в Україні. Якраз тут декілька верст в напрямку до колишньої гетьманської резиденції Батурина і на північ до Путивля проходила колись подільна смуга (щось подібне до сучасного кордону ) між Росією та Річчю Посполитою, а також дуже давній шлях, протоптаний ще мабуть сарматами, по ньому нібито проїжджав до Київа Ілля Муромець. А на узбочині цього щляху – высока могила, яка зветься в народі Солов`яна. Як передається з давнини саме тут Ілля і зустрівся з Солов`єм-розбійником. Чи так воно, чи не так це історичною наукою не підтверджено, але і не відхилено. Тому і держиться в народі цей погляд. Так же достовірно і те, що десь по цьому шляху йшли на Москву із польського Самбора війська самозванців Лжедмитрія першого і другого, більшість військ складали кріпаки , яких вели за собою їх пани, а також втікачі, яким обіцяли волю і наживу. Одним словом, таких, що надіялись якось позбавитись кріпацького ярма. В ті часи тут були великі гущавини лісів, про що свідчать ще й зараз знайдені в болоті товстезні морені дуби. Далі на південь уже починались безкрайні степи.

І здавалось кріпакам, що саме тут, в ціх хащах, і можна буде зажити вільно і спокійно, подальші від своїх гнобителів. Після розгрому обох Лжедмитріїв, а також повстання Болотникова, що зародилось в сорока верстах в добре відомому Путивлі, весь цей люд і збирався в таких потайливих місцях.Так, мабуть, і виникли серед густих хащів два нових поселення втікачів, які і назвали по імені своєї покинутої батьківщини Самборами - Великим і Малим. Та даремні були надії селян на вільне життя. Скоро пани добрались і сюди. І стали переходити самбірці із рук в руки: від польського пана до українського козацького реєстрового старшини, а від того — до російського пана. Так аж до самої реформи розкріпачення. Останній із володарів Великого Самбора був якийсь дворянин Мєшков. Десь в сімнадцятому столітті вперше в паперах появилась і згадка про Великий Самбір.На горі посеред села над нешироким струмком річки Малий Ромен про панщину довгі роки нагадували руїни маєтку та високі осокори, що оточували його.

За декілька століть Великий Самбір з маленького селища выріс в велике, а після реформи і багате, село, яке простягнулось уздовж річки майже на п`ять верст з своєю церквою, шинком, декількома крамничками, водяним млином, та численними вітряками. Недоставало тільки школи. На все село письменних було три чоловіки-священник, диякон та писар, приблудний звідкілясь сирота, який витримавши всі тортури дяка, все –таки вивчив книжну примудрість.

От тоді на громадському сході селяни і вирішили збудувати школу.

В земській управі, куди вони звернулись, їм допомогли і загальними зусиллями поставили будинок для класів і ще один для учителя. А в кінці

літа в село приїхав і учитель з сім`єю – молодою дружиною і двома дітьми.Звали його Онаній Іванович. Разом з дружиною,теж учителькою, та

1

священником вони і повели навчання в новій земській 3-х річній, пізніше переведеній в 4-х річну, школі. Як відомо, в ціх школах навчали читанню,письму , рахуванню та закону божому. Але Онаній Іванович видно був людиною широких поглядів, бо подавав дітям багато і других знаннів про природу, історію та географію, що не завжди подобалось священнику, який інколи справедливо бачив в цьому крамолу.

Навчанння, звичайно, велось на російській мові, хоч уже зароджувалась і

українська література були відомі письменники, що писали по- українському. В сусідньому селі Гирівка гостював сам Тарас Шевченко в

сім`ї Лазаренко, з трьома братами якої він дружив.

Одначе,правду кажучи, не всі селяни зразу стали посилать дітей в школу, уважаючи, що головне в селянському житті це уміння працювати на землі і в господарстві, а не «читати книжки» як думалось їм, особливо коли стосувалось це дівчат. Прийшлось учителю побувати не в одній сім`ї, щоб переконати батьків віддати до школи дітей. Поступово перший в житті села клас все-таки був заповнений.

Звичайно, тут мало своє значення і те, що поважний сімейний учитель сподобався селянам з першого погляду.А пізніше добре враження про нього повністю підтвердилось.Він був і учителем , і директором, і , що особливо цінилось на селі., ретельним господаром . Учитель не тільки учив дітей грамоті, а також вносив в селянське життя і культуру. Перший раз в історії села діти побачили на Різдвяні святки ялинку, брали почитать книжки із хоч покищо невеликої бібліотеки учителя. Онаній Іванович вперше ознайомив декого із селян як можна одержувати газету, які книжки хліборобу будуть корисні. Поступово селяни прилучались до агрономії і бачили, що це приносить свої добрі плоди в їх хліборобстві і взагалі в господарстві

Тепер на вечірніх засідках, на які з давніх часів, особливо зимніми вечорами, збирались сусіди, частенько появлялись то газети, то книжки. А дехто із багатіших селян то навіть регулярно стали придбавати різноманітну літературу. Так зусиллями і під впливом учителя зростала культура села. Не випадково ж на горищах та в скринях самбірців і в наші дні трапляються старовинні книжки, «Нива» , а зрідка і тодішні газети.

Онаній Іванович завжди був бажаною людиною і в кожній сім`ї, і на громадських сходах, де селяни прислухались до його зауважень, або порад. На селі вже стало ненаписаним законом , що при всіх життьових суперечках раніш ніж звертатися до мирового судді суперечники приходили до учителя, щоб послухати його погляд на їх справу. Він умів з селянами вести розмову переконано і досвідно. За короткий час на селі не було більш шановної людини ніж Онаній Іванович, бо він добре розумів селянське життя з його турботами, радощами і журбою. А лихі часи нікого не минали: то нахлине жорстокий неврожай, то мор на худобину, то пожежа змете якусь вулицю покритих соломою будівель. Не кажучи уже про особисте лихо в якій –небудь сім`ї.

Не минуло таке лихо і самого учителя.

Оскільки численність школярів значно виросла,(школу стали відвідувати і дівчата), з повіту прибув ще один учитель, молодий вродливий хлопець. І полюбились вони з молодою дружиною Онанія Івановича. Та так, що покинула вона свого немолодого вже чоловіка і своїх двоє дітей і зникла з села разом зі своїм закоханцем.

Нелегко прийшлось би учителю, якби не безкорислива допомога селян.

Дякуючи цій допомозі він так же ретельно як і раніш продовжував навчати уже друге покоління самбірців, тобто , наших батьків.

У мене в руках посвідчення, видане сто років назад Повітовою Радою моїй покійній матері в тім, що вона закінчила як сказано «курс учения в земском начальном народном училище». Це було вже останнє покоління, яке навчав Онаній Іванович в Великому Самборі, де трудився майже до самої революції. Постарів він дуже за довгі роки свого учителювання в селі. Виросли за цей час уже діти і навіть онуки його перших учнів і його власні діти, яким теж треба було якось улагоджувати своє життя. Та і працювати в школі ставало вже непосильно. Наступив час покинути йому село, яке стало рідним за довгі роки проживання і праці. Дуже жалкували за ним селяни, розуміючи як багато зробив для них добра учитель. Проводили його так, як проводили десять років раніш переселенців в далеку Сибір, з вдячністю, тривогою і надією на все краще.Кажуть, поїхав кудись в другу губернію на свою бАтьківщину, де нібито доживав свій вік його дуже старий батько -священник.

Залишив Онаній Іванович в Великому Самборі про себе самі добрі спомини. На жаль,не було тоді ні Дошок Пошани, не давались ордена і медалі. Зате згадки про цього великого трударя передаються від одного до другого покоління . Навіть внуки і правнуки знають його ім`я.

Пройшло майже століття. В селі вже в тридцятих роках минулого сторіччя було зведено ще один будинок для школи-десятирічки, де навчалось в три зміни тисяча учнів і не стало жодного неграмотного в

усьому селі, як і по всій країні.Виросла ціла плеяда своєї інтелігенції: учителів, медиків, офіцерів, інженерів. От такий смолоскип запалив сто років тому назад в селі простий земський учитель Онаній Іванович.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3