Важкі краплини падають квапливо У веселкові бульбашки калюжі, Я відчайдушно пробіжу крізь зливу І мокрий одяг – це мені байдуже. Змиває бруд з бруківки тепла злива, З-під колеса машини сипле бризки; То дійсно є вона?! Таки вона вродлива!? Срібляться у повітрі краплі-риски. Хто винен в тому, що прийшла до нас негода? Хто сонце затулив моє собою? Як громовиця сліпить її врода. Там, у під’їзді від дощу сховались двоє… Вона - струнка, висока, на підборах, З краплинами дзвінкими у волоссі І той, кого б тепер змела, як порох Із серця, де ховала скарбом досі. Крізь мокру сукню промінь сонця пестить Її тендітний силует звабливий, З такою поряд бути йому лестить, По ній пробігти поглядом грайливим, Рукою доторкнутись без причини, Її грудей... забрати змоклі коси, - Без тіні жодної, без жодної провини… Чимдуж тікають звідси ноги босі. Вода поллється хвилею стрімкою По ринвам жерстяним водовідвідним, Біжу щосили, змило туш грозою, - Такої зливи зовсім він негідний. | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
