На ціле сторічча, а й хоч на хвилину Вночі шепотів він їй "Не покину" З останнім трамваєм і до світанку Вона забуває, що лише коханка. Поїде на першому, з ранку, метро. Робитиме вигляд, що їй все одно. Він повернеться в обійми дружини. Змиватиме в душі запах провини. Шляхи довелось їм свої перетнути. Але ж не вони складали маршрути. Неначе хтось зверху на них подивився - Розвертись цій драмі розпорядився. Минають роки не змінивши нічого. Змучені душі прагнуть одного - Бути лиш разом, неправду спинити. Та далі нічого не будуть робити. | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
