Ген, сонце закотилося за дальнії гаї, Затьохкали добра ночі невтомні солов’ї. І серце вірно стиснеться щасливої пори - То стеляться закоханим вкраїнські вечори. П-в: А зірочки по небу розпурхав місяць-птах. Пройтися манить Всесвітом старий Чумацький шлях. Візьму свою лебідоньку на руки й понесу У зоряну і місячну неміряну красу. Всміхнеться дітям лагідно баюкана зоря, П’янкі тумани стягнуться до світла ліхтаря. Гурба в садочку весело сідає за столи - Рідню зібрали жменькою вкраїнські вечори. П-в: А зірочки по небу розпурхав місяць-птах. Пройтися манить Всесвітом старий Чумацький шлях. Візьму свою лебідоньку на руки й понесу У зоряну і місячну неміряну красу. Дні клопотом і спрагою полинуть у літа. Живе й у світлі місяця Вкраїна золота. Навіки слід у пам’яті залишити змогли Чарівні, теплі, зоряні - вкраїнські вечори. П-в: А зірочки по небу розпурхав місяць-птах. Пройтися манить Всесвітом старий Чумацький шлях. Візьму свою лебідоньку на руки й понесу У зоряну і місячну неміряну красу. 2015р. ВЕЧЕРА (перевод русс.) Вот солнце уже спрятало все зайчики свои. По рощицам в ночь добрую запели соловьи. И сердце сжалось радостно – влюбленная пора, Когда над краем родины спустились вечера. П-в: А звездочки на небе плела сова-луна, Зовет пройти Вселенную и Млечный Путь она. Возьму свою лебедушку на руки, понесу И в звездную, и в лунную, безумную красу. Как в детстве заиграется качельная заря. Дымком туман потянется к пыланью фонаря. В саду застолье громкое для счастья и добра – Родню в свои объятия собрали вечера. П-в: А звездочки на небе плела сова-луна, Зовет пройти Вселенную и Млечный Путь она. Возьму свою лебедушку на руки, понесу И в звездную, и в лунную, безумную красу. Печальных, злых и хлопотных не будет больше дней. В сиянии лунном тешиться край родины моей. На век остались в памяти из прошлого вчера Волшебные и милые родные вечера. П-в: А звездочки на небе плела сова-луна, Зовет пройти Вселенную и Млечный Путь она. Возьму свою лебедушку на руки, понесу И в звездную, и в лунную, безумную красу. |