Вітер шарпає навстіж розчинені двері, Порозбивані вікна тьмяніють тривожно – Тут ніхто не живе. Завойовує терен Неприбираний сад. Цей будинок порожній. Заросла бур'янами до нього стежина, Потемніли роками не білені стіни, Вже господар давно не заводить годинник, Винувато сумують неметені сіни В цьому домі зросло не одне покоління, Вистачало дитячого плачу і сміху, - Та покинули всі цей привітний будинок Хижокрилим вітрам і негоді на втіху. Восени падолистом його засипає, Кучугурами снігу закутує грудень. А будинок все вірить. Будинок чекає, Він чекає на те, що повернуться люди. | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
