Дехто вважає, що надзвичайно великий розквіт демократії припадає на епоху сталінізму. Саме вождь всіх народів Сталін висвободив «демос» від пережитків культурних та релігійних притискань, подарувавши «демосу» новітні поступи у сфері керування державою, особливо дояркам і пастухам.

Ніна так не думала. З дитинства пам’ятала розповіді бабусі, коли ту, під час колективізації, рідні односельчани роздягли догола і виперли геть за село! Тому зараз, онуків бабусиних односельчан, Ніна роздягала іншим шляхом.

Ніна працювала продавцем в магазині продовольчих товарів, тож мстила за бабусю як хотіла. То комусь не доважить, то іншого обрахує... А демократії як не було тоді, так немає і зараз! – так думала Ніна.

-Скоро твоя лавочка закриється, - Підтрунював її голова колгоспу, - Ось скоро кончиться совецька власть і підеш ти, Ніна, з торбою до мене в наймички...

-Беріть пиво і не гавкайте! – Скромно відповідала Ніна, - Совецька власть ніколи не кончиться, не для того моя баба голою по хуторам бігала...

 

Минали роки, СІЛЬПО ласти завернуло, РАЙПО всім споживачам інтимне місце показало і лопнуло, а Нінин магазин працює...

-Нічого цю Ніну не лякає, - Розмірковував голова колгоспу перед своєю дружиною Раєчкою, - Викручується, як вуж, не те що ти, п’яниця і помужицьниця.

-За те, я тебе люблю, Васю! – Говорила дружина голови, - Ти в мене геній нової економіки!

-Ех, – Жалкував голова, - Таку б Ніну, та в наймички...

А в думках бачив Нінині пишні груди, голубі очі, і повненькі ніжки...

-Тобі мене мало, Васю? – Докоряла дружина.

-Тебе мені хватає аж ось так! – Обурювався голова і вибігав з хати на перекур.

 

Нінин магазин, в черговий раз, викупив підприємець тіньового господарювання (бізнесист) з міста. Нічого особливого не змінилося, але завдання для свого реалізатора, яким залишалась Ніна, господар дав принципові:

-Аніякого алкоголізму, розбрату і побратань! Клієнт завжди правий за свої гроші! Десять відсотків за реалізацію – твої! І, не дай Бог, що-небудь вкрадеш, ось із цього прилавка зроблю тобі труну і це буде твоя зарплата!

-Та що ви, - Зацвірінькала перед підприємцем Ніна, - Я готова голою бігати по хуторам, а честь реалізації зберегти!

-Голою не треба! - Зніяковів господар магазину, - Ти вже не в тому віці... Хай молоді бігають.

-А що мені? Я ще майже молода, незаміжня... – Кокетливо перегнулась Ніна.

-Спочатку діло, а вже потім розбрат, - Наполягав господар і, зціпивши очі, щоб не дивитись на Ніну, злиняв у місто.

 

Цю розмову краєм вуха чув вчитель географії, безобразливий літній чоловік, зовнішність якого не сприймалася візуально. Його просто не помічали, чи присутній він був, чи ні... Свого роду феноменально здатний маскуватися, як хамелеон тоді, коли назріває п’янка.

-Що, не клює? – Запитав він у Ніни, дивлячись на неї, як на солодощі Roshen.

-Та ну їх, цих перероджених бізнесовщиків! У мене он Гришка є. Зараз прилетить ревнощі показувати. Бачив же, що з чужим чоловіком розмовляла.

І дійсно, двері рипом відкрилися і в магазин заскочив трудяга в засмальцьованій кепці.

-Ну що, відшила? – Запитав він.

-Кого? – Затріпотіла Ніна, - Господаря? Пообіцяв десять відсотків від реалізації.

-Краще б свиней кормила, - Почав трудяга нотації, - Тобі корову доїти треба, а не селян-бідолаг...

-Ну, Гриша, попробуй ще цих селян видоїти: в того кишеня з діркою, в того голова паралізована.

-То ж і кажу, краще б свиней кормила!

-Та так і свині, як і селяни, щось жерти хочуть! Ти на своєму пердунцю багато заробляєш?

-В мене трактор ДТ-25, а не пердунець! – Образився Гриць.

-То і йди до свого «Де – те» і шукай «іще – щось»...

 

Сварку полюбовників припинив рип дверей. В магазин завітала дружина голови колгоспу Раєчка. Взагалі її називали Раїса Іванівна, але для таких випадків, коли вона приносила гроші на випивон, їй говорили Раєчка, і вона не ображалась.

-Що це, новий господар магазину по селі вирулював? – Прямолінійно запитала вона.

-Атож, новий, - Підтвердила Ніна, - Вже п’ятого переживаю.

-Не переживай! Мій Васьок тебе в наймички візьме, коли потенційні господарі від тебе відмовляться...

-Покажи свому Васюні ось що... – І Ніна скрутила дулю, - Якщо всі відмовляться, я сама цей магазин куплю.

-Та купляй хоч все село, хоч із Іваном Булькою, мені від цього аж ні в жодному оці. На ось, рахуй, водку «За мілих дам» і там що вийде, сосиска чи ковбаска…

 

Ніна взялася рахувати гроші, що подала їй дружина голови, а двері знову відкрилися і в магазині опинився завідуючий током. Його теж звали Василь. Голова підбирав своїх робітників за іменами. В колгоспі вся вища і середня ланка керівництва були Василі. В цьому голова колгоспу вбачав своєрідну карму новітнього часу – тезки не підведуть!

-Раїса Іванівна, вас чоловік шукає. - Повідомив завідуючий током.

-Та йде він, знаєш, Васюрка, куди? Зараз ми з тобою вип’ємо за здоров’я нашого голови. Хай у нього голова не болить, а ноги не носять!

-Та я ж не п’ю! – Попередив завідуючий током.

-А за мілих дам? – Десь із небуття прозвучав голос вчителя географії.

-Ото правильно Станіслав Батькович, - Згодилась дружина голови, - Поясніть цьому придурку на якому меридіані раки зимують. А заодно поріжте ковбаску.

-Хе-хе, - Закректав географ і якось утворився і плоттю і кров’ю перед народом з кухонним ножем, - Поріжу так, як Белінсгаузен Антарктиду.

-А як це? – Вилупив очі на географа трудяга Грицько.

-З мислю зігрітися! – Повідомив географ і взявся за роботу.

 

В цей час в магазин до Ніни залетіла її кума.

-Ніна, твій гусак моїх гусей не топче! – Залепетала кума, - Він або голубий, або жирний. То, якщо жирний забери та заріж, а якщо голубий...

-Перекрась на синього! – Засміялась Раїса, - Маруська, перестань ізвращатись над водоплавающими, найкращий гусак – це ковбаса, а плаває ковбаса найкраще в горілці... Станіслав Батькович, налий Маруські.

-Ви, Маруся, фельдшер-акушер за освітою, - Радив географ, наливаючи в склянку горілку, - Тож повинні розуміти, як в таких випадках любому мужчині, нехай хоч він і гусак, потрібен допінг...

-Мені краще приймати роди, чим займатися першою стадією їх організації...

-Не скажіть, не скажіть! В цій стадії започаткована певна глибинна мить! – Досвідчено поділилась дружина голови.

-Та давайте хоч двері закриємо, - Запропонувала Ніна і сама особисто пішла накидати на двері великий амбарний крюк. Зачинивши всі запори і, глянувши у вікно, Ніна попередила:

-Ану, сховайтеся куди темніше, он наш голова Василь Петрович чимчикує!

 

Братія сховалась у комору, а Ніна тихо причаїлася коло дверей. Голова колгоспу посмикав двері, пройшовся коло вікон, позаглядав у всі можливі шпарини і в непорозумінні пішов геть.

-Він же бачив, що ви, Раїса Іванівна, пішли до магазину, - Заговорив завідуючий током після того, як минулася тривога і всі повернулися на свої місця.

-Нюх у нього неперевершений, - Згодилася Раєчка, - Як у кобеля! А я ж - теж сука! Хай пошукає! Хай пошукає мене і ці сто сорок гриванів...

-Нук, хай, фюрер! – Бовкнув географ, перекидаючи у горлянку стопарик, - Бррррррр-ууууу!

 

-Ви що? – Дивився на географа трудяга Гриць, - Фюрера поважаєте?

-Наш батькович поважає імунітет глибинної миті! – Сказала дружина голови, бо таке слово «імунітет» вичитала в журналі «Фермер» і довго його заучувала, щоби фарсонуть в натовпі.

-Мій Васьок чисто фюрер! – Продовжила свій філологічний фарс дружина голови Раєчка, - Концлагер, я тобі кажу!

-Ніна, та що з гусаком робити? - Ні про се, ні про те, сама з собою говорила кума.

-Для чого це я сюди зайшов? - Жалкував завідуючий током.

-Він поважає фюрера! – Перемкнуло Грицька, - Я зараз покажу цьому плішивому вчителю хто насправді мужик...

Трудяга Гриня вчителя не знайшов. Той якось розчинився серед натовпу. І «де – те» подівся? Мара якась! Гриня причепився до Ніниної куми:

-Маруська, гусак, це той же трактор – солярки не наллєш, не поїде!

-Та що, мені його соляркою напувати? - Пряма, як двері, питала кума.

-Божки Австралії і не таке п’ють! – Чувся чаклунський голос географа в тумані душевної п’янки.

-А мій «божок» хоч би солярки напився – одні коньяки та шампанське, щоб його роздуло! Мене від його напоїв пучить! Я, хі-хі, від них пукаю. Наливай, Ніно! За мілих дам! – Підтримувала розмову дружина голови.

 

Ніна не пила багато. Нутром відчувала, що не треба. «Клієнт завжди правий за свої гроші!» – формула господаря закарбувалася в її голові. А чи один клієнт, чи з друзями, яка різниця. Аби виторг був! А виторг пішов, як діти в школу. Завідуючий током, під чергову фразу «для чого я сюди зайшов?», витягнув гаманця і кинув на прилавок, який може колись стати гробом, сто тридцять гривень:

-Тягни водку і тюльку в томаті!

-Повторити «За мілих дам»! – Розкомандувалась Раєчка.

-А в Монголії грошова одиниця – тугрики! – Рипів голосом відьмака вчитель географії.

-При чому тут Монголія? – Затіпало Гриця, - Тут господарка Ніна! І яку одиницю вона встановить, така і буде!

-ЇЇ гусак нікудишній, - Наполягала кума.

-Їй не гусака треба, - Пояснювала Раєчка, - Їй мужчина треба! Як і мені...

-А я хто? – Запитав Станіслав Батькович.

-Ви географічнге привідєніє! – Відповіла Ніна, - А від привідєній і вся любов кажиться привідєнієм...

-А я в тебе хто? – Грізно присікався Гриня.

-Ха! А ти в мене сексуальний монстр!

 

На такій приємній для трудяги Гриця ноті до магазину знову причалила іномарка господаря магазину.

-Вось, бліна! Повернувся так швидко! Він сьогодні цілий день туди-сюди мотається, що то Гранд Черокі, а не ДТ-25, – Вигукнула Ніна, - А ну ховайтесь хто куди! Цей городянин жартувати не буде! Або я в труну, або ви запакуєтесь в прилавок...

-Да я його! – Почав було Грицько, але коли побачив, що з машини вийшли ще троє, притух і доповнив думку, - Я хочу десь спорожнитись...

Миттєво з прилавку згорнули ковбасу, пляшки і все, що компрометувало благопристойність торгової точки, в пакет. Ніна хутко провела «собутильників» в комірчину і всіх запакувала у холодильну шафу, що з давніх часів займала місце у коморі.

-Як ми звідси вийдемо? – Запитала кума.

-Я вас сама відкрию! - Запевнила Ніна і клацнула запорами.

 

Господар повернувся до Ніниного магазину не сам, а із своїми помічниками, щоб ознайомити останніх з новою торговою точкою, і показати де і в кого треба збирати виручку.

-Оце дивись Дец, це Ніна, вона жінка і наш реалізатор, - Говорив господар, - В неї будеш брати гроші...

Дец в дитинстві займався художнім свистом і весь мозок мабуть просвистів, але біцепси з роками наростив, тож в свої тридцять п’ять дивився на Ніну по-собачому вірно, запам’ятовував образ реалізатора.

Інші помічники розбрелися по магазину, нахально роздивлялись прилавки і комору. З холодильної шафи на підлогу струменіла рідина, утворивши калюжку...

-Тут холодильник протік! – Доповів охоронець, розносячи мокрі сліди по підлозі магазину.

-Ми нічого замороженого сюди не постачали! – Зауважив господар і допитливо подивився на Ніну.

-Та то мабуть знову радіатор тече... Прийдеться підлогу мити, - Пояснила Ніна.

 

Господар розумівся на радіаторах, як кіт на похвальних грамотах, то по своєму прийняв рішення:

-Неробочі агрегати треба викинути геть!

Його помічники, на чолі з Децем, кинулися в комору виконувати вказівку господаря. Посмикали шафу і змогли лише покласти її в горизонтальне положення дверима вниз. При цьому з шафи чувся незрозумілий стогін. Дец признався в голос:

-Вона важка як танк! Ще й радіатор бурчить і стогне...

-Ну ж добре, в наступний раз привеземо автоген, розріжемо і частинами здамо на метал, - Згодився господар.

-Не маєте права! – Обурилася Ніна, - Магазин ваш, а шафу купила я, бо на магазин грошей не вистачило...

-Тоді, щоб завтра цієї шафи тут не було!

 

В цей самий момент в магазин зайшов голова колгоспу Василь Петрович:

-Ніна, мою Райку не бачила?

-Хто це ще? – Запитав підприємець у Ніни.

-Це наш голова колгоспу, - Відповіла Ніна, - Дружину свою шукає. Ні, Василь Петрович, не бачила.

-Та я ж сам бачив, як вона сюди йшла.

-Прийшла, розміняла сорок гривень і пішла... Куди, не знаю...

 

-О, радіатор рвонуло! – Повідомив Дец, а помічники машинально схопилися за зброю.

З холодильної шафи почулося шарудіння і гуркіт, неначе хтось в середині вистрелив. Зовні струмочком потекла горілка.

-Він вибухнути може? – Запитав господар у Ніни.

-А звідки я знаю...

-Все, всі виходимо! – Закомандував господар, - Зачиняй магазин і щоб завтра цієї чортівні в магазині не було!

 

Всі вийшли на вулицю. Ніна магазин зачинила на штабу, провела іномарку господаря поглядом, але додому йти не спішила. Вона жахливо уявляла настрій своїх друзяк у холодильній шафі. Кожна секунда була дорога. А голова колгоспу теж зупинився біля Ніни.

-Ну, і як тобі така лавочка? – Причепився до Ніни він, - Зв’язалася невідомо з ким. Йди до мене на роботу. Економістом поставлю! Автомобіль до тебе приставлю! Три дні на тиждень в район з тобою будемо їздити... А влітку на цілий місяць на Кіпр, або в Турцію... Разом...

-Так, Петрович, смаліть отсюда! І не разом зі мною, а поодинці! Ви в одну сторону, а я в другу. Хоча, мені ще треба холодильник вимкнути, бо, не дай Боже, дійсно рване...

«Собака дика!» – вилаявся подумки голова колгоспу і, опустивши голову після невдалого залицяння, пішов на село шукати дружину.

 

Ніна повернулася в магазин, щоб відчинити холодильну шафу і випустити з неї випадково полонених.

В коморі магазину Ніна постукала по шафі кодовим сигналом:

-Ви там живі? Бо відкрити вас не можу...

-Роби щось, - Загула із шафи Раїса Іванівна, - Тут у нас повітря кінчається, а ще хтось, такий географічний освіжитєль, його портить по справжньому!

-А що я можу зробити, коли ваш сексуальний монстр, мало того, що обмочив мені ноги, так ліктем живіт прищемив аж до хребта! – Виправдався Станіслав Батькович.

-Це тобі за те, що фюрера поважаєш! – Забурчав Гриць, - Ось коли я тебе спіймав, ще й за вухо вкушу...

-То моє! То моє! – Заверещала акушер Марія, - Що ж це скаже мій Коля, як взнає, з ким і де я валялась...

-Якби була б вагітною, вже б родила, - Зауважила Раєчка.

-В таких умовах роди приймати заборонено!

Тихо сопів тільки завідуючий током. Його руки потрапили на стегна Раїси Іванівни і він мріяв сам собі, вже не питаючи у присутніх «для чого він тут з’явився?» Своєю спиною він роздавив пакет із припасами, де полопали упаковки гірчиці та кетчупу, облився горілкою, та все це вже було для нього не важливо...

-Ну посидьте, ой Господи, ще трішки, - Благала Ніна, - Побіжу знайду когось, щоб підняти цю кляту шафу!

 

Біля магазину крутився лише Іван Булька, місцевий мудрець-волоцюга. Колись був малярем селянських воріт. За харчі та комірчину наймався у господарів малювати на воротах натюрморти – стиглі трикольорові кавуни, двокольоровий виноград, або пейзажі з вусатим козаком і плоскою дівкою з відрами...

Мода на малярство пройшла, займатись фізичною працею Іван Булька не хотів, тож став жити на те, що Бог пошле, розмірковуючи про життя неначе Григорій Сковорода...

Волочився по селу цілодобово і став місцевою реліквією, бо всім потрапляв на очі в будь-яку погоду в беззмінній робочій формі двадцятирічного покрову.

Не маючи іншого вибору, Ніна гукнула Бульку на допомогу.

Той, посмикавши холодильник, принюхавшись до запахів горілки, гірчиці та географічної несподіванки, мудро запропонував:

-Треба сходити і принести лом. Підважимо і повернемо його хоча б на бік.

 

Іван Булька лом приніс, а позичив його у голови колгоспу, якого зустрів по дорозі.

-Григорій Савович (так жартівливо називав його голова), навіщо тобі лом? Скоріш за все тобі треба шукати діжку, як Діогену!

-Лом це своєрідний золотий ключик, що відкриє таємницю холодильника у коморі мами Карло...

-А де ж це у нас така мама Карло з’явилася?

-Це наша Ніна-Мальвіна! В коморі у холодильній камері, вона сховала цілий ляльковий театр...

У Василя Петровича аж крапля на носі вискочила, коли він почув слова Бульки. І, зрозуміло, разом з ломом прийшов сам у магазин до Ніни.

-А як же радіатор? – Запитав голова зле роздивляючись холодильник і очі реалізатора...

-Він вже рвонув! Чуєте запах?

 

Василь Петрович і Іван Булька підважували шафу ломом, а Ніна підставляла ящики, бідони, металеві конструкції полиць, все що було під руками, аж поки не з’явились запори дверей. Відімкнувши двері, Ніна зробила декілька кроків назад, і під ноги голові колгоспу та Бульці-Сковороді почали викочуватись, виповзати, герої демократичної епохи.

Раїса Іванівна вилазити із шафи не хотіла, вляглася горілиць і схрестила руки на грудях.

-Останній герой, вилазь! – Гримнув голова колгоспу.

-Вилізу, якщо скажеш, що я твоє щастя!

-Моє! Моє... – Сказав Василь Петрович і, сором’язливо ховаючи очі, став витягувати дружину із шафи.

 

Дивлячись на пристрасті, що відбувалися в коморі магазину, Ніна прийшла до висновку, що демократія на терені нашої землі існувала і буде існувати завжди завдяки випивону. Горілка порівнює всі прошарки суспільства, нехай лише на кілька годин, але і за цей час формуються елементарні принципи народовладдя. Освіта, медицина, торгівля, виробництво і адміністрація кілька хвилин живуть єдиною метою – вибратись із темряви холодильника і піднятись на ноги із пози свині...

Місцевий Григорій Савович оцінював бачене по-своєму, «Демократія» йому подобалась. Ніхто не звертав на його персону уваги і його життя цілком залежало від самого себе. Під час великого переполоху події Іван Булька поцупив з прилавку дві палки ковбаси, хлібину і жменю цукерок. Хутко сховав продукти під свою уніформу і подався геть з магазину.

 

-І коли вже ця лавка закриється? – Ображено бурчав голова колгоспу, виходячи, разом з дружиною Раєчкою, із магазину.

-А на мій погляд такі лавки відрізняють людей від тварин. Тварини так відпочивати не вміють, - Заявив географ, - Ось тільки піду просушитись.

 

-А мені жаль оце! - Завідуючий током показав перечавлений пакет з харчами, - Горілка і тюлька в томаті змішались з гірчицею... А я сто тридцять гривень поклав...

-Не сумуй, - Заспокоїла Ніна, - Зараз підемо до куми, заріжемо гусака і відсвяткуємо визволення! Як тобі ідея, Маруся?

-А я що? Гусак твій...

Географ, що було намилився іти додому, зупинився і запропонував:

-А в мене хрін є свіжий. Сам готував... Згодні, принесу?

 

Пізно ввечері, коли всі зібралися за столом у Ніни, на якому блищав жиром смажений гусак, в двері тихо постукали і до гурту завітала Раєчка з трилітровим бутлем самогонки.

-Як же ви без мене? – Привіталась вона.

-Знову від Петровича втекла? – Запитала Ніна.

-Васюрка зібрав гроші, напозичався в селі до урожаю, і попер в місто твій магазин викупити, а тебе голою по хуторам... Хоче показати тобі урок демократії.

-А ви, Раїса Іванівна, як дружина власника, мабуть торгувати будете? – Запитав географ.

-Ох, я і наторгую! Розливайте, Батькович!

 

Минуло десять років демократичного оптимізму. Нінин магазин, схожий на потвору з проламаним дахом, з дірками, де колись були вікна, веселить випадкових мандрівників своїми облупленими східцями, схожими на жахливу посмішку.

На самій горі даху знакового магазину виросли пагони клену і чимось нагадують хрест. Природа не упустить своє, якщо людина попускає територію.

Ніни-торговки в селі немає. Вона давно в Іспанії. Працює наймичкою у тамтешніх ідальго. А Нінина кума переселилася до своїх дітей – у місто, в селі вже ніхто не вагітніє, окрім диких собак…

Колгосп Василів розпався, а так, як Василі, хоч і були тезками, об’єднатися у щось кооперативне вже не змогли, то і господарювати стали окремо – самі собі, від чого поділилися фермерськими угіддями за назвами: «Василева балка», «Василева загінка». Головний Василь, що був головою колгоспу, створив був велике господарство «Василевий промінь», але пішов із життя трагічно – разом з дружиною Раєчкою, потрапив на новенькому Ланусі у автомобільну аварію. Куди ділася матеріально-технічна база господарства, так ніхто достеменно не знає. Кажуть, банк ліквідував за взяті кредити.

Гриць спився, коли в нього відібрали трактор «Де-те», «де-інше» Гриць так і не знайшов. Він виходить, коли не коли, із зарослого бур’янами двору, якщо тверезий, сідає на звалений стовбур акації край дороги і вдивляється у далечінь. Чекає Ніну із заробітків, яка, мабуть, вже ніколи не повернеться.

Географ пішов з життя за своєю звичкою – непомітно. Поїхав лікуватися з пораненою ногою у район і щез. Дійшли балачки, що підхопилася гангрена, а на операцію не було коштів, а коли знайшлися кошти через відділ освіти, то лише день не дожив до операції. Ніхто не знає де і похований – «привідєніє географічне».

А от Іван Булька (місцевий Сковорода) ще живе, дай Боже! Сліпий, правда, мешкає у районному будинку людей похилого віку, але це не заважає йому щиросердно філософствувати про те, що бачив на своєму віку своїми очима. Було що побачити. І, по секрету буде сказано, лише він знає, що таке насправді «Демократія», тільки цей секрет нікому не говорить – мудрий філософ не спокушає...

 

2004-13р.