знаю,що буде дуже багато критики,бруду ect. та знайшов старі записи-не втримуюсь.

 

Вступ

 

Я зараз мушу

Хоча б комусь

Відкрити душу,

Віддати Русь

 

Коли в двобої

Спочине прах,

То хто за мною

Підійме стяг?

 

Хто піде в битву

За Русь, За нас,

Мою молитву

Дошепче враз?

 

Не маю права

На крок назад

Героям - Слава!

Та де ж

мій брат?

 

СЛАВЕТНА ІСТОРІЯ

 

Не забувайте, люди, ті часи,

Коли вклонялись сонцю на Русі,

Та розмовляли із людьми ліси

І люди чули їхні голоси.

 

І

 

Коли в печерах мій народ сидів

І ще не знали ми про світ нічого,

Тоді (в часи ще кам'яних віків)

Боги допомагали нам, убогим

 

Вони подарували нам вогонь,

Вони навчили землю нас орати,

Вони нам меч поклали у долонь

І наказали волю захищати.

 

Ми славили їх кожен світлий день,

Багаття на їх честь вночі горіли,

Вони були героями пісень,

Ми треби їм у храмах підносили.

 

Із ними ми жили крізь тінь років,

Ми ідолів їм з дерева робили.

Ці ідоли лякали ворогів,

Додаючи нам мужності і сили.

 

Під стягами Перуна йшли ми в бій,

І він допомагав нам в битвах хижих.

Бог воїнів, суворий і сідий,

У бій нас вів, і рід слов'янський вижив.

 

Стрибог вітри по світу швидко гнав

Вони носили в небі наші стріли

Стрибожий теплий вітер дарував

Природі навесні життєві сили.

 

Бог хліборобів, Велес, дарував

Талант сумлінной праці всім слов'янам

Найголовнішим Богом Велес став

Полянам-хліборобам й деревлянам.

 

В крижаній кришталевій воді

Бачу лик мого справжнього Бога

Велес, Боже, всіх нас розсуди

І вкажи нам правдиву дорогу

Підкажи нам, де світло, де тінь

Де брехня, а де правда й спасіння

Підкажи шлях у Вирію синь,

Нагадай нам про наше коріння.

 

І кожен день, і в мирі, і в війні,

Ми знали, що Боги усе ще з нами,

Підтримують вони народ Русі

І в праці і у битві з ворогами.

 

Та день настав - підкрались вороги

З іконами, кадилом та хрестами

Церков набудували навкруги,

Народ у річку силою загнали,

 

І похрестили, вимусивши нас

Забути те, яких Богів ми діти.

Ми бились мужньо, та вже сплинув час,

Коли ми Русь іще могли звільнити.

 

Став на коліна рід перед жидом,

Поклав мечі, повісив хрест на шию...

Нас розчавили тим дурним хрестом,

Та вбили Віру, Правду і Надію

 

Наш рід покрили сутінки ганьби,

Богів забули ми, а з ними - силу

Хрестом, кадилом й Біблієй жиди

Загнати наш народ живцем в могилу.

 

ІІ

 

Пройшли роки, і віра християн

Переплелась з язичницькою вірой,

Лишились лиш сліди колишніх ран

І жид - вівчар слов'ян у рясі сірій.

 

Хоч назви дещо змінені були

(Назвали "раєм" споконвічний Вирій),

Ми вижили у ті часи, коли

Хотіли вбити нас чужою вірой.

 

Хоч ми без особливих перешкод

Змирились з тим, що жид - наш Бог віднині,

Однак в природу вірував народ

Землі, що зараз кличем Україной.

 

Та знов-таки прийшла до нас біда -

Орда ворожа Русь в ярмо загнала,

Із кров'ю знов змішалася вода,

Й земля під кроком ворогів стогнала.

 

Платили дань загарбникам ми всі,

Жінок й дітей у рабство віддавали,

Згубили волю Матінки-Русі...

Із болем в серці русичі вмирали.

 

Та час настав - ми знищили ярмо,

Розбили, наче скло, ворожі орди

Тому що споконвічно живемо

Лише заради волі для народу.

 

І ворог згинув, втік, мов той пацюк,

Ми знов запанували в Україні,

Перетерпіли час великих мук

І знову бачим сонце в небі синім.

 

Блакиття небесне

Та чисті лати

Існують у світі єдині!

Хоробрі та мужні

Вкраїни сини -

Це гордість і міць Батьківщини!

 

ІІІ

 

Галопом, наче кінь, біжать роки,

Та ми про ті часи не забували,

Коли наш рід роздерли на шматки

Під іноземні стяги нас загнали

 

Нас закріпачив Польші давній стяг

І двоголовий птах схопив у кігті,

На Заході Нас мордував поляк,

На Сході росіянин жер по крихті.

 

Та в центрі України на Дніпрі

З'явилось військо воїнів-героїв.

Вони шукали волю в боротьбі

І кожен з них слов'янську честь відстояв.

 

Козацький чуб запам'ятався всім -

Жидам, полякам, туркам й росіянам

В собі несло козацтво дух Русі

І вірило, що лід ганьби розтане.

 

Ти забув, козаче, страх,

Ти пішов, козаче, в бій,

Ти обрав майбутній шлях

Я з тобою, брате мій!!!

 

IV

 

Розтанув лід, та крижана вода

Залила все від Заходу до Сходу,

І крізь сторіччя вже нова біда

Погрожує величному народу.

 

Війна, що громадянською зовем,

Прийшла до нас з Імперської Росії

В конвульсіях забився той орел,

Що має зайву голову на шиї.

 

Тут кожен вождь, хто має кулемет

І кожен б'ється за свою ідею:

Десь Нестор-отаман ішов вперед,

Червоних й білих - всіх рівняв з землею.

 

Петлюрівці вбивали москалів,

На куркулів червоні йшли війною,

Десь чорна сотня вішала жидів

За Русь святу із вірою сліпою.

 

Як батогом, терором били нас

Й червоні й білі стерви й анархісти

Та нашу силу в той нелегкий час

ЇМ показали націоналісти.

 

Жалю не знали січові стрільці,

Та йшли у бій, загарбників вбивали,

Вмирали лиш зі зброєю в руці

І світу про козацтво нагадали

 

Палка любов до рідної землі

Спочила у труні із ними разом

Червоні у війні перемогли

Всіх патріотів знищили одразу.

 

Репресіями Йосиф наш народ

Загнав у рабські кайдани залізні,

І майже кожен щирий патріот

В НКВС потрапив за Вітчизну.

 

Осиротіла Матінка-Земля

Кров воїнів-героїв проковтнула

Й Вітчизна закріпачена моя

Здавалося б, навіки вже поснула...

 

Невже ніколи я не дочекаюсь,

Щоб з попелу повстала Україна?

"Прокинся вже!" - до неї я звертаюсь,

Й вона почула заклик свого сина.

 

Почув славетний рід наш стогін мій

Й повстав з-під гніту іншого народу,

Прославив на весь світ край рідний свій,

Історію його, могутність, вроду...

 

Хай зброя й заіржавіла в роках,

Ми знов дістаємо її до бою

Священний гнів палає в очах,

Всі вороги хай стануть вмить золою!

 

Забуті стяги знов підіймем ми,

Бо знаєм: духи пращурів із нами!

Величний грім під час боїв гримить;

Він вкаже шлях священними вогнями.

 

Проллємо ж кров всіх наших ворогів

Та храми їхні на Русі зруйнуєм.

Знов будем рідних славити Богів

Й самі в своїй країні запануєм!!!

 

V

 

На Заході злетіла руна "зіг"

У білім колі Сваста зачорніла

Пошвидшив кінь історії свій біг

І крики "Хайль!" у небо полетіли

 

Німеччина піднялась із колін

Руйнуючи ярмо жидомасонів

Був впевнений німецький кожен син

Його народ - єдиний рід героїв.

 

І ця брехня дала свої плоди:

Арійцями назвали тільки німців,

А всі цигане, турки і жиди

Зрівнялись з давнім родом українці

 

Багато хто і в наш вважає час,

Що Арії - це німці й тільки німці,

Я ж відповім: арійська кров - у нас:

В слов'янах; в європейцях; в українцях

 

А Гітлерові мало все було -

Імперія була його бажанням;

Арійську правду швидко занесло

Холодним чорним снігом руйнування.

 

Адольф все мріяв захопити світ;

Він кулаком "СС " чавив євреїв.

Він замінив жидівський давній гніт

Ярмом своєї хижої ідеї.

 

І навпіл розділила ця війна

Народ наш і синів цього народу -

Дивізію, "СС - Галичина",

Що у нацизмі бачила свободу.

 

Нехай, і помилялися вони,

Та Сталінові в лапи не давались.

Ці офіцери в полум'я війни

На волю України сподівались.

 

Не ті шляхи обрав Петро Шандук,

Цього загону генерал славетний,

Та автомат не випустив із рук.

Загинувши, лишився він безсмертним

 

А взагалі народ наш не дрімав:

Бійці УПА тримали автомати

Червоно-чорний стяг у небі грав

Й за Україну йшли на смерть солдати

 

Адольф не зміг пройти СРСР,

Не зміг слов'ян-арійців захопити,

Нацистський світ в Німеччині помер

Слов'янськими багнетами розбитий

Я бачу: в небі, чистому

Цілує вітер стяг.

Зовіть мене фашистом ви,

Якщо вам легше так.

В газетах і по радіо:

"Фашист! Фашист! Фашист!"

Побачте ж ви в очах його

Патріотизму блиск

Я звик не чути те, як ви

Ненавидите нас

І я б повісився, якби

Вам вірив кожен раз

Я не фашист, я патріот,

Я вірний син Русі.

Повстане, вірю, мій народ

В усій своїй красі

Я бачу: в небі чистому

Цілує вітер стяг.

Зовіть мене фашистом ви,

Якщо вам легше так.

 

IV

 

Тяглись роки радянської ганьби,

Неначе віск, розтоплений у банці.

Жили ми, як пригнічені раби,

Як блазні при жидах, як запроданці.

 

Однак, думки назріли у серцях

Про самостійність, про славетну волю,

Злетів у небо синьо-жовтий стяг

І виправдав роки лихого болю

 

Отож, вшануймо пращурів, брати!

Вшануймо їхню пам'ять, їхню славу.

Й своє життя, мій брате, присвяти

Тому, щоб прославлять свою Державу!

 

Бо ти є син слов'янської землі,

То бийся ж, бийся аж до перемоги.

З тобою назавжди Боги твої!

Вони до Слави вкажуть нам дорогу.

 

ЕПІЛОГ

 

Слов'яне у мундирах ворогів

Зі зброєю ідуть по Україні,

Йдуть під суворим поглядом батьків

Що вимушені битись проти сина.

 

Слов'ян до цього довели жиди,

Вони наш рід штовхають у безодню,

Наказуючи битись нам завжди

Не з ворогами, а один із одним

 

Та досить вже! Чекайте на війну

(Не братовбивчу, а війну із вами!)

Слов'яне прокидаються зі сну

І час розплати вже не за горами

 

Не вмерла наша Матінка іще

Не вмерла, і не вмре вона ніколи

Бо в наших жилах кров її тече,

Ми й живемо лише заради волі.

 

Можливо, не побачу волі я,

Можливо, у труну піду з ганьбою,

Та вірю я, що нація моя

Колись-таки підійметься до бою.

 

Тоді, в бою, згадайте ви мене

І віршів цих рядки непрофесійні.

Тоді, лише ганьба мене мине

І Вирій-Рай мій дух навіки прийме.

 

Грудень 2004