* * * Не можу згадувать без болю Те літо ясне й зоряне, Як розмовляли ми з тобою, Як ти дивилась на мене... Тримав себе я жалюгідно, Та від любові, не від зла — Мабуть, то так було потрібно — Сказав: іди. І ти пішла. Пішла і згадки не лишила, Розтала в спекотливій млі, І слід в піску розмили хвилі, Як промінь сонця на землі. Мені ти душу освітила І щезла в тую ж саму мить, Любов’ю серце запалила, Воно й тепер іще горить. І я безсонними ночима Стискаю зуби від жалю, Бо так, як ти була любима, Я більше вже не полюблю. 20/І-1982 | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
