*** Можливо, грішний, каюся, Ще й каятися буду — Язик не повертається, Щоб лаяти Іуду. Замислюся вряди-годи Та й думку відганяю, Що Батько добре знав, куди Він Сина посилає. І та осика — мов вівтар, В агнця ж нема свободи. Який він зрадник? Він — злидар, Знаряддя, тільки й годі. А Він, безсмертний та святий, Чиї діяння вірні... Та годі. Час до храму йти. І ми йдемо, покірні, Надії несемо крихкі, Вклоняємося низько І тягнемося до руки, На котрій — кров синівська. 13/ІІ-2002. Городня |
Положение о Клубе
Сделать стартовой
