* * * Боже, дай мені трохи віри, Небагато, а ні — то й ні, То вовком блукатиму сірим По торішній жорсткій стерні Сподівань. Мов ліхтар розбитий, Розум втратив надію ще Будь коли усе ж зрозуміти Серед звалища, під дощем Що ми сіємо, що ми мелем, Щоб промінчик ясний не щез. А життя нам під ноги стеле Безпритульність, безладдя, без... Боже, де я Тебе побачу, Чим відчую Тебе — такий? Тільки й світла — з очей дитячих. Тільки й світу — що виднокіл. 11-15/І-1995. Київ |