(селу Бехи, його вихідцям і жителям присвячується) Де річка Уж змією бистро в’ється, Де лілії жовтіють на воді, Ліс-березняк від вітерцю сміється, Берези, наче діви молоді, Свою цнотливу вроду ніжно кажуть, Створивши рай на стомленій землі… Та все ж найбільше ця краса заважить Для тих, хто виріс поряд у селі. Біжать, біжать стежки в село до хати, Де мальви білих вікон дістають, І заглядають в шибку до маляти, Не даючи маленькому заснуть. Вирує річка на старенькій греблі, Несеться оповитий лісом Уж З землі древлян в степи дніпрові теплі, Ховаючись у Прип'яті чимдуж… Земля поліська – дивна і прекрасна, Краса твоя народжує пісні! Всміхається до тебе сонце ясне, Щоб розцвітала раєм навесні, Березовим своїм поїла соком, Фіалками розбуджувала зір… Поліщуки по ній прямують кроком Із давнини віків і до сих пір. Шумить, шумить під небом дуб кремезний – Він бачив стільки горя і добра… Хай між дубами пролітають весни, Та сходить понад ним все та ж зоря! Прапрадідів моїх біленькі хати Бува, насняться… і в однім із снів Побачу навіть, як старенька мати В печі обід готує для синів. Поліська врода і поліська сила Є у її синочків дорогих - Для долі мати легінів зростила, І щиро Богу молиться за них. Земля древлян – душі моєї втіха. Могил високих строга самотинь… А біля них так сумно і так тихо – Почуєш навіть, як кружляє тінь, Як падають в траву яскраві зорі, Рожеве сонце котиться у ніч… Хай, Господи, цей край минає горе! Хай буде щастя! Хай лунає сміх! | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
