- Пристрасть, шалена пристрасть, ось що я люблю найбільше. А ще – гумор. Так і існую собі, може тому так довго живу, мабуть навіть занадто багато років.

Він почухав потилицю, підняв келих, в якому ще залишилось вино, і, пильно подивившись на мене, почав розповідати.

Дуже я любив його розповіді. В них завжди були змішані любов, гумор та якісь дивовижні пригоди. Розібрати, де дід Юрко жартував, а що і насправді трапилось у його бурхливому житті, було майже неможливо.

Мені залишало лише підливати йому вина до келиху та час від часу говорити, що я уважно слухаю, і все це неймовірно цікаво.

 

- Ти знаєш, розпочав він, я живу тут вже купу років, років напевно з сорок, а може й більше. Мене в цьому містечку знає кожен. Одружений я ніколи не був, але жінок та дівчат полюбляю страшенно. Дякуючи цьому жити мені не нудно.

Того року я жив з Надійкою, вже навіть не пам’ятаю, де я з нею познайомився, але саме вона затрималась в мене найдовше. Я теж любив її неймовірно, ліжко в нас було величезне, і вона дуже полюбляла жартівливо від мене втікати, стоячи рачки, вона, як маленька тваринка, пересувалась по ліжку, та я її завжди ловив, потім ми кохались, і це тривало цілими ночами.

 

Він знов підняв келих, подивився на колір вина на світ, отже я побачив його око, велике, уважне, оточене зморшками, скрізь скло, сьорбнув невеличкий ковток і задумався.

- Я був занурений в роботу, все щось хотів намалювати бездоганне, справжнє, і зазвичай не дуже слідкував за білизною, тому полюбляв темні простирадла, на них не було помітно все те, що виливалось з мене, потрапляло її у середину, знов виливалось, таке інше. А Надійка, навпаки, були дуже охайна, тому поволі привчила мене до білих простирадл, та постійно наводила лад в безладі моєї майстерні, вона, як на мій погляд, витрачала на це забагато часу. Та ще й годувати мене було потрібно, а тому з часом вона якось віддалилась від мене, поринула в господарство. Ну, а я, що ж тут приховувати, любив жінок та дівчат до нестями. Тому почав нудьгувати, та кожного разу, коли Надійка йшла до крамниці, приводив до себе інших жінок а іноді, коли особливо пощастить, і молоденьких дівчат.

Того пам’ятного дня все було як завжди, тобто я добряче виспався, поїв, Надійка пішла на базар по їжу. Я не мав хисту до роботи і до не схочу хотілось покохатися з якоюсь молодичкою, просто нестерпно. Виглянув в провулок і побачив її. Що тобі сказати, Юрко заплющив очі і посміхнувся, це було щось. Руде, вогненно руде волосся, коротенька спідничка. Я почав залицятися до неї. Нарешті запросив до кімнати. Ну, а далі все пішло як по маслу. О, ця дівчинка була просто чудова, з одного боку нібито невеличка, геть юна, а з другого боку, вона хотіла кохатися, непевно, ще більше ніж я. Я швидко роздягнув її, коли, нарешті, мій стрижень опинився в її піхві, мене нібито струмом вдарило. Тоді все було байдуже, я хотів тільки бути з нею, з цим маленьким курчам, яке так спрагло та самовіддано кохалося. Облік часу не існував, о, до яких тільки витівок я не вдавався...

 

Юрко прикрив очі долонею, ніби хотів на неї побачити ті приємні малюнки, потім почесав в себе в бороді, допив вино.

- Дівчинка ледве вспіла вислизнути з квартири, коли Надійка з повними торбинами їжі з’явилась на порозі. Вона осудливо зирнула на мене та незадоволено гукнула „Чого ти ще у ліжку, вже день на дворі”. Але, вочевидь, не замітивши нічого підозрілого, почала поратися по господарству.

 

А я ще з годину лежав собі у ліжку, окутий спогадами про цю чудове дівча, в якої я навіть не запитав ім’я.

 

Наступного дня Надійка прала, постягувала всю білизну з нашого подружнього ліжка та засунула до пральної машини.

А потім вона увірвалась в майстерню та кинулась до мене, як пантера, тримаючи в руках якусь ганчірку, та тицяючи її мені в обличчя. Звичайно це була не просто ганчірка, то були трусики отієї дівчини, вона їх поспіхом скинула того дня та забула, коли швидко зникла. Трусики були якогось бордового кліру та звичайно пустили фарбу, коли їх засунули до пральної машини разом з білими простирадлами.

З того, часу як я чимось не догоджував Надійці, вона стелила ті самі простирадла з плямами брудного коришньовго кольору. Як докір.