Ви думали – убили мої мрії? Сльозам раділи, що зросили вії. Цнотливість дум обмазали наклепом. Та веселились над порожнім склепом! Бо не дано вам вирвать з серця сонце І променисте лагідне віконце, Листок, що миготить на павутинні, Палкий букет на статній горобині – Не вирвать, як би кігті не ламали, Бо справжні мрії ви не розгадали. |