ПРИГОДИ ДЕТЕКТИВА ЛИСА БОРИСА ТА ЙОГО ПОМІЧНИКА ПАПУГИ ГАЛАКТІОНА Передноворічна посівна Розділ 1 Напередодні Нового року детективи майстрували ялинкові прикраси. Лис Борис із захопленням ліпив із глини фігурки тварин, а Папуга Галактіон, голосно сопучи, розфарбовував їх яскравими квітковими фарбами. - Галактіоне, - запитав Лис, глянувши на роботу помічника, - що за розпис?! Зайчики повинні бути білими, а ріжки у козликів – однотонними! Галактіон глянув на Бориса. В його очах відбився сум усіх Папуг світу: - Шефе, я розумію, у дитинстві однією із ваших улюблених розваг була коробка з пластиліном. Та чому я повинен впадати у ваше дитинство? - А хіба тобі не приємно, що наша Новорічна ялинка буде прибрана іграшками, зроблена своїми лапами? – відповів Лис Борис. - Може, ми ще й ялинку зробимо своїми крилами?! До речі, Борисе, якщо розкуплять усі ялинки – будемо танцювати навколо кактуса. - То навіщо ти викинув стару ялинку?! - Саме тому, що вона була стара! - Ну, й що? Вона ж була штучна! - А що, штучна ялинка не може бути старою? - Ай-ай –ай! – раптом вигукнув Галактіон, перевернувши на себе баночку із фарбою. – Казав же тобі, Борисе, давай іграшки у Торговому центрі купимо! – сплигнувши із стільці, Папуга заквапився до ванни. - Так ні ж! – уже звідти долинув його невдоволений голос. – Ліпи цих кізочок, розфарбовуй цих зайчиків!!! «Меткий у мене помічник, - подумав відомий детектив, - а що вже за характер!» На столі задзеленчав телефон. Лис, нашвидкуруч обтерши серветкою лапи від глини, узяв слухавку: - Слухаю Вас… Так, з’єднайте… Так, це я… Добридень… - відомий детектив довго слухав співрозмовника. - Добре. У якому сузір’ї знаходиться планета? Зрозуміло. Чекайте. Із ванни вийшов Папуга. - Галактику, - Лис підвівся із-за столу. – Є справа. Новорічна посівна під загрозою! - Шефе, ну у вас і жарти, - захихотів Папуга. – Хто ж взимку сіє? - Маленькі чоловічки – мешканці далекої Снігової планети, - відповів Лис, - напередодні Нового року вони сіють ялиночки. Але вчора чоловічки виявили, що зник мішок із ялинковим насінням. Якщо завтра ялинки не посадити, уся планета залишиться на Новий рік без ялинок. Снігові чоловічки дуже засмучені. - Не знаю як щодо «усієї планети», та якщо ми сьогодні не купимо ялинку, то засмутиться увесь Всесвіт! - То що, не полетимо? - хитро примружив око Лис Борис і вказавши на стіл, завалений глиною та фарбами, серйозно мовив: - Присаджуйся, продовжимо виготовляти іграшки. - Ні вже, шефе, краще до космосу! – голос у Папуги був рішучий. – Давай злітаємо до Торгівельного Центру. Купимо нові іграшки та ялинку. Потім змотаємося на Снігову планету. Розшукаємо насіння. Швиденько повернемося. І зустрінемо, нарешті, Новий рік як цивілізована фауна! - Слухай-но, «цивілізована фауне», - Лис Борис витяг із ящика стола ключі від космічного корабля «Таємниця», - не забудь взяти наші шуби: планета-то Снігова. - А як же Торгівельний Центр? – занепав духом Галактіон. - Ти, перш за все, детектив! – Лис, вихопивши із шафи свій похідний саквояж, попрямував до дверей. – Доганяй! Розділ 2. Незабаром «Таємниця» - космічний корабель детективів – вийшла на орбіту Снігової планети. Галактіон, розташувавшись у затишному кріслі помічника капітана, репетирував урочисту промову: - Доброго дня, Снігова планета! Здорові були, космічні брати! Добридень, мої маленькі чоловічки! - Галактіоне, не дуже ввічливо Маленьких Чоловічків називати «маленькими», - увірвав його Лис Борис. – Тобі було б приємно, якби тебе називали маленькою пташкою? - Яка ж я маленька пташка?! - Папуга відстібнув ремінь безпеки: - ти ще колібрі не бачив! Ціла зграя на моєму крилі розміститься! - Так вже і зграя – з іронією глянув на помічника відомий детектив. - Ну, не зграя, - глянув на своє крило Папуга, - зграйка. Зграйка маленьких калібрі. Чи зграйка пташенят маленьких калібрі… І трохи подумавши, Папуга додав: - Добре, не буду Маленьких Чоловічків називати «маленькими»! Галактіон зіскочив із крісла і у такт своїм словам почав вимахувати крилами: - Доброго дня, Снігова планета1 Здорові будьте, космічні брати! Добридень, маленьке плем’я! Ми дуже раді бачити нас у вас! Ні, вас у нас! Точніше, у вас – нас. Тобто, у вас –вас!!! Чи вас – у вас? – Галактіон явно заплутався. - Галактіоне, - суворо мовив Лис, направляючи «таємницю» до планети, - будь такий ласкавий, сядь на місто! І застібни ремінь! Виходимо із гіперпростору! - А я що…- Папуга злетів у своє крісло і застібнув ремінь безпеки, - я завжди на місці! - Слухай-но, «вас - вас», - Лис Борис включив тормозний двигун, - а ти шуби не забув? Бо ж планета – Сніжна. - Ой, - тільки і залишилось відповісти Галактіону. Розділ 3. Корабель детективів «Таємниця» приземлився на невеличку, розчищену від снігу площадку. Першим із «Таємниці» вийшов Галактіон. - Шефе, ну, тут і холоднеча! – спустившись із трапу, вигукнув Папуга. – Усі мінус двадцять! А може, й двадцять один! Лису, що приєднався до нього, тільки й залишилося додати: - Зараз би шуби! Недалеко від площадки, на якій вони здійснили посадку, перед скелястою грядою виднілося невеличке затишне містечко. Навіть із корабля було видно його стрункі будиночки на рівненьких вуличках. У віконцях будиночків горіли різнокольорові вогники, що химерно освітлювали снігову долину. - Шефе, - проклацав від холоду дзьобом Папуга, - а чого це нас ніхто не зустрічає? Може, ми не туди сіли? - Такі координати нам дав космічний лоцман, - відповів Лис Борис, зіщулившись від холоду. - Тоді давайте повернемося на «Таємницю», - Папуга укутав себе крилами. - Трохи зачекаємо. - Це тому, що я шуби забув?! - Це тому, що до нас хтось їде. І дійсно, із боку містечка до них швидко наближався засіб пересування, схожий на автобус. Менш ніж за хвилину перед космічним кораблем детективів зупинився снігохід, який швидше скидався на місткий автобус. Двері снігоходу відчинилися, і з нього вийшли три чоловічка у яскраво-жовтеньких шубках з капюшонами. Підійшовши до детективів, один із них привітався із землянами: - Доброго дня, детективи із планети Земля! Ми дуже раді бачити вас на Сніговій планеті! І дуже сподіваємося на вашу допомогу! Я – Старійшина цієї планети. - А мої супутники, - він вказав на чоловічків, які стояли поряд з ним, - Він і Мін - великий і маленький інженери-робототехніки. - Вісімдесят п’ять і метр десять, - прошепотів Папуга, вирахувавши зріст інженерів. - Давай промову, що підготував, - пошепки відповів Лис Борис. - Ми дуже раді бачити Вас! – розвів крилами Галактіон. Та відразу ж від холоду знову обхопив себе ними. - А у вас… Зайвих шубок не знайдеться? - Звичайно ж, знайдеться! – вигукнув Старійшина. – Проходьте, будь-ласка, до нашого снігоходу. Папуга швиденько і якось незграбно задріботів до снігоходу своїми коротенькими лапками. Дивлячись на помічника, Лис Борис посміхнувся і направився слідом за ним. Детективи розташувалися на задніх сидіннях снігоходу. Старійшина та Він сіли обличчям до них. Мін сів за руль, і снігохід плавно рушив у напрямку до містечка. - Позаду вас лежать шуби, - сказав Старійшина, - це – дуже теплі шуби. Вони виготовлені із спеціальної шубової кульбаби, котру ми вирощуємо у наших підземних оранжереях. Детективи повернулися і побачили дві пухнасті яскраво-жовті шубки. - А можна їх зодягти?! – запитав Галактіон і, кинувши на шефа швидкий погляд, додав: - Ми свої вдома забули… - «Ми» - забули? – посміхнувся Борис. - Так-так, звичайно, «я» забули! – виправився Галактіон. - Носіть із задоволенням! – гостинно відгукнувся Старійшина. – Ми завжди даруємо шуби із кульбаби гостям нашої планети. А про Ваші розміри ми дізналися у довідковому космічному бюро. Примірте: вони повинні вам підійти. Детективи швиденько одягли шуби і незабаром зігрілися. Справді, шуби були як спеціально на Лиса та Папугу шиті. - А зараз давайте перейдемо до справи, - діловито запропонував Лис. – Розкажіть, що у вас трапилося, і що це взагалі таке – новорічна посівна? Старійшина розпочав свою оповідь. Розділ 4 - З давніх давен у передостанню ніч старого року в небі Снігової планети зявляється комета. Давня легенда свідчить, що в одну із таких ночей комета пролетіла настільки близько до планети, що кінчиком свого довгого хвоста доторкнулася до ї поверхні, розчистивши від снігу смужку землі. А наступного ранку на цьому місті виросло багато маленьких ялиночок із переривистими яскраво-зеленими голочками. З того часу ця комета називається Ялинковою, а на цій ділянці снігу ніколи немає. - Дивина… - задумливо мовив Лис Борис, - легенда, звичайно, чудова, але чому ж земля не вкривається снігом? Користуючись законами фізики, це неможливо пояснити. - Маєте рацію, - згодився старійшина, - певне, це якось пов’язано із теплими підземними джерелами. Це підтверджується тим, що неподалік від цього місця тече ріка, що ніколи не замерзає. - Схожі явища зустрічаються і на нашій планеті, - вставив відомий детектив. Старійшина, кивнувши у відповідь, повернувся до своєї оповіді: - З того давнього часу ялинки обережно викапують і ставлять у розписані відерця. Потім їх розвозять по домам. Вважається, що із цієї миті у кожну родину снігових чоловічків приходить Новорічне свято. Така традиція. І ось насіння зникло. Ви, звичайно, поцікавитесь, чому за тисячоліття ми не запаслися насінням та чому не висадили ялинки раніше? - Звичайно, поцікавимося! – Папуга покосував сонними оченятами на шефа. Для Папуг уже була пізня година, і Галактіон дуже хотів спати. - У нас і в самих немає пояснення цьому факту, - відповів Старійшина, - скільки ми нне пробували саджати ялинки завчасно – нема сенсу. Вони виростають лише у передноворічну ніч. У ніч, коли Ялинкова комета з’являється на нашому небосхилі. - Жива Природа до кінця не вивчена, - сказав Лис Борис, - можливо, на ріст ялинок впливає якесь невідоме «кометне випромінювання». - Либонь, так воно і є, - згодився Старійшина, - ялинки виростають за одну ніч, але так само швидко – усього за кілька днів – засихають. -А де ж ви тоді берете насіння для наступної сівби? – здивовано запитав сонний Галактіон. - перед тим, як ялинки засохнуть, на них визріває по одній перламутровій шишечці з кількома зернятками. Насіння обережно збирають і віддають «роботу – сіячу», котрий зберігає їх у мішку, аби перед наступним Новим роком знову посіяти. Снігоход в’їхав до міста і зупинився перед самою великою будівлею. - Я пропоную продовжити нашу розмову в планетарному управлінні, - вказав на будинок Старійшина. – Тут знаходилося насіння. Тут ще й зараза є робот-сіяч. - До речі, - Старійшина вказав на будинок напроти, - Ви з дороги, мабуть, зголодніли? Це кафе «Морозиво». Може, перекусимо? - Дуже дякуємо! Але ми вже повечеряли у «Таємниці», - відповів Лис Борис. Галактіон на мить стрепенувся, та, подумавши, не заперечив. Після холоднечі, яку довелося перетерпіти, думка про морозиво його не зігрівала. Усі вийшли із снігохода та підійшли до Планетарного управління. Лис Борис зупинився та роззирнувся навколо. По чистенькій засніженій вулиці ходили веселі чоловічки в жовтеньких шубках. Вони жваво перемовлялися та бажали один одному щастя у наступному році. - Вони ще не знають, що насіння зникло, - перехопив погляд Лиса сумний Старійшина, - якщо ми не посадимо насіння цієї ночі – це буде справжня трагедія. - А що це за санки? – поцікавився Лис, вказавши на низку санок з моторчиками, що завмерли біля входу до Управління. - Це – мотосани, - відповів Старійшина та відчинив перед Лисом двері до Управління, - Дуже зручна штука, якщо вам потрібно швидко кудись доїхати. Розділ 5 Лис Борис, Папуга Галактіон, Старійшина, Бін і Мін увійшли до невеличкої кімнатки Управління, до дверей котрої була причеплена табличка «Робот - сіяч». Посеред кімнати стояв великий стіл, завалений кресленнями та книгами. Навколо нього –стільці. В одному із дальніх кутків на маленькому столику стояв комп’ютер. Перед комп’ютером лежав невеличкий паяльник і купка металевих деталей. В іншому, найдальшому кутку кімнати, перед щитом із великою кількістю блимаючи лампочок і кнопочок, стояв робот, підключений до щита товстим проводом. - Сідайте, будь-ласка, - вказавши на стільці навколо великого столу, запропонував Старійшина. Усі розсілися. Лис Борис, трохи відсунувши книги, поставив на стіл свій саквояж. - Так от, - повернувся до своєї розповіді старійшина, учора вечором робот вийшов з ладу. Розрядився. - Його замкнув Сніговий Тарган! – ляснув долонькою об стіл Бін. - Біне! – із докором глянув на нього Старійшина. – Ви з Міном повинні відповідати за біологічну стерильність у цій кімнаті! - Пробачте, Старійшино, - винувато похнюпився Бін, - таке трапляється раз у тисячу років. Усе на світі передбачити неможливо. До того ж, і Тарган вибачився. Сказав, що після такого розряду не лише не полізе в Управління, але й у місто не поткнеться. Старійшина зітхнув і продовжив: - Тому я й доручив Віну та Міну, поки заряджається робот, самим провести посівну. Учора мішок із насінням залишився біля робота. Та сьогодні вранці мішок зник! А в цю ніч треба сіяти! А мішка немає! - А робот не повинен охороняти насіння? – спитав Лис. - Повинен, - відповів Він, - у нього навіть є спеціальна програма – «Порятунок насіння». І вона зараз активована. Але ж робот у розрядці… - У кого є ключі від цієї кімнати? - У мене, - відповів Він. - і в мене, - додав Мін. - Більше ні в кого ключем немає, - сказав Старійшина. Лис Борис витяг із саквояжа збільшувальне скло і, підійшовши до вхідних дверей, оглянув замок. - Дивна справа, - задумливо мовив він, - ніяких ушкоджень. - А вчора до вас ніхто у гості не прилітав? - Останні інопланетяни прилітали з місяць назад, купувати кульбабові шуби, - відповів Старійшина. Раптом у кімнаті почувся стукіт. То Галактіон, втомившись, задрімав і впав дзьобом на стіл. Та мужній птах стрепенувся! - Борисе! – взяв себе в крила Галактіон. –Давай уже відшукаємо насіння! А то спати хочеться! - А я казав, - несподівано заговорив Мін, - давайте сіяти насіння із Південного боку! - Не зрозумів? – насторожився лис. - Він і Мін сперечаються, із якого боку слід засівати, - потис плечима Старійшина. - Легенда про це не говорить… - Комета прилетіла із Півдня! – запально промовив Він. - А відлетіла на Північ! – так само емоційно заперечив Мін. - Як прилетіла комета, так і сіяти треба! - А сіяти слід від протилежного, - не погодився Мін, - у легенді говориться: «Відлітаючи, комета посіяла насіння»! - Як, відлітаючи, можна посіяти насіння? - Так, як говориться у легенді! - Я – Старший інженер, я краще знаю! - Хлопці, заспокойтеся, - припинив палку суперечку Лис Борис. – давайте краще поговоримо про справу! І раптом Борис замислився. - Ні, про справу поговоримо завтра. Зараз слід виспатися, - сказав він. - А як же посівна? – із відчаєм запитав Старійшина. – якщо ялинки не посіяти, вони не виростуть! - Може бути…Може бути… - задумливо мовив Лис, - а де знаходиться земля для посівної? - За кам’яним пасмом, за нашим містом, - відповів старійшина, - туди, через ущелену, пролягає шлях. - Усе одно, ми зараз нічого не вдіємо. Пізно вже, - підсумував Лис, - де наша спальня? - На другому поверсі управління, - сумно відповів Старійшина, - от вам ключі… Розділ 6. Старійшина провів Лиса Бориса та Папугу Галактіона на другий поверх Управління. У кімнаті для гостей він показав ліжка і, побажавши спокійної ночі, пригнічено пішов собі. Папуга тут же завалився спати. - Галактіоне, - через кілька хвилин затермосив друга Борис, - уставай, вже час! - Уже час спати, - крізь сон відгукнувся Галактіон. - Уставай, помічнику! – настійливо мовив Борис. Папуга підвівся з ліжка і замислився: - Борисе, - сказав він, - усе одно шансів ніяких. Хоч виспимося1 - Усі шанси є! – відрізав Лис Борис і кинув Папузі його кульбабову шубку. – За мною! Детективи тихенько вибралися на вулицю. - Ось твої санки, а он-то – мої, - махнув лапою Лис у бік мотосанок, що стояли біля Управління, - поїхали! - Шефе! – ще не до кінця прокинувшись, вигукнув Галактіон, - із вами хоч на край світу! Тільки скажіть, де у нас сьогодні край світу? - Нам на край світу не треба. Їдемо на місце ялинкової посівної! - Що, знову засідка? - А як же без неї? Розділ 7. Детективи виїхали за місто. Проїхавши ущелиною, вони опинилися на сніговому полі. Посеред нього тяглася вузька, але довга, аж за край небосхилу, смуга землі, невкрита снігом.Мотосанки зупинилися. - Галактику, - озирнувся навколо Лис Борис, - нам треба десь сховатися! - Шефе! – захихотів Папуга, збадьорений вітряною поїздкою, - Позаду Вас – велика чудова каменюка! Лис озирнувся: - Молодець, Галактику! Ховаємося за камінь! - Я-то завжди молодець! Папуга скинув капюшончик шубки і додав: - Та тільки я ніяк не збагну, що Ви вигадали, шефе? Кого ловити будемо? - Не ловити, а «не заважати», - загадково відповів Лис. - Тоді взагалі нічого не збагну, - вигукнув Папуга і скерував свої санки за великий камінь. Відомий детектив направився за помічником. Була безхмарна ніч. Зірки, як крихітні мильні бульбашки, переливалися усіма кольорами веселки. Раптом у південній частині неба з’явилася яскрава зеленкувата комета з довгим хвилястим хвостом. Вона була схожа на товстого пуголовка, який світився. Усе поле було залите ніжно-зеленим світлом. Комета рухалася небом досить швидко як для небесного об’єкта, усе яскравіше й яскравіше освітлюючи поле. - Яка краса! – замилувався Галактіон. Він почав дряпатися вгору по великому каменю. - Назад, помічнику! – зупинив його Лис Борис. - Але ж там така краса! – вказав крилом у небо Папуга. - Швидше назад! Він їде!!! Папуга поліз назад. - Як важко рухатися у шубі, - пропихтів він, - а хто їде? - Дивись, ущелиною наближається снігохід. - Це хто? Викрадач насіння? – прошепотів Галактіон, обережно визирнувши із-за каменя. - Не думаю, що викрадач. Та розв’язка близька. Розділ 8. Снігохід зупинився. Із нього вийшов Мін із мішком у руці. - От цього чоловічка я не чекав! – обурено прошепотів Галактіон. - А я чекав, - посміхнувся Борис. Мін тим часом розв’язав мішок і, витягши пригоршню насіння, почав розкидати його по землі. - Чого ми сидимо? – тихенько обурювався Галактіон. – Давай його заарештуємо! - А сіяти ти будеш? – задоволений собою, запитав Лис Борис. Раптом почувся шум реактивного двигуна і з ущелини вилетів робот-сіяч. Підлетівши до Міна, він вихопив мішок і стрімко полетів уперед! Мін розгублено застиг. - За мною! – наказав Лис Папузі. І через мить детективи підскочили до Міна. - Куди він полетів?! – суворо запитав Лис. - Схоже, до річки, що не замерзає, - відповів Мін. Його розгубленість змінилася жахом. Відомий детектив тут же схопив Міна за рукав і потягнув до снігоходу. - Ось тобі і посівна! – заквапився за шефом Папуга. - А тепер, - Лис посадив Міна за руль, - Уперед! За роботом! - Слухаюсь! – відгукнувся молодший інженер. Він швидко завів двигун, і снігохід заквапився услід за роботом, що відлітав усе далі. - Чому робот забрав насіння? – на ходу запитав Лис. - При тестуванні робота ми не відключили функції «порятунку насіння» ! Тепер він буде рятувати насіння, не зважаючи ні на що! І як тільки він відключився від живлення? - Нічого не розумію, - розвів крилами Галактіон. - А от і річка, що не замерзає. Далі їхати нема куди, - Мін зупинив снігохід. Усі вийшли з машини. - Погляньте, - раптом вказав Мін, - посеред річки – уламок льоду! На ньому – робот! Лис та Папуга побачили на невеличкому уламку льоду робота із мішком. - То хай повернеться і посіє! – вигукнув Папуга. - Він не може! Потрібно відключити функцію «порятунок насіння»! - А як її відключити? – схвильовано запитав Лис борис. - у нього на спині тумблер! Потрібно його переключити униз! - Так! Але як же ми до нього дістанемося?! - От лихо! – вхопився за голову Мін, - Якщо насіння впаде у воду – усе загинуло!!! Воно зіпсується! - А ну ж бо, Борисе, - сказав Галактіон, стягуючи із себе шубку, - потримай! - Що ти збираєшся робити?!!! - Уже роблю! – стягнувши шубу, Папуга злетів та спрямувався до робота. - Підлітай іззаду! – гукнув йому навздогін Мін. - На твоєму місці, я б взагалі промовчав! – нервово відрізав Лис Борис. - Я боявся, що якщо посіяти насіння не з того боку, ялинки не виростуть, - винувато пояснив Мін. Швиденько перетнувши половину річки, Папуга підлетів до робота і, сівши йому на спину, сильним ударом дзьоба перемкнув тумблер. У ту ж мить порив вітру скинув Папугу у річку. Робот, отямившись від уявної загрози, побачив загрозу справжню. Увімкнувши свої двигуни, він, тримаючи в одній руці мішок із насінням, підлетів до Папуги, що відчайдушно борсався посеред ріки, і, схопивши його другою рукою, направився до берега. Лис Борис, спостерігаючи за цією сценою, не знаходив собі місця від тривоги. - Невже і в робота є співчуття? – з’ явилася у Міна сльоза на щоці. Борис глянув на снігового чоловічка і змовчав. Розділ 9 Робот, діставшись берега, щось гукнув на своїй комп’ютерній мові і тут же заніс Папугу до снігоходу. Лис Борис накрив мокрого Галактіона спершу його шубою, потім своєю. - Швидше до міста! – наказав Борис Міну. – До лікарні! Мін, не замешкавшись ні на мить, завів двигун снігоходу, і на найвищій швидкості повів снігохід засніженою дорогою. - Головне, щоб не застудився, - кілька разів повторив Лис Борис. - Галактику, як ти себе почуваєш? І тут «шуба» заговорила: - Після басейну – парилка! А чи не час по морозиву? – запитала «шуба», із якої із чималими зусиллями «видряпався» дзьоб Папуги. - Хлопці, а водичка у річці - тепла! Де насіння? Час вже сіяти! Усі полегшено зітхнули. Навіть робот. - Залиште мене на ялинковому полі, - металевим голосом мовив робот. – час сіяти. Розділ 10 Двері хатинки відчинилися, і увійшли втомлені Лис Борис та Папуга Галактіон. - Шефе! – скинувши із себе жовтеньку шубу, сказав Папуга і завалився на свій диванчик: - Сьогодні – тридцять перше грудня. Тобі це ні про що не нагадує? - Ми виконали свій обов’язок! – Лис Борис теж впав на свій диванчик. - Як ти себе почуваєш? - Ніяк, - відповів Папуга, - робота у нас – одна утома! До того ж, ми залишилися без ялинки та іграшок. - Зате ми подарували Новий рік цілій планеті! – відповів Лисі, трохи подумавши, додав: - Шкода, що ми так швидко відлетіли звідти. Можливо, варто було б зустріти Новий рік на Сніжній планеті? - Ні вже, - Галактіон перевернувся на інший бік, - краще вдома. Новий рік – домашнє свято. До речі,а як ти здогадався, що це Мін сховав насіння? - А хто ще міг їх взяти? Так і здогадався. Просто Мін хотів зробити так, як було написано у легенді. - Та в легенді ж не говорилося, з якого боку сіяти? - У тому-то й проблема…- відповів Лис, замислившись про щось своє. - Та вже ж, - тільки й залишалося відповісти Папузі. - Галактику, - раптом пожвавився Лис, - А може, сходимо до Торгівельного Центру? Купимо ялинку та іграшки! - Сьогодні тридцять перше. Торгівельний Центр зачинено. - Не гарно вийшло, - зітхнув Лис. На столі задзвенів телефон. - Галактику, підійди до телефону! - Не хочу. Лис Борис підвівся з диванчику, підійшов до столу і взяв слухавку: - Алло, Лис Борис слухає… Коли? Чудово! – радісно мовив Лис. – Дякую! - Що, Борисе, нова справа? – запитав папуга. – Може, досить у цьому році? - Справа зовсім не нова! Уставай, помічнику! Новий рік незабаром! - Без ялинки та іграшок? Над хатинкою почувся шум вертольоту. Лис Борис вискочив у двір. І вже через хвилину він втягнув у хатинку велику високу посилку, вкутану у товстий шар паперу. Галактіона наче підмінили! - Що це? Що це? – підхопившись із диванчика, заторохтів він. - А зараз поглянемо, - відповів Лис Борис і, взявши зі стола ножиці, почав розрізати папір. Розділ 11. Перед детективами у розписному відерці стояла ялинка! Ялинка, прикрашена іграшками! Поряд був торт із написом: «Із вдячністю, від мешканців Снігової планети!». |