Не проклюнуло сонечко вічність. Не пробило недолi броню. Я мандрую морозною ніччю, Щоб мерщій роздобути вогню. Буду гріти худющі дерева Та замерзлі думки земляків, І ланів вщерть оголені нерви Від безпліддя і марності слів. Буду гріти матусині очі, Що такі ж,як у мене,сумні. І кохання зігрію дівоче, Що в далекім примарилось сні. Буду гріти приречені душі, Що збирає,як мед, небуття, Що висять,як скукожені груші, На тонесенькій гільці життя. | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
