* * * Юра Печенкин играл на баяне «Сентиментальный ..» Чайковского вальс. Смел и смышлен, океан обаянья – Словом, густой черновицкий заквас. Юра Печенкин мечтал стать военным. Предполагаю: военным и стал. Город любимый наш, благословенный – Общий для розных в судьбе пьедестал. Юра на 28-го июня Жил, что от школы прилично весьма. Школа -- певунья, резвунья, игрунья, Ориентиром для гостя – тюрьма. Хочется верить: здоровы и живы Парни-соклассники... Где только вы? Юра Печенкин имел перспективы И премущества пятой графы... * * * Приходить трагедiйний час. Я у двiрнiй сховалась нiшi – I плачу. Спiвчуває клас. Весь шостий «В» у в’язкiй тишi. У хлопця на обличчi бiль. Бiль перебив бешкетнi звички, Йому властивий настрiй-хмiль. Неначе до душi вiдмички У cпiвчуваннi горю. Втрат Вiн знає, правда, лиш вiдлуння. Напевно, що фашистський кат Сiм’ю прорiдив. Мама юна Чудесно врятувать життя У таборi зумiла смертi, А тато втратив ногу... Ця Трагедiя у хлопця в серцi -- Багато в серцi спiвчуття. I плаче вiн зi мною разом – I це для нього – вiдкриття... А незабаром я з цим класом Зненацька розпрощалась. Нас I зводить i розводить доля. Пробач, мiй неслухняний клас! Зигзаг у долi, бо неволя... Та це в п’тидесятi... Син У сорок восьмому родився. Де стеля й лабиринти стiн, Дiм сином наче освятився. Володар слави – Владислав. Iм’я утворює нам долю. Це треба, щоби кожний знав. Була ще надто молодою, Коли мiй первiсток прийшов I доказiв про це не мала, (Iм’я пiдказує любов) – Я потiм докази дiстала. Врочистий день: реєструвать У ЗАГС’i мусимо дитину. Свiдоцтво видекорувать Бажаю якнайкраще сину Красивим почерком. Такий Вciм демонструє мiй колега, «Русак»-словесник Грабовий. Для мене – альфа i омега: Якщо намiтила мету, Сама органiзуй влучання. У цьому випадку теж ту Iдею хочу без втручання Стороннiх випадкових сил Здiйснити. Згодився словесник – Колега дорогий Василь I на перервi – cпiвтрапезник, Василь Iванович пiти До ЗАГС’у згодився охоче, Щоб данi Владика внести До метрики... I млiли очi: У калiграфiї – артист Насправдi Грабовий великий – Такий дiстався дивний хист. I сина внесено у книги Як чернiвчанина. Тепер Вiн повновласний громадянин Великого СРСР I повновласний чернiвчанин. Яким вiн буде? У яку Пiрнає долю мiй синочок? Кого зустрiне на вiку? Питань багато, мiй дзвiночок... Я приготовлене давно Поставила на стiл шампанське – Шляхетне радiсне вино, До нього – частування панське. По склянцi випили «пани», Що саме повернулись з ЗАГС’у. За маму й сина тост вони Проголосили... Мама плаксу Нагодувало смачно теж. Все громадянину буйдуже. Вiн задоволений без меж – Поснув. До нової калюжи. Тодi вiн голосок подасть. В сухе i чисте привереду Потрiбно щогодини класть. -- Щеб пак! Аджеж не з очерету, А доброї родини син. Вологим не бажаю спати. Виконуйте батькiвський чин I доглядайте, батько й мати! – Були канiкули. I ми З Сашком хлопчину доглядали Ретельно, якiсно самi. Все необхiдне купували. В колясцi у садочку спав. Їв смачно. Добре розвивався. Пiд наглядом моїх зростав Чудових учнiв. «А» старався, Вже шостий, вciм допомогти. I «Б» активно пiдключався. -- Рости, наш Владику, рости!... – Малий вже хлопцям посмiхався. Я не боялась залишать З Вiтьком i Славою дитину. Тi у колясочцi катать, Любили, iграшками сину Дозвiлля заповняли. Я Вiдвiдую тимчасом ринок, Обiд готую. Бо сiм’я Тримається на жiнцi. Вчинок Дiтей – моїх помiчникiв Не можна переоцiнити. Моя подяка з цих рядкiв Їх дожене. Тодiшнi дiти Тепер давно уже дiди. Хай їм Всевишнiй подарує Щасливi старостi сади... А поки що сене хвилює Те повсякденне. I вони Для мене – додатковi руки. Батькам подяка. Їх сини, I самовiдданi онуки Шляхетних в мудростi дiдiв, Надiйними чоловiками Зростають... Помiч перших днiв, Що подана була руками Й серцями учнiв-хлопчакiв – Насправдi незабутнє благо Якби побiльше тих Вiтькiв I Слав, то радiсть i вiдвага, Що у моїй тодi ciм’ї При їх пiдтримцi панували, Всi ciм’ї б труднощi cвої В тiй атмосферi подолали... Усмiшка Владика... Вона – Вiд мене, хоч всi риси тата. В душiй ого завжди весна. Дiсталося йому багато Любовi вiд обох батькiв. Зрiст до смаку менi – високий У трьох в сiмействi мужикiв, Сашка i двох синiв... Та поки В колясцi тiльки старший син. Вiдсвяткували перший тиждень. Голiвка ще без волосин. В садочку найщедрiший кисень Вдихає з сонечком навпiл, Вже пiзнає мене i тата. А в мене наче пара крил I кожний день неначе свято. Вiдзначили i мicяць. Вже Яскрава посмiшка на личку, Моє поiвши «бламанже», Вiн утворив приємну звичку Мене хвилину розглядать... Два перших мiсяци минули. Щось необхiдно зароблять, Бо чоловiк, якого кулi Не пожалiли на вiйнi, Образу терпить ще й вiд влади. Та ухвалили, що вони, Найвiдданiйшi, котрим вади Вiд ран одержаних життя Ускладнюють, не мають права – I заробляти... Вже дрантя Солдатське стлiло, та держава Так «чуйно» дбає про солдат, Що тiльки сто один на мiсяць Дасть ветеранам. Цей уклад Ганебний. Ним вождi замiсять Презирство й ненавiсть в серцях. I неодмiнно подолає Зла сумiш неодмiнно страх I вражий той уклад зламає Колись... А нам терпiти той уклад. I єзуїтськi тi знущання «Найсправедливiшої» з влад. Зарiбок в сто один бажання У влади й далi «пiдрiвнять». Податки й внески значно бiльшi В процентах треба вiддавать За той карбованець... У тишi Потай зубами скреготить Вся пограбована країна. НКВС й мовчазним мстить Хоча б i за думки... Наївна Надiя до добра дожить... Тож час менi назад до працi Вертатися i знов служить Просвiтi... Icтинно: пора цi Обов’язки на себе брать. Iнакше бо сiм’ї не вижить. Є син, а мусимо вiддать Ще й за бездiтнicть. Що залишить Кремлiвський «батько» дiтлахам? Оте знущання припинилось, Коли я ще й Борису дам Життя... Не можемо на милiсть Такої влади уповать. Навчальний рiк вже наближався. Що ж, доведеться працювать. Зайшла у школу... Посмiхався Назустрiч радо Валентин Iванович, директор школи. -- Сто лiт не бачив. Навiть сплiн Поборював... – Мене нiколи Так не стрiчали ще нiде. Вiн, Дмiтрiєв i Коновалов Петро Степанович... -- Веде Учителя його лекало в В непередбачуваний клас. Не спромогтись лекала-долi. -- Отож який є розклад в нас?... Так.. Маємо годин доволi Багато... Вiсiмнадцять – ценз... -- Було двадцять чотири... -- Добре. Надвишка – додатковий пенс. Я сподiваюся, що кобри З райвно мене за те не вб’ють, Що дам улюбленцi надвишку. Ще десять вiзьмеш?... -- Як дають – Бери!... -- Я вдячна. Тiльки лишку Не вiзьму. Краще дайте знов... -- Що? -- Керiвництво в тому ж класi… -- Взаємна з учнями любов Й батьками... Що ж, в такому разi – Готуйтесь... – -- Чи ми можем ще Допомогти родинi Лiди? (Далi буде) |