Учитель немецкого Не ведаю, как долго проживу... Пред памятью Учителя склоняю Изрядно побелевшую главу... Пусть поздно – я его благословляю... Наверное в те годы он меня Сегодняшнего много был моложе... Но фронтовая слава, осеня Лик вдохновенный, сединою тоже Рассказывала о пережитом... Стремительное времечко, замедлись, Верни меня подростком в школьный дом, На тот урок, что вел учитель Эдлис, Давид Абрамыч Эдлис, мой кумир... Заранее бы знать, что с тем немецким, Как с костылем, я обойду весь мир, Наверное бы хулиганским, мерзким Я не был бы таким учеником: Отстреливал пистоны на уроке, Прогуливал... А вот, гляди: ни в ком Так, как во мне, не задержались крохи Той школы лингвистической его. А будь умнее, взял бы много больше... Прости, Учитель! Жаль, что ничего При хизни не сказал тебе, что горше Всех прочих вин, о том, что вопреки Куражливо-застенчивой повадке, Любил тебя... Уходят старики... Не все мы разгадали их загадки. Одна из них: немецкий на плаву Поддерживал всю жизнь... -- Скажи, что либо, Пред памятью его склонив главу... – Одно лишь и могу сказать: -- Спасибо... * * * Чи вiн тодi вже щось складав? Хiба що жарти, анекдоти. Як КДБ не покарав, Не вiдаю. Були сексоти I в середовищi шкiльнiм. Чи пам’ятаю я тi жарти? Весь клас повторював за ним, А дехто написав на партi: «Майоре, влучний ви cnрiлець? -- Так, поцiляю дуже влучно. -- То поцiлюйте мiй кiнець!...» -- Пробачте. Справдi, так незручно, Що я повторюю оце. Та ви цiкавились, то знайте. -- А як вiн вчився? -- Над усе Любив спiвати... -- Постривайте, Про це ви вже розповiли. А iншi як долав предмети? -- Не вчив нiчого зовсiм. Йшли Уроки – вiн читав. Секрети Якiсь напевно в цьому є, На фокуси у цирку схожi: До дошки кличуть – видає Цiкаве щось, неначе може Двi справи водночас робить: I пустувати i вбирати Знання у пам’ть... А щоб вчить Старанно, то нi батько й мати, Нi я не здатнi втолкувать Хлопчинi: це ж йому для долi… Вiн перевагу вiддавать Бажає пустощам. До болi Мене засмучує... У рай Не хоче хлопець. Пiде в пекло... Коли так хоче. То – нехай... Тупий i впертий наче цегла... I – незбагненно: вiн -- поет. Про мене згадує з любов’ю. Зi мною щирий тет-а-тет Неначе оновився кров’ю... А хто вмiв краще дратувать? Згадаю – i бере досада... Так, настрiй всiм умiв псувать... На контрапунктi Олександра Згадаю Корсуна. Вiн був, Мiй дядько, Жорки брат I Митьки, Талановитий... Добре чув, Спiвав i грав на всьому... Звiдки Був у людини свiтлий дар?– Нiхто так не зiграє ниньки... Багатий мав репертар. Ще й теслював. Чудовi cкриньки Комоди сам виготовляв. Вони були фабричних краще. Бо їх з любов’ю майстрував... Бабуся наша – вдача та ще: Марiю, Шуркину жону, Не любить, бо сiльська, з Ольгiнки. Дочку родили лиш одну, Красуню Нелю... Всi квiтинки Всмiхалися в дитинствi їй. Навчалась у педiнститутi... Про себе. Iз найбiльших мрiй, Найближчих до моєї сутi – В селi у школi викладать... Аданич, нi, не вiдпускає: -- Зi мною будеш працювать У облВНО! – Чим серце крає. Зв кадрами, мiй шеф Iван Свiт Олександровича бажає Допомогти... Ма склали план: Шукаю я i вin шукає Когось, ким можна замiнить Мене у облВНО. Нарештi Приiжджа вчителька умить – Мiж iншим – знала руманештi – Мою посаду перейнять Iз задоволенням готова, Бо в мiстi хоче працювать... За мене шеф замовив слово Начальниковi у райВНО У Кицманi... Тримав посаду У Лашкiвцi той. I воно Йшло до мети. Бо на нараду У Київ Данич полетiв. Аршинов пiдписав заяву З призначенням. I поготiв -- Знайшлось житло... Щасливу, жваву Покликав Данич в облВНО: -- Чого тiкаєш? В першiй школi Посада є... -- Вже все одно: Попрацювала i -- доволi. Я влаштувалась у селi... -- Та Чернiвцi ж... -- А я не хочу... -- Шкода... --- Вiйна ще на землi. Бандерiвця, як поторочу Усюди можемo зустрiть... Я – в Лашкiвцi живу, працюю, Харчуюсь у сiм’ї, де жить Подарувала доля... Чую, Повинна щось i про батькiв Розповiсти... Василь, мiй батько, Леонтiйович... – Iз росткiв Козацьких! – Похвалявся хвацько, З Полтавщини переселив Родину цар у степ донецький. Ольховський також удружив: Пiдлив у гени сiк шляхетський. Я i брати читали все На польськiй, що до рук трапляло. Сенкевiча романи... Це Навчало нас i розважало: В романах iсторичний фон... Борис привiз багатотомник З Москви Сенкевiчiв... Озон В тих творах для ночей безсонних. Перечитала кiлькакрат Всi про хмельниччину романи I про козацтво... Батько – брат Марiї, Гапки i Тетяни, Анюти... Дiточки були В Агафiї: Кузьма був старший, Семен i Настя потiм йшли... I що для оповiдi дальшiй Апофеозом може стать, А може i не стать – можливо, Втiм, не бажаю зволiкать: Чомусь для мене це важливо – Я вiдчуваю – недарма – Згадати тут, що працювали Семен в кар’єрах i Кузьма – На виживання заробляли У Докучаївську... Село, Де жили ми, на три частини Дiлилось – чималим було. Ми жили в Центрi, вiд родини Тетяни далеченько. Та З Бортсом-дядьком – на Покровцi. Анюта з ними... I мета Давно живе в моїй головцi Усi тi книги прочитать, Що схованi у cкринi Ганни Силкуюсь марно пригадать Бориса-дядька... В серцi рани Вiд кожного. Хто залишив Родину молодим... I дядько Борис iще би жив i жив – Не поталанило... Так в’язко Тримає кожного своя Чи красна доля чи недоля – I зруйнувалася сiм’я... Картопля, морква I квасоля Росли в городi у сестер, Садочок щедрий був на вишню... Корова, ринок... Що ж тепер. Живуть удвох свою невтшну Селянську долю... Ганна ще Шиттям чогось там заробляє. Таке у долi поприще. Я їх вiдвiдую. Буває – Вони з гостинцями до нас Приходять... В Центрi на майданi Є церква, парк, сiльрада... Час I iншi сповiстити данi. На площi родичка жила -- Учителька Ольховська Ганна Iванiвна. Вона була Спiвуча. Вiд селян – пошана: Бо органiзувала хор. За це їй i вiд влади орден. Де «до», де «ре», минор, мажор – Все знає.. З виглядом погордим Вона крокує по селу... При нiмцях теж керує хором. Старалася годину злу Полiпшити хоча б мажором. За це заслали у Сибiр Ольховську «визвольнi» Совєти, Такий несли народам мир... Є сумнiв, що й тепер газети Про це напишуть хоч рядок... Марiя тiтка iз Семеном Вселилися у наш куток, Де понад площею знамено... Вони – сусiди. Їх щодня Стрiчаємо у нас, вiтаєм. Сусiди добрi i рiдня. I ми їх також навiщаєм Частенько. Особливо я. Живе у злагодi родина. Печаль у неї є своя – Нема дiтей... -- Приходь, дитино, -- Менi, – частiше... Був Семен Письменним i займався радо – Сiльський звичайний Дiоген -- Самоосвiтою... Еллада Його вражала... Над усе У географiю вдивлявся. Навряд чи нинi в когось є Такi пiдручники. Вiн знався У картах. Вiн їх зберiгав З часiв, ще царської Росiї. Менi про все розповiдав Й Володi-брату... Нашi мрiї Торкалися придбання знань. Поблизу нас на площi – школа. Близ неї мiсце для збирань Сiльськоi молодi. Довкола Невибагливки-НСШ, Дiвчата й парубки спiвали Пiснi Вкраїни... Їх душа Приймає радо... Танцювали... А бiйок-лайок тут нема. Не замкненi хатинок дверi. I злодiїв ота юрма Не знала, хоч в есересерi Злочинна навiть влада... Втiм Прислали раптом на кар’єри Людей з Росiї... Навiть дiм Побудували… Iнтер’єри Не українськi i пiснi. У них – задиристi частiвки Пiд тупотiння... Увi снi Моїм лунають празднослiвки: Мой миленок, как теленок – Только веники ломать: Провожал меня до дома, А не смог поцеловать... Дiтей своїх – бо не було Росiйських – вчили в українськiй, Що дуже непогано йшло... Мої молодшi вже в росiськiй Учились брат з сестрою... Так Русифiкацiї йшов наступ Посилений по всiх фронтах... Iще о родичевi… В нас – клуб, У Києвi навкiл – театри. Iван Ольховський працював У музкомедiї... У Гагри Не їду, де б вiдпочивав Найкраще – їде нас провiдать. В селi охоче гостював. Вечеряти у нас i снiдать Любив... У степ з собою брав На довгi пішохіднi мандри. Цiкавилась – розповiдав Про фiльми рiзнi i театри, Про тих, хто у театрах грав. Вiн арiї спiвав чудово В степу з славетних оперет. Це репетицiя... Це слово Я знала вже... I тет-а-тет Ми розмовляли про майбутнє... Я мрiю: театральний вуз Цiкавить... Чи воно присутнє, В менi, питаю.... Я чомусь До дядеска довiру маю... Замислився... -- Бажаєш ти Зiграти вчительку? -- Бажаю. Цю роль би грала все життя... -- Твоє покликання в тiй ролi, Твоє щасливе майбуття – Учителькою бути в школi. -- А театральний вуз?... -- Вгамуйсь! Для тебе лиш педагогiчний Iснує в свiтi фах i вуз... -- А факультет?... -- Фiлологiчний... -- Понад усе, -- додав Iван, -- Усi начальники знайомi – У шлюбi з вчительками... – План Накреслив родич... Ми у втомi Вертаємося у село, Де нас стрiчає друг Iвана. З двома акторами було Цiкаво спiлкуватись... Пана, Що cтрiв нас, звали Спиридон, Приїхав з Ворошиловграду. Де в оперi вiн баритон. Вони спiвали разом радо – Для насолоди слухачiв – Батькiв, дiтей, сусiдiв... Свято! Iван ще й картку попросив Мою фотографiчну... Радо Дала... Адресу написав На аркушику... -- Чи напишеш? -- Можливо... -- Чи вiн позiхав, Чи так зiтхав собi у тишi – Поїхав... Гасло у селi Про лiквiдацiю куркульства Як клас... Який? I взагалi Чи не доволi злого буйства Безглуздого бiльшовикiв? «Бiль» на початку цього слова – Не випадковий. Бiль батькiв I бiль дiтей... Багато злого У вилупках... Вони комбiд Створили... Бiдним пiсля НЕП’у Був лиш моральний iнвалiд. Повiсив лайку на щелепу I йшов шукати куркулiв... На нашому кутку оселi Cелян мiцних, середнякiв Знайти лиш можна... До пустелi Їм не здалося довести Село... Хоч розкуркульовали – Той грiх їм, Боже, вiдпусти – Колiсникiв, Шевченкiв... Знали Усi: вони не куркулi. Сiм’єю дружно працювали Круглодобово на землi. Як наслiдок – достаток мали. Якщо iз нашiм порiвнять – Можливо лиш на жменю бiльше. Та в них дорослi дiти—п’ять Робiтникiв, в нас двоє... -- Тихше, Бо й стiни мають вуха... -- Їх Женуть iз рiдної оселi, Все вiднiмають, та не шлють, На щастя до Сибiру... Стелi Розкуркульованим знайшлись У родичiв... А в їхнiх хатах – В однiй вже баня – подивись, А в iншiй... Рiч вже о бригадах Iде колгоспних... То однiй Колiсникiв дають садибу – Руйнують весь уклад сiльський, Все вiшають життя на дибу... У черзi ми, середняки... Запрошують нас до колгоспу... Повстанцi польськi, козаки, Не слухаємо i загроз бо, Не поважаємо комбiд... Кому на користь те безглуздя, Потьмарення совєцьких лiт, Життя осмисленого устя? Сельхозвыставка возле реки Прут Наверно фильм «Кубанские казаки» Сыграл мобилизующую роль: Поставлены оградки и палатки... Пришел полюбопытствовать? Изволь... Доставленные изо всех районов Снопы пшеницы, виноград и мед Показывают пуще всех резонов, Что люд советский хорошо живет. Ну, отвлекусь, замечу мимоходом, Что с опытом картина шла вразрез: Ведь я еще не лакомился медом И винограда обходился без. Худющий и болезненный мальчонка – Семья моя бедна и голодна... Зарплат отца слагалася тысчонка Лишь за квартал... Такие времена. На выставке мне все так интересно: Огромный бык... Зачем кольцо в носу, Кто скажет? Впечатление непресно! А кони, кони! Высотой с козу Чубатенькие пони – и контрастно Гиганты чудо-кони под седлом! А вот, глади: тяжеловозы!... Ясно: Такой свезет и двухэтажный дом. Жужжат весь день и копошатся пчелы В стеклянных ульях... Каждому видать... Мы посланы на выставку из школы Живые знанья зреньем постигать. Объемом хрюнотавры подавляют. Не свиньи – бегемоты и слоны! А крошки-поросята умиляют. Так эти хрюшки-хрюники смешны! Бараны, овцы, малые ягнята – Белы, черны и рыжи – как огонь... Козлища, козы, ясно – и козлята... В больших вольерах кролики... В ладонь Зерна, чтоб покормить пеструх-хохлаток И сизокрылых тучных голубей, Индюшек... Достают из дюжих кадок Огромных рыбин... Карпов? ... Не робей... Любые фрукты – упоенье ока, Но лучше б их попробовать на зуб... Не предлагают... Это так жестоко! В больших ларях – разнообразье круп... Неужто варавду побогаче стали Жить в эс-сэс-эре люди сей момент? ...В усищи фыркал с постамента Сталин, Кроваво-красный грозный монумент... |