Найсправдi це вже щось нове: Набiдкаюсь з минулим знову. Пригадую той шостий «В» -- З батьками винайшли основу Того, як диких хлопчакiв З дiвчатами здружити в класi: Рецепт – вечiрка: танцi, спiв... Хлоп’ята непоганi в масi. Можливо неформальний злiт Невихованiсть їхню зменшiть... Звичайно, пильнувати слiд. Якесь передчуття бентежить... Зiбрали грошi вiд батькiв, А мешкання пiд ту вечiрку Лиш батько-Фiнгеров схотiв Надати – чималу квартирку, Де б розмiстився шостий «В». Дicтали шпроти, мандарини, Смачного – дiтям... Хай живе!... Чиїсь, здається, iменини Формально то повиннi буть... Батьки розкiшний стiл накрили. Чекаємо.. З-за дверi чуть Хлоп’чий галас. Ми вiдкрили – I запросили їх за стiл... Дiвчат i хлопцiв... Чергували Дорослi осторонь навкiл, Пiдлiткам настрiй не псували. А тост проголосила – я. Дзвенiли келихи з «Крюшоном». Одначе передвiдчуття Моє мiцнiшає з тим дзвоном... Поїли. Встали. Хлопчаки Вмить вiдокремилися мовчки. Запахло тютюном. -- Апчхи!... -- Ввiйшли. Розстебнутi сорочки. Iз сигаретами. Палять. Вiдразу стало дуже прикро. Чи варто дослiди продлять? Пiшла – i все менi обридло... ...Донецький незабутнiй край, Мiй Новотроїцьк, Батькiвщина, Вiдлуння пам’ятi приймай - Любов до тебе давня й щира. Донбас – великий гучний цех. Iз працьовитiстю у вдачi Англiєць, нiмець, лях, i чех, I бозна хто, та й ти, козаче, Хотiли радостi здобуть I на землi i десь у надрах. Знов спогоди в полон беруть.... Людей там забагато. Надто Заселений донецький край. Мiста великi, працьовитi... Степи i чорноземи Рай – Цi села, дощиком умитi. Ось Новотроїцьк мiй – на схiд Вiн вiд Сухої Волховахи. Оленiвськi Кар’єри слiд Шукати ще схiднiше. Жахи Епохи пережила тут. Населення – дванадцять тисяч. Село – як довжелезний джгут, Чи вузькокрилий птах, на пiвнiч Летячий -- довгих два крила В напрузi простягнув далеко На схiд i захiд... Вздовж села Йшла Волноваха, де лелека У очеретi полював На жаб... Суха та Волноваха – Суха... А за городом – став, Так близько, що i черепаха За хвильку доповзе... Ставок -- Глибокий. Поруч – осокори, I берести... Вiд нього– крок До рiчки, для дитинства – школи. Глибока... I малеча там Купалася... Звичайно, ми цi Мiсця вiдмiнно знали, та Шубовстались у тихiм мiсцi. А там, де рiчка замiлка, Де ряска, очерети – птахам Для вiдгодiвлi. Ще й звiрка Сховає... На ставок лиш з татом Великий можемо ходить. На каменях там справжня пральня. Бiлизну праником вiдбить – Мистецтво... Там була й купальня I два фонтани... Воду з них Тодi iще спокiйно пили, На нi варили їжу... Снiг Був бiлий, чистий теж... Зробили З природою пiзнiше зле... Знаходилась оселя наша, Де я росла – дiвча мале – На Ленiна... Була i паша Довкола – годувать корiв. Великий двiр при нашiй хатi. Дах хати черепичний... Хлiв, Конюшня... Нi, ми не багатi, Але заможнi... Очерет На клунi i на всiх будовах. У дворi -- погрiб... Був хребет Сiм’ї натруджений, та в спробах Добитись кращого вже НЕП Давав селянину надiю.: Був чорнозем в родини, степ – Худобi... Я, мала, радiю: Вже починаєм краще жить... Якби лиш нам не заважали! Сiльгоспмашини вже купить Могли, а як робить бажали... Приблизно рокiв з трьох себе Я пам’я таю... Вечорами Воли йшли з поля: -- Цоб цабе!... – Йшли гостювать до тата й мами Сусiди: дядечко Семен – Маруся-жiнка кличе -- «Сьома». Звичайний розклад мiзансцен: Повiльно вiдпускає втома Дорослих... -- Що в газетах є? – Читали i дискутували... Вже потiм настає – «моє»... Щось веселеньке заспiвали -- Я починаю «танцювать»... Ритмiчнi оплески заводять Ще бiльше... Є чим частувать... Прохаю: хай iще приходять... -- Якщо запрошуєш... – Усiм Остапа Вишнi гуморески Тодi подобались... А втiм Газети i серйознi внески З тривогою уже в життя Селянське українстке вносять... Є гiрке передвiдчуття... Жнива... Батьки пшеницю косять, А хто виховує мене? Анюта, наймолодша батька Сестра... Ще дiвчинка, та не Сидить без дiла, шиє хвацько. Бо курси крою i шиття Уже Анюта закiнчила – I заробляє на життя... I посаг вже собi пошила. В Анюти – скриня. В скринi --- cкарб, Що дозволяють розглядати Менi… Сучасний мовник-шкраб Навряд чи зможе те дiстати, Що я тодi тримать в руках Могла: тi cтаровиннi книги Що несли мудрiсть, у вiках У селах зберiгались... Тихi Години хтось з родини в них Вдивлявся, мiркував... Вiд свiчки На сторiнках тих древнiх книг Слiди... I cукнi, черевички – У скринi Анi... Над усе – Журнали мод – як професiйнi... Я мовчки розглядала це Багатство, що ховала в скринi Анюта... Лан сiм’ї в степу. Там, далеченько, i пшениця, I жито, i ячмень... В копу – Снопи, щоб пiдсушить... Годиться У клунi їх обмолотить, Одержане зерно провiять, Змолоти, хлiб пекти -- i жить... -- Чого би нам iще посiять? – -- А сонячники? -- Добре. Ще? -- А кукурудзу? -- Беперечно! Баштан? -- Ще б пак. I сховище Чи схованка... -- Оце – доречно! – Там жить подобалось менi У куренi. Бабуся Настя Щось приготує на вогni – Їмо... Пташки, зiрки... Це щастя! Поволi вiдступає нiч. З бабусею встаємо рано. Вона готує – ясна рiч – Нам снiдання... Я вздовж баштана Бiгцем туди-сюди сную, Малi кавунчики i диньки Ховаю листям... Цю мою Роботу роблю пильно... Дикi – Гарячi променi тепер Не попсують багатство наше. Пильнуємо, щоб крiт не зжер, Чи хтось iще... Пiзнiше завше, Коли тi диньки пiдростуть, Я вiдчуваю насолоду, Коли їх нюхаю... Найдуть Для мене пахощi i вроду... Дорослi динi й кавуни Збирала потiм вся родина... I нiчого робить менi – Везуть додому. Осiнь. Днина Коротшає... -- Чи я росту? -- Ростеш, Лiдусю... -- Чом повiльно? Кiнець кiнцем коли пiду До школи?... – Так бажаю сильно... Є посеред села майдан. Там церква. Ринок iкрамниц. Клуб, початкова школа там I полiклiнiка... Судиться Комусь хворiти – йди туди... Чи – ще надiйнiше – до церкви. Молись – I збудешся бiди – Якщо аовiрить здатнi в це ви. До церкви ходить iз сiм’i Бабуся тiльки. Якось каже, Що час нарештi i менi Там причащатися. -- Аякже, Я згодна! --- I пiшли удвох. Сподобалося. Дуже гарно. Вiдчутний з Богом дiалог. Свiчки. Спiвають. Я не марно Вистоюю як веcь народ. Бабуся пiдняла на руки. Священик проштовхнул у рот Менi шматок смачної булки, Влив потiм ложку рiдини, Що теж була смачна, солодка... Це так сподобалось менi! Хто у родинi верховодка? Я. I коли бабуся знов Збирається пiти в недiлю До церкви, я псую їй кров: -- Вiзьми з собою! – -- Маю цiллю Оту приємну рiдину: -- Я хочу причащатись знову... -- Не можна, грiх... – Мене одну Лишає в хатi... -- Я смачного Приготувала: ось узвар I булочка солодка з маком. Оце для тебе Божий дар, То причащайся тут iз смаком... – Я вже нiколи i нiде Пiзнiше не була у церквi. Що для людей було святе – Розграбували... Лиш на це ви Й годилися, бiльшовики: Паплюжити народну душу. Це ви робили залюбки – Вiдзначити, як свiдок, мушу... Мiй перший вчитель – батько. Вiн Навчив читати i лiчити. Освiчений селянський син, Бо довелось чогось учити Десь у училищi... А втiм... Як вiн учив – то та ще сценка. Моє навчання поруч з ним – В оповiданнi у Тесленка Архипа знайдете таке... А я – слухняна учениця. Дешеве пляттячко з пiке... -- Воно читає вже, дивiться!... -- Мабуть в училищi його Колись чомусь-таки навчили. Писав без помилок, чого I бiльш освiченi не вмiли. I так вiдмiнно рахував, Що з арифметики задачi Розв’язувати помагав У сьомому... А щодо вдачi – Iз задоволенням спiвав, Був товариський i веселий, Знав вiршi, у театрi грав Аматорському... Вiн до стелi Пiдкидував мене малу.— Зчинявся у кiмнатi галас. Гудiв – зображував бджолу -- Я не боялась, лиш смiялась... Назар Стодоля – краща роль Пiд оплески в cльському клубi. Нiс у душi багато доль – Вiйна обiрвала всi вкупi… Перед вiйною поновить. У клубi зiбрались виставу. Не сумyвалися i мить: -- Василь – Назар Стодоля! -- Славу Вистава принесла йому, Хоч вiн вже був сорокарiчний... Вiйною забраний в пiтьму Мiй батько – сильний, артистичний... Вiн в пам’ятi моїй – анфас... -- До школи хочу! – I зiтхання -- Лiдусi ciм вже. Саме час Їй починать шкiльне навчання. – Пiшли до вчмтелька. А та: Берем до школи восьмирiчних... -- Дiвча рахує вже до ста, Читає... -- Коли так, то... – Звичних Вiдмов потiк умить затих. I ось – йду з течкою до школи. Є зошити i кiлька книг. В трудах, яким уже нiколи Не закiнчитись у життi… А Чернiвцi тепер далеко. Де хлопчаки й дiвчатка тi, З якими так було нелегко?... |