Таке звичайне життя Роман-поема Пролог Травичка... Бiгла босонiж, Плела волошковий вiночок... Я – Лiда, Лiдiя... Пiзнiш – Василiвна... Знайшла куточок, Де мiркувати про життя... Багаттям юнiсть вiдпалала, Давно пiшла без вороття... Я все життя чогось шукала, Чекала радостi -- i ось – Мої лiта – моє багатство... Чи щось у долi не сбулось? Чи доля – це таке крiпацтво, В якому все заздалегiдь Хтось визначив, що буде з нами I кожен день i кожну мить? Якими мрiями i снами Втiшатися, де мандрувать, Хто у життi найбiльш здивує? Якої радостi чекать? Я сподiваюсь, що не всує, Не марно вийшла у життя, Є низка спогадiв яскравих. Iще не згасли почуття, Iще я правих вiд неправих Безпомилково вiдрiзнить По слову i по дiї здатна. I я ще не руїна... Жить... Де та дитина нещодавна, Лiдуся, лагiдне дiвча? Повзуть хвилини. Йдуть декади, Летять лiта... Куди? Хоча Нам цього краще i не знати... Я згадувати почала Стоп-кадри i рапiди долi. Чи то насправдi я була? Напливли спогади поволi… | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
