Волошки степові увібрані в волосся, Ковток сльози з краплинками дощу. Я так тебе чекала в стиглому колоссі, В чеканні думала, що вже не відпущу. Чекала дуже довго, торкалась вітру в полі. Не відчувала часу, де був відсутній ти. Веселка в тому небі, ніби півкола долі, І я не уявляла, як в ній без тебе йти. Та раптом різні фарби, долина, ліс і гори Ураз перетворились в невидиме, слабе, Відчула зради злої ту гіркоту нестерпну, Тепер очам осліпленим не бачити тебе. Так тепло лив той дощ на мої сльози, Не тямила, чи то вода із неба, чи плачу я? Хай краще моє серце одразу заморозить Із льоду твого серця відталі почуття. | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
