Обійму думками сльози України, обгорну душею, ніби неньку син, із очей чудових приберу руїни та зігрію долю: серце не гасив. Пам’ятаю щиро казочку дитинства, що вела за руки в зоряне життя. Згадкою у небо мрії задивився, голкою поринув в сірих днів шиття... На майбутнє гляну – сіються тривоги, а рожева фарба в темряву летить. Канули в минуле теплі перемоги. Крижані поразки хочуть володіть. Та буття невпинне – невимовно вірю – розіб’є і греблю суму й лихоліть, щоб знайти рятунок в суєтному вирі, охопивши щастям рану, що болить. | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
