Жив в селі господар багатий, Мав худобу, велику хату. Жінка в нього була вродлива, Тільки, з примхами, вередлива. Зранку чути було їі лайку, Навіть пес не любив хазяйку. Чоловіка не поважала, Завжди, всього було їй мало. Чи в сусіда вродила пшениця, Чи в куми новенька спідниця, Все це жінці кололо у вічі, Проклинала життя своє тричі. День почався - вона в сусідки, Вдвох сидять та розводять плітки. Заздрість жити їй заважає. Все здається - хтось більше має. Ось, поїхав господар у місто, Там купив дружині намисто, Черевички та сукню гарну, Все привіз та даремно, марно. З плачем жінка його зустріла, Інші речі вона хотіла. Якось був господар у шинку, Пив та мріяв:"Провчу я жінку." І надумав, прийшов до хати Та сказав, що буде вмирати. Ліг, на завтра, він в домовину. Бачить - жінка готує гостину. На столі пиріг та горілка, А дружина літа, мов бджілка. Півсела набилося в хату, Наче тут не горе, а свято. Запалив хтось люльку, розмови, Жінчин сміх чути знову й знову. Він не витримав та схопився. Каже жінці:"Все надивився! Забирайся, негідна з хати! Більш не хочу я тебе знати!" Тут злякалась, дуже, дружина: - Вибач мене! Знаю, що винна. -Хай же чують та знають люди. Більше цього, в житті, не буде! З того часу вони добре жили, Жінку, ніби-то, підмінили. Так провчив їі чоловік - Пам'ятатиме цілий вік. |