Дме на задушевну зливу вітер,
що забув про сонячні серця
в марній спробі пристрасть уявити,
щоб злетіти з нею до взірця.
Кроків ризикованих чимало
розгорнули дзеркало буття,
що замислюватись починало
над непересічністю подяк.
Промінь віри в долі б’є віконце,
креслить настрій золотих велич,
збіг краплин-пуантів в’яже в коси,
що до виднокраю довели.
Летаргію скинули надії,
відштовхнувшись від життя рослин,
ауру святковості наділи
і не гнуть уклонів мірам злим.
Зачекай, оточення співоче,
радощів окрилену ходу,
зазирни натхненно щастю в очі,
охопи здивованістю дух!
|
|