Нa порозi
Я пiшов за порiг,
Крокував сто дорiг.
Все – дарма, залишився би радше...
Сто негод перемiг
I зробив, все що мiг,
Хто зумiє, нехай зробить краще...
Вiдлуння днiв моїх почуєте у пicнi,
Не треба оплескiв, чекаю спiвчуття.
Якiсь, можливо, одкровення ненавмиснi
Когось врятують, збережуть чиєсь життя.
Кожен має свiй хист.
Промайнуло сто мiст.
Краще того, де вирiс, немає.
Мiсто мрiй – Чернiвцi...
Та синиця в руцi
Хлопця вдома навряд чи втримає.
Летять розбудженими спогадами хмарки.
Чи сам iз них корисний витягну урок?
А в помилках не розiбратися без чарки.
I не наслiдуйте, бо я лихий зразок.
Хто навчить нас, як жить,
Щоб була кожна мить
I весела для нас i повчальна?
Я прийшов на порiг,
Я зробив, все, що мiг.
Та шкода лиш, що зустрiч печальна.
А втiм засмучуватися iще не варто.
Лунає пiсня, є надiя на любов.
I – далi буде: буду жить, як ляже карта.
I будуть зустрiчi щасливi знов i знов.
|
|