Л.В. Парахонськiй
Лiдiє Василiвно, я iз марно мрiячих,
В головi мандруючих десь далеко там...
Вчитися посиленно, шибеник i трiєчник,
Я не вмiв у принципi, як хотiлось Вам...
Я таке влаштовував, я таке вiдкручував,
Я таке вистрiлював, так бешкетував!
Вiрю, що обурював, знаю, що засмучував...
Але дещо сяюче все ж у душу взяв.
Лiдiє Василiвно, полум’яна проповiдь
Сприйнята, як бачите... Щось собi поклав
У скарбницю памя’тi давнiй бовдур ваш, ведмiдь...
I «Хiба ревуть воли...» врештi прочитав...
Лiдiє Василiвно, мовою перлинною,
Що вiд вас дicталася, побудую мiст
До мого майбутнього з долею орлиною...
Дякую, що є якiйсь все ж у долi змiст...
|
|