Чаклує наяда на чистому дзеркалі сну,
Шепоче слова, наче вітер розгойдує хмари.
Їй дуже самотньо, вона загубила весну:
От тільки була, а лишилась бездушна примара.
Збирає краплинки холодних сапфірових сліз
І тиху біду, що палала за теплого літа.
Поснули дерева, розсипався золотом ліс –
Це осінь прийшла, що дощами, як горем, укрита.
Чаклує наяда на тонкій прозорості рук,
На косах своїх, що водою на плечі спадають.
Їй майже здається, що більше не буде розлук,
Що завтра птахи у блакиті весну проспівають.
Та марні чекання – весна не повернеться знов,
А крига ламка сивиною забарвлює вії.
Не в змозі наяда свою оживити любов,
І падає сніг, наче саван, на втрачені мрії.
________________
На конкурс выносится только стихотворение. Поэтический перевод дан по требованию организаторов для того, чтобы те читатели, которые не знают украинского языка, поняли смысл произведения.
*КОЛДУЕТ НАЯДА
Колдует наяда на ласковом зеркале сна,
Всё шепчет слова, чем-то схожие с трепетным ветром.
Ей так одиноко… Куда-то исчезла весна -
И только мираж в стылом воздухе, некогда щедром.
В ладонь собирает сапфиры безудержных слёз,
И тихую грусть в опалённой душе будоражит.
Осыпались листья со стройных, холодных берёз -
То осень пришла в золотисто-багряном корсаже.
Колдует наяда на тонкой прозрачности рук,
На косах своих, что водой ниспадают на плечи.
И кажется, бедной, что больше не будет разлук,
Что птицы поют, и весна выступает навстречу...
Но тщетны надежды - весна не вернётся уже,
А призрачный лёд сединой на ресницы ложится.
Любовь не воскреснет в продрогшей, беззвёздной душе…
И саваном снег вдоль прекрасного стана струится.
|
|