Спливає час шагреневою шкірою,
вирощуючи паростки рядків,
чий задум, красномовний і прудкий,
не вирубати гнівною сокирою.
Фантазій сни прокинулися віщими,
розмалювали щастям подих мрій.
Співучий настрій, радість підігрій!
Здійматися – так сходинками вищими!
Додолу небо долею схиляється,
себе допомагає осягнуть
і на догоду лиху не зігнуть,
хоч світу темрява без ласки лається.
Напруженою щирістю заслухаю
закохану схвильованість сердець,
що в самозабутті блукає десь,
як море, не пишаючись заслугою.
Апофеози зла в душі розчавлені.
Жадаю у тумани зазирнуть
і потяг у минуле розвернуть, –
не знатися з акордами прощальними...
|
|