В один казковий вечір два приятелі, випадково зібравшись на кухні, випили по стопочці смачного вина, злегка закусили, і між ними виник такий діалог:
- Знаєш, Олександре, я спіймав себе на думці, що почав трястися над своєю дружиною.
- Ти маєш на увазі, Василю, - як над дорогою тобі людиною?
- Саме так, ти цілком правильно зрозумів. Особливо, коли я був у лікарні з запаленням легень, а вона, сама нездорова, приходила до мене щодня і приносила смачну їжу. Я відчув навіть, що починаю кохати її з новою силою. Правда, коли я повернувся додому і вона знову почала мене часом профілактично пиляти-критикувати, я відчув, що це оновлене кохання стало поступово звітрюватися. Я обмірковував, як зупинити дружину, і навіть вірш склав їй на день народження. Назвав його «Гарматі моїй зарядженій!» - у дусі відомої російської солдатської народної пісні - і почав його майже відкритим текстом так:
Ти мій двигун, вітрило і знамено!
Ти мій тиран, тупая ти пила!
Багато сил збудила ти у мене,
Але й здоров'я теж немало відняла …
Думав хоч гумором її напоумити. Діти наші, Олексій та Вікторія, ледь стримуючи сміх, але все-таки красномовно посміхаючись, ледве під стіл не в’їхали, а вона, бачу, зціпила свої рівні біленькі зубки і блискає своїми зеленими очима, наче тигриця. А після іменин таке вже мені влаштувала. Ти, говорить, зганьбив мене перед гістьми. Пиляла вже не як пила, а як пилорама. Мене навіть думка прошибила, що на наступний її день народження обов'язково вставлю у вітальний вірш порівняння з пилорамою.
- А я, між іншим, теж трясуся над своєю дружиною, і вона мене теж пиляє, але я сприймаю це філософськи, як об'єктивну реальність, дану нам природою у сприйняття, і легко витримую все, а особливо критику - адже вона корисна, як вправи для тіла, духу і розуму.
- О, яка приголомшлива ідея! І як же ти до неї дійшов?
- Ти знаєш, випадково, за індукцією. Є у філософів такий метод пізнання. У перекладі на нашу мову він звучить так: «йти від часткового до загального». Це значить, що ти береш з життя простий, зрозумілий тобі випадок, і узагальнюєш його на більш складний і незрозумілий випадок, і він теж стає тобі зрозумілим.
А справа була так. Ми із сусідом вивели своїх собачок на прогулянку, і, поки вони робили свої справи, ми з ним почали цікаву розмову. Але мій собака першим закінчив і відразу ж прийнявся голосно гавкати на когось, хто проходив удалечині. Собака сусіда негайно підтримав його, і вони, звичайно, обірвали нашу захоплюючу розмову. Я з прикрістю почав урезонювати свого собаку, а сусід зовсім зненацька сказав мені: «Та припини ти їх лаяти! Для чого ж ми їх вивели? Адже їм просто необхідно вигавкатися. Вони ж цілий божий день сидять у чотирьох стінах мовчки». Мене начебто блискавка простромила. От я за індукцією і згадав свою кохану – адже і у неї теж кожний божий день є необхідність виговоритися.
- Та-ак! – мрійливо сказав Василь. – Але ж і я тоді, здається, непогано закінчив той вітальний вірш для Людмили:
Ти єсть у половині людства кращій,
Про тебе думка в мене чиста та проста,
Бажаю я тобі такого щастя:
Від Півночі і до «Південного хреста»!
Під Північчю я мав на увазі Полярну зірку, а ніколи невидиме з нашої півкулі сузір’я “Південний хрест”, цей дивовижний правильний хрестик із зірок точно над південним полюсом нашої Землі, мені пощастило у житті споглядати на власні очі у нічному небі Антарктики. Тоді я був серед китобоїв, а Люда терпляче чекала мене з далекого рейсу. Одначе, повір, Олександре, ніщо з цього усього мені не допомогло. Звичайно, мені треба перевірити твою ідею, але не знаю, чи зможу я стати таким філософом, як ти.
Приятелі випили ще по стопочці й продовжили свою приємну розмову. спробувати
По индукции. Юмореска
В один сказочный вечер два приятеля, случайно собравшись на кухне, выпили по стопочке вкусного вина, слегка закусили, и между ними возник такой разговор:
- Знаешь, Александр, я поймал себя на мысли, что начал трястись над своей женой Людмилой.
- Ты имеешь в виду, Василий, как над дорогим тебе человеком?
- Именно так, ты совершенно правильно понял. Особенно, когда я был в больнице с воспалением легких, а она, сама нездоровая, приходила ко мне каждый день и приносила вкусную еду. Я почувствовал даже, что начинаю любить ее с новой силой. Правда, когда я вернулся домой и она опять начала меня временами профилактически пилить-критиковать, я почувствовал, что эта обновленная любовь стала постепенно улетучиваться. Я обдумывал, как остановить жену, и даже стихотворение сочинил ей на день рождения. Назвал его «Пушке моей заряженной!», в духе известной русской солдатской народной песни, и начал его почти открытым текстом так:
Ты парус мой, ты двигатель, ты – знамя!
Ты мой тиран, тупая ты пила!
Ты много сил дала мне – это знаю,
Но и здоровья ты немало забрала …
Думал хоть юмором ее образумить. Дети наши, Алексей и Виктория, едва сдерживая смех, но все же красноречиво улыбаясь, чуть под стол не уехали, а она, вижу, сжала свои ровные белые зубки и сверкает своими зелеными глазками, как тигрица. А после именин такое мне устроила. Ты, говорит, опозорил меня перед гостями. Пилила уже не как пила, а как пилорама. Меня даже мысль прошибла, что на следующий ее день рождения обязательно вставлю в поздравительное стихотворение сравнение с пилорамой.
- А я, между прочим, тоже трясусь над своей женой Валентиной, и она меня тоже пилит, но я воспринимаю это философски, как объективную реальность, данную нам природой в восприятие, и легко выдерживаю все, и особенно критику - ведь она полезна, как упражнения для тела, духа и ума.
- О, какая потрясающая идея! И как же ты к ней пришел?
- Ты знаешь, случайно, по индукции. Есть у философов такой метод познания. В переводе на наш язык он звучит так: «идти от частного к общему». Это значит, что ты берешь из жизни простой, понятный тебе случай и обобщаешь его на более сложный и непонятный, и он тоже становится тебе понятным. А дело было так. Мы с соседом вывели своих собачек на прогулку, и, пока они делали свои дела, мы с ним начали интересный разговор. Но моя собака первой закончила и тут же принялась громко гавкать на кого-то, проходящего вдалеке. Собака соседа немедленно поддержала её, и они, конечно, оборвали наш увлекательный разговор. Я с досадой начал урезонивать свою собаку, а сосед совсем неожиданно сказал мне: «Да прекрати ты их ругать! Для чего мы их вывели? Ведь им просто необходимо выгавкаться. Они же целый божий день сидят в четырех стенах молча». Меня как будто молния пронзила. Тут я по индукции и вспомнил свою милую – ведь и у нее тоже каждый божий день есть необходимость выговориться.
- Да-а! – мечтательно сказал Василий. – А я ведь тогда тоже, кажется, неплохо закончил то поздравительное стихотворение Людмиле:
Принадлежишь ты к лучшей мира части,
Мысль о тебе моя всегда чиста,
Желаю я тебе большого счастья –
От Северной звезды до Южного креста!
Под Северной звездой я, конечно, имел в виду Полярную звезду, а невидимое из нашего полушария созвездие «Южный крест», этот удивительный правильный крестик из звезд в ночном небе точно над южным полюсом нашей Земли, мне посчастливилось в жизни видеть своими глазами в ночном небе Антарктики. Тогда я был среди китобоев, а Люда терпеливо ждала меня из далекого рейса. Однако, поверь, Саша, ничто из всего этого мне не помогло. Конечно, мне надо испытать твою идею, но не знаю, смогу ли я стать таким философом, как ты.
Приятели выпили ещё по стопочке и продолжили свой приятный разговор.
|
|