Дме на задушевну зливу вітер, що забув про сонячні серця в марній спробі пристрасть уявити, щоб злетіти з нею до взірця. Кроків ризикованих чимало розгорнули дзеркало буття, що замислюватись починало над непересічністю подяк. Промінь віри в долі б’є віконце, креслить настрій золотих велич, збіг краплин-пуантів в’яже в коси, що до виднокраю довели. Летаргію скинули надії, відштовхнувшись від життя рослин, ауру святковості наділи і не гнуть уклонів мірам злим. Зачекай, оточення співоче, радощів окрилену ходу, зазирни натхненно щастю в очі, охопи здивованістю дух!
|
|