Перевод стихотворения «Причетність»
современного поэта Лео Гимельзона
Осушу я думой слёзы Украины,
Обниму душою, словно маму сын,
И из глаз прекрасных уберу руины,
И судьбу согрею сердцем я своим.
Как весёлый праздник, помню сказку детства,
Что вела за ручку в звёздное житьё.
А мечтой влюблённо в небо засмотрелся,
Хоть нырнул иглою в серых дней шитьё.
В будущее гляну – сеются тревоги,
Розовые краски с криком в тьму летят.
И к победам – в прошлом торные дороги.
Злые пораженья властвовать хотят.
Но я свято верю: бытия движенье
Разобьёт заторы грусти и тоски,
Чтобы в круговерти отыскать спасенье,
А с души и тела – болей снять тиски.
Причетність
Обійму думками сльози України,
обгорну душею, ніби неньку син,
із очей чудових приберу руїни
та зігрію долю: серце не гасив.
Пам’ятаю щиро казочку дитинства,
що вела за руки в зоряне життя.
Згадкою у небо мрії задивився,
голкою поринув в сірих днів шиття...
На майбутнє гляну – сіються тривоги,
а рожева фарба в темряву летить.
Канули в минуле теплі перемоги.
Крижані поразки хочуть володіть.
Та буття невпинне – невимовно вірю –
розіб’є і греблю суму й лихоліть,
щоб знайти рятунок в суєтному вирі,
охопивши щастям рану, що болить.
|
|