Я і моя Батьківщина. Дорога, дорога, дорога перлиста Від міста до міста вона пролягла. Ось поле, ось річка , дерева намистом , І то Україна, то – рідна земля. Мій батько з Росії, а мати-болгарка. А хто ж тоді я? А хто діти мої? Невже байстрючата? Без племені - роду, чужинці на рідній землі... Не може чужою бути дитина, Яка виростала у лоні твоїм, І дід мій, і прадід любили країну, Що дАла прихисток і землю під дім. Малесенька хата, убога оселя, В тій хаті родина - аж 10 дітей, Лиш п’ятеро стали дорослими нині, Із книги життя інших голод зітер. Могили, могили, могили похмурі, Там тітка і дядько і дід мій лежить... Вклонюся низенько могилам у мурі, Лихії літа не дали вам пожить... Як дерево має коріння глибоке, І крону розкішну з листом золотим, Так маю і я свій родОвід широкий, Пов’язаний з рідною ненькою всім. А там за парканом, за ближнім кордоном, Хохлами нас кличуть зневажливо всі, А ми не хохли, ми усі - українці, Нащадки прадавньої Руси – Русі.
|
|