Чернiвцi
Життя
Вело життя мене таємними стежками.
Ця мова, що я вперше чув iї вiд мами,
Менi здавалось: залишилась тiльки в сердцi,
Та залунала в повний голос в цьому серпнi.
Я пригадаю всi слова цiєї мови,
Серед усiх знайду одне, що допоможе
Зненацька висловити сни моi i мрiї...
Моi печалi нездоланнi i надiї.
Воно прилине теплим промiнем до ганку
Чи журавлиним клином в небi на свiтанку,
Неясним шуркотом у росянистiм листi
А чи мотивом несподiваної пicнi.
Коли ж нi слова не знайду у цiлiй мовi,
Вiдгомоню вiдлунням першоi любовi,
Щемливим спогадом о тiм, чим серце млiє,
О невтiленнiм -- невмирущiм, о надiї.
Дощами вересень печаль мою умиє,
Усе даремно и безглуздо без надiї.
Cибiрський сiчень заморозить бiль у серцi...
Ряснiють в липнi полуницi, не у серпнi.
Мова
Я зрiдка згадую той час,
Коли я жив ще в Українi.
I залишилася вiднинi
Лиш мова, що єднає нас.
Вона скрiзь душу мов рiка,
Тече i не питає згоди
I не дарує насолоди,
А начебто чогось шука,
Комусь в душi моїй гука,
На що немає вiдгомону.
Хiба сльозу мою солону,
Давно вже висохлу, чека?
Без жодних планiв i надiй,
Без зволiкання, без умови,
Тече рiка цiєї мови,
Самотнi човники на нiй.
А кожний човник -- то є спогад
Про давнi села i мiста
Про нiжний потиск, довгий погляд
Несмiлу радiсть або страх.
Та рiчка, темна i бурлива
В своiй ховає глибинi
Секрет, чому я нещасливий,
Чого бажається менi.
Я, може, навiть здогадався,
Чому, почавшись iз струмка,
Мене не покидає дар цей,
Ця успадкована рiка.
Чому вона менi шепоче
Ti вiршi, що давно не чув:
Про чорнi брови, карi oчi,
Що я їх майже позабув,
Омрiянi caдки вишневi,
Про степ, i море, i шляхи,
Про зiроньки у темнiм небi...
О, зрозумiло: за грiхи
Таку менi обрали кару:
Не забувати нi на мить
Все те, що втратив i шукаю,
Що неможливо не любить...
...Я зрiдка згадую той час,
Коли я жив ще в Українi.
I залишилася вiднинi
Лиш мова, що єднає нас
Прохання
Нiч така тривожна...
Чом я неспроможна
Позабути зустрiч
У чужiм краю?...
Там де на горищi
Видихає вiршi
Той поет про молодiсть мою...
Приспiв:
Я прошу, Семене,
Не пиши про мене
I не мрiй даремно про любов...
Як би не хотiла,
Щастя вiдлетiло,
Не повернеться до мене знов...
А поет малює
Словом, що хвилює,
Квiти i дерева,
Рiчку i весну...
А поет спiває –
Серце забуває
I про зморшки i про сивину...
Приспiв:
Не пиши, земляче,
Бо душа заплаче,
Щирим словом не займай душi...
Лiто промайнуло,
Я про все забула...
Не пиши про мене, не пиши...
Де та нiжнiсть юна?
Лиш її вiдлуння
Не згасає в серцi
У душi живе...
Де ховаєш, доле,
Лагiдне i добре?
Спомин про минуле серце рве...
Приспiв:
Не пиши, поете,
Вiрую в прикмети –
Над душею має силу вiрш....
Лебедину пiсню
Вiдспiвала – пiзно...
Не пиши, бо буде тiльки гiрш...
Якi натхненнi в Українi вечори...
(По мотивах Вiктора Пелленягре)
Якi натхненнi в Українi вечори...
Любов, шампанське, i iскристi в небi зорi,
I вальси Шуберта тендiтнi i прозорi -
Якi натхненнi в Українi вечори...
Хай у коханнi терпкий присмак гри,
Нащо тобi мої пориви i обiйми?
На цьому й тому свiтi нероздiльнi в нiй ми -
Якi натхненнi в Українi вечори...
Якi натхненнi в Українi вечори...
Мить, зупинись, бо iншiх радощiв не треба,
А у поета очi - наче клаптi неба...
Якi натхненнi в Українi вечори...
Смак круасану, юностi дари,
I захiд сонця, й поцiлунок наостанку,
Красунi погляд, i хвилюючi свiтанки ...
Якi натхненнi в Українi вечори...
Якi натхненнi в Українi вечори...
Чарiвний мiсяць, i прогулянки, й зiтхання,
Бузку цвiтiння, й розтривожене дихання...
Якi натхненнi в Українi вечори...
Коли мене поважнi доктори
В останню путь почнуть сбирати у негоду,
З собою вiзьму незбагненну насолоду:
Якi натхненнi в Українi вечори...
Капає дощик...
( За Р.Гамзатововим)
Капає дощичок, капає, капає,
Капає тихо, притомлено, мляво...
Падає листячкo, падає, падає,
Листя на гiллi i piдке й жовтаве.
Капає дощик...Безжально, нестримано
Вiтер цe листя обсмикує... Годi!
Haщо жалiть його, листя це зipване,
Якщо воно вам не стане в пригодi?
Вiтер осiннiй поважним господарем
Турить його, насмiхаючись взашiй,
Це безпритульне, обiрване, подране -
Геть iз подвiр'їв на вулицi нашiй!
Листя нове, я це знаю. зав'яжеться,
Люди всмixнуться вiдродженiй вродi...
Чому ж тодi менi все це вважається
Несправедливим в законах природи?
Журавлi
(За Р. Гамзатовим у росiйському перекладi Н. Гребнева)
Менi здається часом: тi солдати,
Що рiднi їх з вiйни не дiждались,
На в землю цю лягли пiд бiй гарматний,
А журавлями в небо пiднялись.
Вони ще й досi, злива там чи сухо,
Летять над нами з тих кривавих лiт...
Чи не тому стає менi так сумно,
Коли дивлюся журавлям услiд?
Летять, летять... Їх не встигають роки
В блакитной доганять высочинi...
Там є мiж ними промiжок короткий,
Те мiсце, що призначене менi .
Останнiй день майне менi в обличчя,
З собою мене вiзьмуть журавлi ...
Тодi я вас з височини покличу,
Всi тi, кого залищу на землi.
Ноктюрн
(За Р.Рождественським)
Помiж мною i тобою
Вiчне небуття,
Зорянi моря,
Крижанi моря.
Як тобi сьогоднi йдеться,
Лагiдно моя,
Ластiвко моя,
Яблунько моя?
Залишився тiльки спогад -
Ти згадай мене,
Лиш згадай мене,
Знов згадай мене,
Хоч зненацька, хоч раптово
Ти згадай мене,
Зiронько моя земна!
Приспiв:
Мiж нами довга, нескiнченна нiч,
Сторiччя i моря,
Зорянi вiтра...
Я їх до тебе надiшлю в цю мить,
Щоб чула ти: кохання не вмира!
Помiж мною i тобою
Нескiнченна нiч,
Нездоланна нiч,
Невблаганна нiч...
Я до тебе знов прилину,
Тiльки ти поклич,
Ти мене поклич,
Знов мене поклич.
Я до тебе знов прилину
Рiчкою до нiг.
Стежкою до нiг,
Промiнем до нiг.
Хай нiколи не покине
Радiсть твiй порiг,
Хай тобi щастить завжди,
Хай тобi завжди щастить!
Прилетiли вереснi
Прилетiли вереснi...
Завмираю восени --
Не чекаю радощiв...
Будуть хмари i дощi...
Посирiють млявi днi,
Прийдуть спомини сумнi...
Засумує навiть сад,
Запанує листопад...
Приспiв:
Осiнь
Iде мiстами i ланами,
Вiтер
Шпурляє листя у струмок...
Довгi
Барвистi вереснi мiж нами...
Крони --
полум'ям пам’тних свічок...
Прилетiли вереснi...
I чекаючи весни,
Згадую: була любов
Може вiдiгрiє кров
Спомин про твою красу...
Я надiю пронесу
Скрiзь негоду й прикрi днi,
Що зустрiнешся менi…
Приспiв:
А день, як доля сiрий...
А день, як доля, сiрий...
Летять птахи у вирiй,
За обрiєм далеко
Омрiяна земля....
Над лicом i морями,
Над нами i над вами,
Над вiчним i миттєвим,
Над всiм i над всiма...
Приспiв:
Доле,
доволi дощиком дрiбненьким
Думи
Мої дражливi дратувать...
Треба
Додому завiтать, до неньки
Дома
її про щастя розпитать...
Як обминають скелi
Каньйони и пустелi
Повiтрянi ескадри
Притомлених птахiв?
Чи їх здолає втома?
Чи там вони удома?
Чи може бiльm тужливий
На пiвднi грай i спiв...
Приспiв.
Млинцi
Завiтаю в Чернiвцi
До бабусi на млинцi.
Неодмiнно завiтаю –
Я дорогу пам’ятаю:
Там ставок наприкiнцi.
Вересневий листопад...
Є в бабусi гарний сад.
На подвiр’ї у бабусi
Метушливi курки й гуси,
Бiля дому виноград...
Приспiв:
Ой, млинцi, млинцi, млинцi...
Проштовхнуло крiзь вальцi
Кiлькакрат мене життя –
I немає вороття...
Завiтаю в Чернiвцi...
В небi сiрi баранцi,
Вдовж проспекту кучугури...
Та зiгрiє днi похмурi
Чай з варенням пiд млинцi.
Пiсля новорiчних бурь,
Сiчнє, мiсто причепур,
Хай iз снiгом грає сонце
I вiтає крiзь вiконце
Сивину мою снiгур....
Приспiв.
Завiтаю в Чернiвцi...
Чернiвецькi горобцi
Понад долею лiтають,
I минуле пам’ятають,
Теж полюблюють млинцi...
Милий травнє, постривай,
I душi не зачiпай,
Вимий променi ранковi,
Запали свiчки бузковi,
Cум розлуки подолай ...
Приспiв.
Чернiвцi
У барвистiм сонячнiм вiнцi,
У бузку i яблуневих квiтах
Лагiднi травневi Чернiвцi...
Вас шукаю у газетних звiтах...
Мiсто, подароване менi
Долею на всi лiта натхненнi...
Тi святковi радiснi вогнi,
Голоси сердечнi i пicеннi…
Чернiвцями вздовж i поперек
Крокував, щоб краще пам’ятати...
Втомлений вертався на порiг,
Де мене стрiчали батько й мати....
Незабутнi, щедрi на любов
Чернiвцi – моi дитячi мрiї…
Як ранiше, так i нинi, знов --
Спiльнi сподiвання i подiї...
I коли мене наприкiнцi
Запитають про моє бажання:
-- Дайте завiтати в Чернiвцi,
Де моє дитинство i кохання...
|
|