Вдивляємось в небо одне, але линем по-різному думками в блакить: хто сміливо, а хто й крадькома, – сприймаючи Всесвіт цілком чи на клапті порізаним. Розумний розпростував простір або ж пригинав... ...Розкритись до краю, заслухавшись мрією віщою. Палать смолоскипом, – творців надихать навкруги! Буває таке, що людина себе перевищує. І, може, тоді опадають, мов листя, гріхи... |