Тебе б'ють боляче безжальні бутси у ледь живі твої боки до мар... Хоча б хто-небудь позабув узутись... І «свічкою» злітаєш ти до хмар, та в полі сил пікіруєш на поле, де насторожі – камінь голови, перехідні є вм'ятини від болю з зітханнями штрафних і кутових. ...На жаль, не цінував ти жаль жонглера, що грав, щоб добрим серцем окрилять... Тріщать натягнуті нитки-шпалери і в частоколах вкритих швів скриплять. Ти весь в рубцях від травм і операцій. І наскрізь рівні рани, щоб прошить. Нема площин, – нема на що спиратись. А як на світі без кутів прожить? ...Скінченними стражданням всім пора буть. Не дме в свисток – гри камертон – арбітр... Летиш в криве приречення парабол, витягуючи очі із орбіт. «Сухим листом» крутіше від метафор в дугу ти гнеш балістики закон, складаєш свист, – і мовкне коментатор, лиш цокаючи жвавим язиком. Безсило заганяють аспіранти в гербарій формул твій живий політ. Ти поліглот. Ти – замість есперанто. Ти – в сітці, – хто – співать, хто – сльози лить... Багато нас, – один ти, перст, світило і кульова теж блискавка-магніт. В далекий аут засланий за діло, щоб долю на коротку мить змінить, ти вкинутий ласкаво справді. Штанга парирувала твій ударний дзвін. Упав ти навзнак, і танцюють танго суперники попарно. Їх зазви! Ти виглядом і змістом планетарний. І реактивністю безслідних трас з тобою над собою пролітаєм й зароджуєм на рівнім місці страсть. Летиш ти вище свистів і овацій і кидаєш в тремтіння кров і плоть. Не можем поза грою зоставатись. Хай грою буде гра! Життя – оплот! | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
